ЙОГО ЗНАЄ СВІТ

Публіцистику переважно вважають “літературою домашнього вжитку”. Вона надзвичайно рідко виходить за межі своєї країни, оскільки статті того чи іншого автора репрезентують, як правило, внутрішні інтереси своєї держави. І це зрозуміло, бо публіцистика — це суто наступальний і актуальний жанр. Жанр сьогодення. Він вимагає конкретики і злободенності. Публіцистичні статті часто нагадують життя одноденних метеликів — народилися, щоб одразу померти.
Це — аксіоми. Але саме таке трактування поламав (принаймні я так гадаю) відомий український романіст-сатирик, автор доброго десятка сатиричних романів Олег Чорногуз. Ім’я цього визначного письменника-сатирика мені знайоме ще з 1985 року. Саме тоді мовою есперанто я переклав і опублікував (за межами СССР) уривки його сатиричного роману “Вавилон на Ґудзоні”.
А оце нещодавно, заклопотаний щоденною перекладацькою роботою з української на англійську і навпаки, під час відпочинку несподівано, тут, в Америці, я натрапив на кілька статей і новел Олега Чорногуза, перекладених американським діалектом англійської мови. Зокрема на оповідання “Янічка”, “Алконавти”, на статті “Діти колонії”, “Куди вас несе, “брати наші”?
Обидві статті, як мені стало відомо згодом, надрукувала всеукраїнська газета “Слово “Просвіти” (редактор — Любов Голота). Я звірив англійський текст з українським. Обидві статті досить грамотно добротно перекладені, ба, навіть передають дух і біль автора за свою країну. Статті надзвичайно оригінальні за формою (зазначу, таких форм викладу не зустрічав у жодного іншого публіциста), цікаві та саркастичні за змістом: саме тому я взявся за переклад цих творів на есперанто. Спочатку переклав статтю “Діти колонії”, а потім — “Куди вас несе, “брати наші”?”.
Нині вони розіслані до 24-х країн світу, міста яких є побратимами Шикаґо, а саме: Київ, Атени, Мілан, Варшава, Москва, Вільнюс, Гамбург, Торонто, Ґетенбург (Швеція), Мехіко, Прага, Бірмінгем (Англія). Мій переклад Чорногузових статей пішов обіжником без перебільшення — ще й по всьому (інтернетівському) світові. Рухаємося далі — Бєлґрад, Осака, Дурбан (ПАР), Пусан (Пд. Корея), два китайських партнерських міста (Шанхай +), навіть — Карачі (Пакистан), до того ж — Йорданія, Ізраїль, Марокко. В усіх цих країнах діють есперантисти. Може, не завжди згуртовані, як тут, у нас, в ОДА-США, але після моєї “розсилки” колеги-однодумці, як правило, перекладають мої статті, оповідання на свої рідні мови. Дивіться також “Заповіт” мовами народів світу” Шевченка та “Повій, вітре, на Вкраїну” (мовами народів світу) Руданського. Хоча більшість перекладачів дивляться убік англійської мови (американсько-комуністично-матеріалістичний погляд, так нас учили в радянській школі), проте я вважаю, що мова есперанто також є світовою (ідеалізм — ?).
Нині я вже маю десятки відгуків від колег-есперантистів. І мене це тішить.
Хочеться, щоб про це знали не лише в Америці, а й в Україні, де живе і творить свої чудові, високохудожні літературні полотна автор Олег Ф. Чорногуз, якого, без перебільшення, знає майже весь освічений світ. Проте, як відомо, немає пророка у своїй Вітчизні.
З повагою,

Віктор ПАЮК,
сертифікований англо-український перекладач, голова Товариства есперантистів Шикаґо (ОДА)

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment