Віктор МІКУЛІН: «БЕЗПЕКА — ЦЕ ГІДНЕ ЖИТТЯ, ЗАХИЩЕНЕ І БЛАГОПОЛУЧНЕ»

Український генерал, який знає, що таке сфера управління, дисципліна і порядок

Знайомтеся: Віктор Мікулін. Ми знайомимо вас з ним не лише тому, що в розпалі виборча кампанія, а Віктор Петрович балотується на посаду міського голови Ірпеня (це цілий пристоличний конгломерат: у підпорядкуванні міської ради також Ворзель, Гостомель і Коцюбинське). Військовий, юрист, офіцер — він не звик ховатися за чиїсь спини, як дехто з кандидатів, які красуються на білбордах “за підтримки”, під патронатом такихто відомих політиків, наче слугуючи їхніми ад’ютантами. Натомість Віктор Мікулін навпаки — йде на вибори зі своєю потужною командою фахівців. Разом з ним — кандидати у депутати міської ради, які висунуті від партії Єдиний Центр в усіх округах Ірпеня.

ЯК СТВОРИТИ ТЕРИТОРІЮ
БЕЗПЕЧНОГО ЖИТТЯ?
— Вікторе Петровичу, Ви давно вже свій на Приірпінні?
— Так, я вже понад 15 років мешкаю на Київщині. Останні роки — тут, на Приірпінській землі.
— У військових перед тим, як ставити запитання “Як діяти?”, треба відповісти на запитання “Що діється?” Тобто визначається повна картина місцевості, ситуацїі. Ви вже маєте повну картину того, яким нині є Ірпінь?
— Так. Усі болючі проблеми Ірпінського краю відображені в моїй передвиборній програмі.
— На перший план Ви поставили “Безпеку та захист людини”. Очевидно, з цим тут не все гаразд?
— Безпека — дуже широке поняття. Йдеться про захист людини, держави. Це гарантія, що людина матиме роботу, гідні заробіток, пенсію. І, звичайно ж, це — особиста безпека громадян. Є чимало запитань до діяльності правоохоронних органів регіону. Тут дуже непроста криміногенна ситуація, тож у людей справедливі претензії до влади.
— Ще один важливий розділ програми: “Безпека навколишнього середовища”, зокрема припинення знищення лісу?
— Прикро, що в цьому чудовому краї так безконтрольно знищуються ліси, забруднені річки та озера. До того ж — це справді заповідні  території, які потребують дбайливого господаря.
— Земельні питання, будівництво — одна з найскладніших проблем місцевої влади.
— Насамперед робитимемо повну ревізію, шукатимемо відповіді на питання: хто і на яких підставах отримав тут землю та як її використовує? Можливо, в деяких випадках буде необхідний перегляд рішень місцевої влади, прийнятих не на користь громади. А особливо там, де це межувало з порушенням закону, з криміналом.
— Ви вимагатимете через суд повернення таких ділянок громаді міста?
— Це складний процес, але контроль за використанням землі буде жорстким.
— “Безпека громади” — ще одна позиція програми. Ви трактуєте цю безпеку як реальне самоврядування. Що за Вашою пропозицією — “створення профільних громадських рад”?
— Скажу про моє бачення місцевого самоврядування: це — делегування громадянами захисту своєї безпеки обраному ними керівникові. Щодо рад? Бачу їх як дорадчий орган при голові міста. І призначення їх — аналізувати проблеми громади, пропонувати владі шляхи розв’язання. Формувати їх є з кого: це насамперед громадські організації, яких у місті понад сто, тобто громадяни не залишаться осторонь вирішення важливих питань.

“МІНІМАЛЬНЕ ВИЖИВАННЯ”
ЧИ ГІДНЕ ІСНУВАННЯ?
— Поза сумнівом, розділ програми “Забезпечення гідного рівня життя” стосується майже кожного мешканця, адже йдеться про щоденні життєві потреби.
— Узяти, хоча б, медичне обслуговування. Так сталося, що міська лікарні Ірпеня розташована в Бучі. Звичайно, мешканці Ірпеня їдуть туди на лікування. Але погодьтеся, що незручностей вистачає: відстань до лікарні, правові аспекти, зокрема пов’язані з фінансуванням лікарні, яка мусить обслуговувати й жителів інших міст. Добре, що в Ірпені щойно відкрили новозбудовану поліклініку, але вона не діє, бо встановлюється обладнання. Загалом треба порушувати питання про створення потужної медичної інфраструктури. Тут не обійтися без допомоги держави. А поки що варто шукати порозуміння між місцевою владою обох міст — Ірпеня і Бучі.
— Поговорімо про Ваших виборців. Насамперед про категорії, що потребують особливої підтримки держави — ветеранів і молодь.
— У нас мешкає майже 20 тисяч ветеранів. Це колишні військові, держслужбовці, працівники соціальної сфери. Значна частина — колишні працівники промислових підприємств. Добре знаю, як вони живуть сьогодні. Більшість мають невисоку пенсію, в основному, виживають.
— Яким чином місцева влада може і має підтримати цих людей?
— Передусім дотримуватися законодавства. Наприклад, закон чітко передбачає допомогу інвалідам у питаннях ремонту житла. Хіба це виконується? Є встановлені законом пільги ветеранам, дітям війни, і треба їх забезпечити.
— Окрім державного забезпечення, Ви пропонуєте й адресну допомогу ветеранам від приватного бізнесу, а також волонтерську допомогу молоді.
— Хочу закликати до цього приватний бізнес. А до молодіжних організацій звертаюся із закликом опікуватися ветеранами. Лише в Ірпені понад 15 тисяч студентів. Вважаю, що варто набагато активніше залучати молодь до громадського життя, культурних і просвітницьких акцій. Це поліпшило б ситуацію і в молодіжному середовищі.
— Маєте на увазі питання правопорядку?
— Так. Тут непроста криміногенна ситуація. Тому треба говорити і про працевлаштування молоді, адже чимало її працює в Києві. Брак робочих місць, відсутність належної виробничої інфраструктури. Або така проблема, як забезпечення молоді житлом. Я пропоную створити Молодіжний фонд соціального розвитку.
— А де знайти роботу випускникам навчальних закладів?
— Кардинальне вирішення — це створення нових робочих місць. Тут навчаються студенти з багатьох областей України і вони, отримавши дипломи, повертатимуться додому. Але треба запропонувати роботу тим, хто залишиться тут. Не забуваймо, що тут чудові місця для відпочинку й оздоровлення, тому чимало робочих місць варто створювати саме в цій сфері.
— А як розвивати культуру, освіту?
— Це  благодатний  край, варто згадати хоча б знаменитий Будинок творчості письменників, багатющу історію Приірпіння.  Знову думаю про молодь. Минуле, історія повинні слугувати вихованню молоді, залученню їх до творчості. Звичайно ж, я бував у Ірпінському музеї. Він цікавий, потрібний, але має зайняти більш гідне місце в суспільному житті краю. Там є над чим працювати,  йдеться насамперед про його розширення.
Як науковець неодноразово відвідував  міську бібліотеку. Мені там було дуже цікаво.  Прекрасний колектив, прекрасний фонд — близько ста тисяч книг. Маю ідею побудувати в Ірпені потужний культурний центр. Гадаю, потенціал міста надає таку можливість.

ВЛАДА НЕ НАД РЕГІОНОМ,
А ДЛЯ РЕГІОНУ
— Як Ви прагнете вести свою виборчу кампанію, діалог з виборцями, вибудовувати стосунки з опонентами?
— У тому й полягає демократія, що у громадянина має бути вибір. Йду до громади зі своєю програмою, командою. Пропоную свої знання, досвід. Я — за конструктивний діалог. Намагаюся не вступати в суперечки з колегамикандидатами. Виступаю за чесну виборчу кампанію.
— Що скажете про свою команду?
— У команді чимало місцевих фахівців, зокрема перспективна молодь. Хочу привести в міську раду команду справжніх спеціалістів. До того ж, я не прихильник масових замін у владі. Фахівці обов’язково працюватимуть і надалі. Але водночас як військовий я дуже вимогливий до кадрів. Насамперед це стосується дотримання законності, недопущення, бодай найменших, проявів корупції. Ціную такі людські якості, як чесність, справедливість, моральність.

ЗІГРІВАЄ РОДИННИЙ
ВОГНИК І ПРИРОДА
— Розкажіть про свою родину.
— Спершу про батьків. Вони в мене обоє інваліди. Тато без обох ніг, має інвалідність 1 групи, мати — інвалід 2 групи. Мені близькі біль і страждання людей, стан здоров’я яких обмежує їхні життєві можливості. Всі вони потребують уваги та допомоги влади.
Моя дружина Марина — підполковник СБУ, кандидат юридичних наук, доцент, займається науковопедагогічною діяльністю. Крім юридичної, має освіту філолога. Завершує дослідження до докторської дисертації.
Обоє ми із Закарпатського краю. Служили у багатьох військових гарнізонах колишнього СРСР. На початку 90х повернулися в Україну. Маємо двох синів. Андрій пішов стежкою батьків — юрист. Молодший Віктор навчається на 5 курсі Київського технічного університету “КПІ”.
— Часто буваєте в рідному краї?
— У нас, чотирьох братів, така традиція: хоч би де мешкали, щороку разом із дружинами, дітьми приїздимо до батьківської хати.
— Які Ваші захоплення?
— Наукова діяльність. До речі, моя докторська дисертація стосувалася саме питань управлінського характеру — керування великими колективами, службами.
— Чому віддаєте перевагу у вільний час?
— Спорту, спілкуванню з природою. Люблю наш чудовий Приірпінський край. Займаюся питаннями зеленого туризму і хотів би, аби він тут активно розвивався.
— Що читають українські генерали?
— Дуже люблю творчість Івана Франка. Не раз бував на його батьківщині.

Спілкувався Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment