НАВЕРНЕННЯ ДО МУЗИКИ

“Дочекатися музики” — назва книги лекцій композитора Валентина Сильвестрова, що побачила світ у видавництві “Дух і літера” і була презентована у рамках “Київ Мюзік Фесту” у Спілці композиторів.
Валентин Сильвестров — лауреат Міжнародної премії ім. С. Кусевицького (США, 1967), Міжнародного конкурсу композиторів “Gaudeamus” (Нідерланди, 1970), Національної премії України ім. Шевченка (1995). Автор семи симфоній, багатьох фортепіанних творів, численних творів для солістів з оркестром, музики до кінострічок, зокрема до фільмів Кіри Муратової та Франсуа Озона. А крім цього, один із найвідоміших сучасних українських композиторів у світі. Попри всі ці відзнаки, за цілком звичним у нас абсурдним сценарієм, музику живого класика в крамницях знайти неможливо.
Три роки тому один з укладачів книги, композитор Сергій Пілютиков виступив ініціатором проведення циклу зустрічей із Валентином Сильвестровим у Спілці композиторів. Сергій Пілютиков згадує, що ідея ця виникла у нього несподівано: “Якось спілкуючись з Валентином Васильовичем за чашкою чаю, я з сумом подумав: “Шкода, що його неймовірно глибокі, іронічні думки більше ніхто не чує”. І вирішив виправити ситуацію.
Сильвестров спочатку поставився до ідеї скептично. Йому здавалося, що на ці лекції ніхто не ходитиме. Але композитор погодився, хоча й напівжартома-напівсерйозно нарік їх “месами”. Адже месу не можна відмінити, навіть якщо прийшло лише кілька людей. Утім, слухачів не бракувало. Під час зустрічей говорили про різне — про авангард і класику, про зв’язок поезії та музики, а також про багато інших речей. Ці бесіди й лягли в основу книги. Разом із ними до книжки увійшов диск із творами композитора. Таке поєднання допомагає найкраще відчути, зрозуміти, дізнатися те, про що говорить Валентин Васильович.
Шанувальники Сильвестрова поділяються на кілька груп. Одні сприймають лише його бунтарський авангардний період і зовсім не розуміють пізньої ліричності. Інші, навпаки, вважають авангардний період пошуком майстра і поважають його за наступні твори. Хоча є, звісно, й ті, що беззастережно люблять творчість композитора.
На презентації концертну програму було збалансовано творами різних років. У виконанні Ансамблю нової музики “Рикошет” (у складі М. Білич — скрипка, З. Алмаши — віолончель, Д. Таванец — фортепіано) під керівництвом Сергія Пілютикова прозвучали ранні і пізні роботи Валентина Сильвестрова.
Розпочалося все “Драмою” для скрипки, віолончелі та фортепіано. Думаю, що бути присутнім при виконанні цього твору мріє кожен прихильник авангарду. Адже — це не просто музичний твір. Це надзвичайно захоплююче видовище. До речі, крім скрипки, віолончелі та фортепіано, в “Драмі” “задіяні” алюмінієві тарілки, керамічні стакани, сірники. Також додаткові шумові та візуальні ефекти створюють артисти, які несподівано заходять, йдуть зі сцени, дивно рухаються, тупотять. Звісно, що всі їхні дії — не імпровізація, а ретельно прописаний сценарій, утім, тому, хто бачить це вперше, поведінку виконавців передбачити неможливо.
“Драма” сповнена страшного напруження, настільки сильного, що слухач починає реагувати на додаткові звуки в залі або за вікном, як на музику, що вплітається в контекст твору, а не заважає йому.
Валентин Сильвестров згадує, що колись у 70-х, після виконання “Драми”, його просили зіграти її на біс, до нього підійшов Параджанов і, з властивою йому імпульсивністю, пообіцяв: “Якщо ти будеш грати на біс такі речі, я тебе прокляну!”. Він вважав, що не можна цього робити, інакше загубиться чарівне.
Цей твір, “річ”, як каже сам Сильвестров, діє настільки, що, здається, починаєш відчувати найменші душевні вібрації людей, що перебувають поруч. Розчиняєшся на частинки, а потім знов стаєш самим собою, але вже іншим. Ніби тебе охоплює якесь просвітління, ніби встигаєш упіймати за хвіст розуміння сенсу життя, відчути гармонію всесвіту.
“Музика — це не заслін від світу. Це коштовність. Вона відкриває вуха, а не закриває їх”, — згадуються прості, але водночас складні слова композитора.
Другою частиною концертної програми було обрано романтичні твори, які своєю елегійністю зовсім не вступали у конфлікт із “Драмою”. Вони швидше доповнювали, продовжували її, нагадуючи про давно відому істину, що кожен митець усе життя створює одне полотно.
Не просто так нарік Сильвестров свої лекції “месами”! Після концерту було враження ніби напився живої води, тієї самої казкової, що всіх повертає до життя. І всі почуття, які трішечки принишкли й заховалися під павутинкою життєвого досвіду, знову відродились і засяяли для того, щоб ти міг знову сприймати всі події не в контексті вічності, а дивуватися їм кожного разу, як дитина.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment