ПАМ’ЯТЬ… В АРХІВ

Петро АНТОНЕНКО

Директор Інституту національної пам’яті, колишній компартійний функціонер Валерій Солдатенко, який, схоже, виконуючи замовлення влади, незабаром перетворить установу на “інститут національного безпам’ятства”, вихопився із заявою щодо Голодомору в Україні. І виявився гідним соратником одного з апологетів комуноімперії Дмитра Табачника, бо суголосно заявив, що Голодомор в Україні зовсім не був геноцидом українського народу. Характерно, що цей випад Солдатенко зробив у столиці Росії. Виступаючи перед українською діаспорою Москви, Солдатенко твердив, що визначення Голодомору як геноциду, зафіксоване у Законі “Про Голодомор 1932—1933 років в Україні”, може бути скасоване парламентом. Причому в будь-який момент, адже там уже лежить поданий регіоналом Кисельовим законопроект відповідного змісту. І в парламенті нібито вже є для цього необхідна кількість голосів, просто депутати, мовляв, поки що не роблять цього “з тактичних міркувань”. Але інша “тактика” може спонукати прорегіонівську більшість парламенту і до дій.
Мотивуючи свою заяву, Солдатенко не забув пройтися по авторах ухваленого парламентом закону про Голодомор, зазначивши, що для визначення його геноцидом не було “достатніх підстав для наукової і юридичної кваліфікації”.
Що тут скажеш, окрім того, що це біда, коли за нинішньої влади саме в руках спадкоємців тоталітарного режиму — комуністів — опинилися такі важливі структури, як державні архіви та Інститут національної пам’яті. А Солдатенко і Табачник лише підспівують Януковичу, який заявив подібне ще в перші тижні каденції. І мотивація одна й та сама, зашкарубла: мовляв, голод був і в Росії та деяких інших республіках Союзу. Хоча цей убогий аргумент вже давно спростований історичними дослідженнями. Саме вони породжують низку дуже незручних запитань для тих, хто заперечує геноцид. Ось бодай кілька.
Як сталося, що між переписами 1926 і 1937 років населення частини СРСР, без українців і казахів, зросло на 19,4 відсотка, а чисельність українців зменшилася на 15,3 відсотка?
Чому в період голоду загороджувальні операції із застосуванням армії, щоб селяни не змогли потрапити в міста, рятуючись від смерті, застосовувалися лише в Україні та ще на Кубані, де на той час домінувало українське населення?
Чому лише щодо України влада видала постанову, згідно з якою у селян вилучали не лише хліб, а й всі харчові продукти?
Чому в період найлютішого голоду саме з України було вивезено на продаж за кордон мільйони тонн зерна?
На всі ці запитання вже є однозначна відповідь: це був не просто спланований голод, а справжній геноцид, спрямований на знищення нації.
Утім, теперішня влада воліла б не лише знову за комуністичними рецептами замовчувати все це, а й саму історичну пам’ять заховати якнайдалі. З грифом “Надсекретно”. Тому й приставили до нашої пам’яті україножерів. Тому в кращих тоталітарних традиціях йде полювання на чесних дослідників нашої історії: приклад — кримінальна справа проти директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” у Львові історика Руслана Забілого. Тому скорочено і повернуто на сайт глави держави розділ про Голодомор. І цю тему, за словами одного з ідеологів регіоналів, треба якнайменше досліджувати. Тому похапцем переписують шкільні підручники, з яких вилучаються найтрагічніші сторінки нашої історії, щоб, бува, “не зачепити” московських “опікунів”. Словом, історію, пам’ять — у глибокий архів!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment