ВІД МУЗЕЮ — ДО ЦЕНТРУ ДУХОВНОСТІ

НЕЩОДАВНО ВИПОВНИЛОСЯ 15 РОКІВ ВІД ДНЯ ЗАСНУВАННЯ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

Мирослав ЛАЗАРУК,
директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, заслужений діяч мистецтв України, письменник

Офіційні документи свідчать, що Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка був створений розпорядженням тодішнього представника президента України у Чернівецькій області Івана Гнатишина, підписаним 26 лютого 1993 року, за пропозицією діячів культури і мистецтв Буковини. Щоправда, наказ про призначення його директора з’явився аж 13 вересня 1995 року. Саме ця дата і вважається днем народження музею. І вона невипадкова. Адже саме цього дня 25 років тому з Театральної площі Чернівців на всю Україну вперше у прямому ефірі Чернівецького телебачення у передачі “Камертон доброго настрою” прозвучали “Червона рута” і “Водограй” у виконанні автора Володимира Івасюка та Олени Кузнєцової. 4 березня 1999 року з нагоди відзначення 50-річчя від дня народження В. Івасюка відкрито постійно діючу експозицію музею на вулиці В. Маяковського, 40, в тій самій чотирикімнатній квартирі, де мешкав композитор з 1971 до 1972 року, від дня отримання ордера на неї родиною Івасюків і до того часу, коли Володимир назавше перебрався до Львова, аби закінчити навчання у медичному інституті й розпочати студії в консерваторії. До слова, бував тут знаменитий композитор і поет дуже часто і після переселення до Львова. Всі найважливіші події відзначав саме тут, у родинному колі і з найближчими друзями, зокрема, і свій тридцятий, останній, день народження.
Ще задовго до відкриття музею, а саме у часи боротьби за перший фестиваль “Червона рута” у Чернівцях, мені довелося брати інтерв’ю у батька Володимира, відомого письменника, науковця і педагога Михайла Григоровича Івасюка. Тоді ж, коли його документальну повість “Монолог перед обличчям сина” готував до друку в газеті “Молодий буковинець”, звернув увагу на величезну кількість матеріалів, документів, фотографій, ретельно упорядкованих, і не стримав свого захоплення: “Та це ж готовий музей з упорядкованими фондами. Залишилося тільки приміщення підшукати…”. Михайло Григорович подивився на мене уважним поглядом і промовив: “Ви то добре зауважили… Та час для цього поки що не настав. Але обов’язково настане”.
Проте роботи зі створення музею розпочалися, коли письменника вже не стало. Він помер 5 лютого 1995 року. Але применшувати його ролі в заснуванні культурного осередку не слід. У пострадянські часи, як відомо, багато що робилося з “ініціативи громади”, яка ніколи не була байдужою до поважних справ у краї та поза його межами. Тому час віддати нині належне тим, хто найбільше зробив для становлення першого і поки що єдиного за роки незалежності України музею в Чернівцях (Музей української діаспори, як відомо, кілька років тому реорганізовано у відділ краєзнавчого). Родина Івасюків, віддавши під музей власне помешкання, майно, матеріали, документи, бере активну участь у діяльності закладу, підтримує матеріально, залучає меценатів. Тому не згадати про це у ювілейному виданні і не висловити щирої вдячності не маю права.
Як слів із пісні, так і фактів з історії викинути неможливо, бо то вже буде не історія, а фарс, скомпонований за власним смаком. Тому й постала ідея видання саме такої книги-альбому, в основу якої лягли події та особистості, звичайні відвідувачі, яких за 15 років налічується вже майже 50 тисяч. Як на те, діяльність музею починалася не з його відкриття, а ще задовго до тієї події. 15 липня 1998 року було презентовано рояль Володимира Івасюка, який згодом стане окрасою постійно діючої експозиції. Реставрував його скрипковий майстер Володимир Солоджук.
Із перших самостійних кроків музейна установа взяла курс на активну пропаганду життєвого і творчого шляху композитора та поета Володимира Івасюка і його батька Михайла Григоровича. Адже їхні біографії виокремити неможливо. Їх не розділила навіть трагічна смерть Володимира, точну дату якої так і не встановлено. Відомо, що тіло його, після зникнення 24 квітня, було знайдено у Брюховецькому лісі 18 травня 1979 року.
Відзначаючи сумну дату — тридцятиріччя від дня похорону Володимира Івасюка — тематичною виставкою “Володимир Івасюк. Правда через тридцять років”, науковці музею розшукали неспростовні документи одного з очевидців, який зустрів композитора у Рівному на залізничному вокзалі 5 травня 1979 року. Але слідчі тоді цього свідка чомусь не допитали. Сестра композитора Галина Івасюк-Криса і відомі громадські та культурні діячі України позаторік зверталися до Генеральної прокуратури України повернутися до “справи Івасюка”, аби спростувати шитий білими нитками висновок про його самогубство. Високі чиновники обіцяли пролити світло ще торік. Але чогось їм забракло: чи то світла, чи то мужності…
4 березня і 22 травня, 25 листопада і 5 лютого — дні народження і смерті Володимира й Михайла Івасюків давно стали датами, які спільно з родиною і працівниками музею відзначає буковинська громада. До цих днів відкриваємо тематичні виставки, готуємо публікації і передачі на радіо та телебаченні. Так само було відзначено 85-річчя від дня народження матері Володимира Софії Іванівни, педагога за фахом, ювілеї письменників Сидора Воробкевича, Ірини Вільде, Сильвестра Яричевського, імена яких тісно пов’язані з Івасюками.
Сучасний музей, щоб не випадати з контексту духовного і мистецького життя краю й України, постійно привертати увагу громади, повинен мати в арсеналі найрізноманітніші засоби впливу на формування національної свідомості. Перші кроки у цьому напрямі: обласний конкурс юних композиторів “Мандрівний музика” імені Володимира Івасюка, експедиція “Шляхами буковинської трійці” — Івана Миколайчука, Володимира Івасюка та Назарія Яремчука за участю Марії Миколайчук; конкурс юних читців на краще виконання віршів Михайла Івасюка, робота у літніх таборах з обдарованою молоддю. Ці заходи допомагають відкривати юні таланти серед композиторів, поетів, виконавців.
Літературно-мистецька вітальня “У родинному колі”, “Знайомство зблизька”, вручення літературної премії “Князь роси” ім. Тараса Мельничука, різноманітні презентації книжок, виданих музеєм, — під такими рубриками відбуваються зустрічі з видатними митцями сучасності, друзями Володимира і Михайла Івасюків. Лауреатами літературної премії стали Шевченківський лауреат Василь Герасим’юк, Василь Шкурган, Микола Рачук, Тарас Григорчук, Володимир Вознюк. Вітальню відвідували лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Степан Пушик, письменники Софія Майданська, Роман Кудлик, отець Валерій Сиротюк, Василь Портяк, Павло Вольвач. Тепло зустріли буковинці грузинського дисидента, поета, казкаря, режисера і актора Гурама Петріашвілі, який був знайомий з Володимиром Івасюком ще тоді, коли працював оператором Чернівецького телебачення і підготував зйомки пісні “Водограй”. Відвідують музей також письменники, друзі, побратими й учні Михайла Григоровича — Богдан Мельничук, Віктор Косяченко, Василь Селезінка, Віталій Колодій, Мірча Лютик, Катерина Міщенко, Борис Бунчук, Віра Китайгородська, Тамара Севернюк, Микола Бучко, Галина Тарасюк, народні артисти України Левко Дутковський, Павло Дворський, Тарас Петриненко, Федір Стригун, Тарас Чубай і гурт “Плач Єремії”, Святослав Вакарчук, заслужені артисти України Іван Кавацюк, Оксана Савчук дуети “Писанка” і сестри Тельнюк, Юрій Рибчинський, Йосип Созанський, Василь Пиндик, Остап Савчук, Валерій Громцев та багато інших.
Не оминають музей і відомі політичні та громадські діячі, представники влади. Так Віктор Ющенко після відвідин Івасюкової світлиці у Києві подарував музеєві старовинні ікону Богоматері-троєручиці та рушник, вручив сестрам Галині та Оксані Золоту Зірку Героя України, присуджену Володимирові Івасюку посмертно, під час широкого відзначення в Києві 60-річчя від дня його народження. Відвідала меморіальний музей і дружина Катерина Ющенко. До 15-річчя заснування закладу вона подарувала таріль “Червона рута”, виготовлену майстринею петриківського розпису Світланою Біленко. Серед найпочесніших гостей також наші земляки — Арсеній Яценюк, Юрій Костенко, Василь Вовкун, Володимир Куліш, Михайло Папієв.
Із реставрацією виставкової зали музею значно пожвавішали взаємини з художниками. На жаль, лише по смерті було організовано виставку живописця, заслуженого діяча мистецтв України Петра Яковенка, у відкритті якої взяли участь донька і внучка маляра. Виставку відвідав і син Роман, теж художник, який мешкає у Латвії. Під час урочистого відкриття нової виставкової зали експонували прекрасні різьблені твори народного художника України Ярослава Пасічанського. Окрасою будь-якої експозиції могли б стати графічні твори заслужених художників України Ярослава Зайця, Василя Шевчука, майстра народної творчості України Манолія Руснака, графіка і скульптора Івана Салевича.
Багата і різноманітна видавничо-книжкова діяльність музею за 15 років. Так, двічі виходили документальна повість “Монолог перед обличчям сина”, історичний роман “Турнір королівських блазнів”. Особливо пишається установа виданням роману в новелах “У царстві вертухаїв” Михайла Івасюка, в якому письменник розповідає про своє драматичне перебування у Печорлагі. За нелегальний перехід радянсько-румунського кордону після виключення з університету в Чернівцях майбутній літератор отримав три роки заслання. Однак після “відсидки” друзі допомогли йому повернутися, щоб не потрапити в “Могільовскую губєрнію”.
Володимир Івасюк залишив по собі понад 90 пісень, 50 інструментальних творів. Багатий епістолярій мистця. Зрозуміло, на такі видання потрібні чималі кошти, яких постійно бракує в держави. Та до однієї з пропозицій музею — видати повне зібрання творів композитора і поета — прислухався видавничий дім “Букрек”, очолюваний видавцем і журналістом Дариною Туз, тож до 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка побачили світ “Музичні твори”, куди увійшло 80 пісень — від найвідоміших: “Червона рута”, “Водограй”, “Мила моя”, “Два перстені” тощо аж до майже нікому не відомих — “Знамено полку”, “Ласкаво просимо”, “Ватра”… Завдяки фінансовій підтримці Віктора Павлюка й Оксани Івасюк побачив світ компакт-диск камерно-інструментальної музики композитора у виконанні музичних колективів Чернівецької філармонії. Музей широко презентував диск, як і ще одне унікальне видання — альбом “Володимир Івасюк. Вернись із спогадів…” львівського фотомайстра Любомира Криси. А “Буковинський журнал” у кількох числах за 2009—2010 роки опублікував усі листи автора “Червоної рути” до батьків, сестер, друзів і колег. Незабаром ці листи також вийдуть окремою книжкою.
Великої вдячності й подяки заслуговують ті, хто жертвує на вівтар музею власні мистецькі твори. Це народний художник України Ярослав Пасічанський, який подарував музеєві декоративний пласт “Квітка надії”, заслужений художник Василь Шевчук — “Ангел з пораненим крилом” і таріль до 600-річчя Чернівців, Іван Салевич — композицію “Пам’яті Володимира Івасюка”, Майя Омельченко — вишиваний портрет “Пам’ятаємо”, Віктор Павлюк — портрет “Зірваний лист” художника Івана Онуфреїва. Особливий подарунок зробили учасники та організатори першого фестивалю “Червона рута-89” у Чернівцях на чолі з київським науковцем Луцією Забавою — фотовиставку “20+20”, присвячену “Червоній руті-89”. Доречно нагадати, що саме з ініціативи музейних співробітників фестиваль знову повернувся у Чернівці, сподіваємося, уже назавше!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “ВІД МУЗЕЮ — ДО ЦЕНТРУ ДУХОВНОСТІ

  1. Нечаєва

    Діяльність музею розпочиналася з виставки “Шкільні роки батька й сина Івасюків”, яку спільно з першим складом колективу готували незабутня Наталя Ярмольчук та її чоловік Валерій Гнатюк. Про це може рзповісти Тамара Севернюк, яка написала про роботу художниці над виставкою статтю в газету “Час”. Жаль, що ви про це не знаєте. Могли б спитати. Виставка експонувалася в дитячій бібліотеці по вул.Комарова в Чернівцях.
    А на першій повноцінній виставці в приміщенні нинішнього музею були й ви, п.Мирославе, – виставка “Метелики на шпильках” – до 90-річчя Ірини Вільде.
    Це так, для довідки.

Leave a Comment