Напівпорожні експозиційні зали нещодавно відкритого після реконструкції меморіального музею Т. Г. Шевченка в Каневі стали приводом для поширення містом та по всій Україні різноманітних чуток. Одна з них: експонатів у залах немає, бо їх просто розікрали…
Ми зустрілися з головним зберігачем фондів заповідника Ганною Іванівною МАНЖАРОЮ. На Чернечій горі вона працює 35 років, 25 з них — на посаді головного зберігача фондів.
Валерій РЕВА,
м. Канів
На моє запитання щодо чуток про музейні експонати, Ганна Іванівна відповіла:
— Мені неприємно це чути. Неприємно за музей, за заповідник, бо ці чутки неправдиві. Хто зацікавлений, я не знаю. Складається таке враження, що хтось зацікавлений поширювати ці чутки і робить це постійно й методично…
— Коли починали реконструкцію, куди були переміщені музейні експонати?
— Коли ми отримали під офіс переобладнане і реконструйоване приміщення “Тополя”, вирішили тут зробити фондові кімнати, де на час реконструкції музею зберігалися б експонати основного фонду. Їх зараз у нас чотири. Пізніше, коли будуть закінчені роботи в приміщеннях, відведених для фондів у самому музеї, ці експонати перевеземо туди.
— Скільки експонатів у вас зберігається?
Ганна Іванівна розгортає облікові книги і показує, коментуючи кожен запис:
— Весь фонд заповідника поділяється на основний і науково-допоміжний. Станом на 1.07.2010 р. ми мали такі цифри: всього в заповіднику нараховується музейних предметів — 36 040 одиниць, із них основного фонду — 26 437 та науково-допоміжного фонду — 9 603 одиниці. Основний фонд у нас ділиться на інвентарні групи: образотворчі предмети — 4 225 одиниць, декоративно-ужиткові — 2 058, писемні пам’ятки — 14 393, фото — 3 775, інші — 1 986 одиниць. У групу “Інші” входять негативи, сувеніри, предмети фалеристики (медалі, значки).
Це групи, які в нас зафіксовані за формою 8-НК. Це форма, згідно з якою ми щорічно, а якщо є потреба, то й щоквартально і щопіврічно звітуємо перед Державною службою з питань національної культурної спадщини і Міністерством культури та туризму України, яким ми підпорядковані.
— Які експонати у вас найдавніші?
— В експозицію, яка недавно відкрилася, поміщено роботу Олександра Саєнка —дерево, солома, інкрустація — портрет Тараса Шевченка. Цей твір Саєнка залишився з довоєнної експозиції. Маємо портрет Тараса Шевченка кінця XIX—початку XX століття, робота “Могила Тараса Шевченка” художника Віктора Савина, теж XIX століття. Решта експонатів надійшла до нас у післявоєнний час. Є цінні предмети, якими ми особливо дорожимо, — це меморіальні речі, пов’язані з похованням Тараса Шевченка. Зараз ці предмети перебувають на першому поверсі музею в меморіальному залі. Це ключ від дрог, якими перевозили домовину з тілом Тараса Григоровича з Москви до Києва; віньєтка з домовини і листочки із вінків, які були покладені на могилі Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі; фрагмент стрічки, яка була на вінку. А ще дві хустки, які мають відношення до перепоховання Тараса Шевченка тут, у Каневі. Це хустки, що давали дівчатам і жінкам друзі Тараса Шевченка Лазаревський і Честахівський, які безпосередньо займалися перепохованням. Якимось дивом збереглися і потрапили до нашого фонду. Одна темно-синя, інша — зелена, а якість одна. Схоже на те, що Лазаревський і Честахівський закупили хустки як атрибут перепоховання. Ними були перев’язані чи то руки жінок, чи вінки, а потім жінки забирали собі ці хустки на згадку. Ці речі для нас дуже дорогі, святі. До них — особлива увага відвідувачів музею.
А ще в нашому фонді є золоті сережки. Вони теж із меморіальних речей. Сережки належали Тарасу Шевченку, він подарував їх племінниці, дочці однієї зі своїх сестер. Родичі Тараса Шевченка в сімдесяті роки ці сережки передали до музею. Вони пройшли експертизу в Києві — це справді XIX століття. Визначена проба цих сережок — вони золоті.
— Чи будуть експонуватися ті речі, які зараз перебувають у фондах?
— Звичайно, будуть. На жаль, у виставковому залі роботи ще не завершені, тому ми не змогли на відкритті музею порадувати відвідувачів виставкою із наших фондів. Такі виставки будуть, ми вже про них мріємо. Скажімо, виставки “Тарасова гора в образотворчому мистецтві”, “Образ Тараса Шевченка в декоративно-прикладному мистецтві”…
Можливо, з часом ми зможемо доповнювати музейну експозицію, — все буде залежати від автора експозиції Скорик Лариси Павлівни. Ми їй показували те, що є в нашому фонді з найкращого, а вона, уже згідно з новою концепцією, відповідно до свого бачення, як має бути представлений Тарас Шевченко в експозиції, визначатиме, які твори живопису чи графіки, чи книги будуть представлені в цій експозиції.
Наступного року — 150-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Звісно, до цієї дати проходитимуть виставки, на яких ми проекспонуємо найкраще, що є в нашому фонді.
— Як ведеться облік експонатів, які надходять до вашого фонду?
— У нас ведеться облік так, що ми знаємо, що в якій шпаринці зберігається. А завдяки ось цій картотеці можемо за лічені хвилини знайти той чи інший експонат у будь-якій із цих кімнат. Кожен предмет, який приходить до нашого фонду, записують до Книги надходжень за номерами. А ось ця картотека складена вже по тій книзі. Потім у нас усе обліковується за групами зберігання: “Живопис”, “Графіка”, “Декоративно-прикладне мистецтво”… Є картотека й згідно з алфавітом.
А оце протоколи фондово-закупівельної комісії. У нас є така комісія, яка вирішує: піде предмет в основний чи науково-допоміжний фонд. Після того, як ми оформили акти і протоколи, річ обов’язково записується до Книги надходжень, їх у нас уже 28. Ці книги обов’язково прошиваються, обов’язково пишеться, коли розпочата, коли закінчується, з якого номера починається. Опис кожного предмета поміщаємо в Інвентарну книгу — розмір, стан речі й т. ін.
Біля робочого столу Ганни Іванівни приставлений ще один стіл, на ньому — якийсь експонат, накритий тканиною. Ганна Іванівна обережно знімає тканину, очам відкривається ціла експозиція на твори Тараса Шевченка — різьба по дереву.
— Це скульптура Володимира Лупійчука з Тернополя, який, на жаль, кілька років тому помер, — говорить Ганна Іванівна. — Подивіться, яка витончена робота! Вона зачепить і дорослого, і дитину. Від перегляду ось таких творів виникають яскраві емоційні відчуття, та й враження від музею, безперечно, буде глибшим… На жаль, у нинішній музейній експозиції немає таких речей…
— Хіба ця скульптура не виставлятиметься в музеї? — здивовано запитую.
— На жаль, ні. Не планується, — зітхає головний зберігач фондів.
Оце так “нова концепція бачення Шевченка”, — подумав я. Чи не вона причина різноманітних чуток, якщо такому шедевру не знаходиться місця у виставкових залах?
