КОМУ ВСМІХНЕТЬСЯ СФІНКС?

Фото Олеся Дмитренка

Любов ГОЛОТА

…Залишивши за спиною один з багатих ірпінських магазинів, лежить у центрі Ірпеня скульптурний сфінкс і дивиться кам’яними очима через дорогу — там за парканом ховається старий, початку минулого сторіччя будиночок з різьбленими дерев’яними віконницями. Це нове місто споглядає старе, але, здебільшого, заклопотаним перехожим ніколи зупинитися і задуматися над тими змінами, які сталися і які ще попереду.
Скажімо, забаглося нашій журналістській групці придбати на гостинці щось таке неповторно ірпінське. Існують ще яготинське молоко. Трипільський хліб. Обухівське масло. Бердичівська ковбаса… Словом, ви мене зрозуміли. І пішли ми всі на базар, розглядаючи, що ж там, на рундуках, прилавках, за віконцями кіосків… Знайшли хліб з 12го київського хлібзаводу, ковбасу з Харкова, яблука з Гореничів, гриби з Тетерева. А ірпінського товару не траплялося. Зустріли людей чимало — гарні люди, розумні, привітні. Вони одразу зрозуміли, про що ми їх питаємо, шукаючи ірпінських гостинців. Кажуть нам: “В Ірпені легка промисловість не працює. Очевидно, місцева влада не заохочує бізнес, який би працював на місцевий продукт, бо, щоб його створити, потрібні і заохочення, і дозвіл, і сприяння. Тому вирішити оце питання — створити конкурентноспроможний товар самі люди не зможуть”.
Інший, Василь Васильович, додав: “А як протистояти глобальним процесам? На них місцева влада вплинути не могла. Робочі місця втрачені”.
А Тетяна, що яблуками вітчизняними торгує, засміялася: “В Ірпені тільки квартири на продаж вирощують”… Звичайно ж, не тільки. Ірпінь — місто молодих. Тут навчається кілька тисяч студентства — ці люди здатні прославити Ірпінь творчо, креативно — в науці, культурі, спорті.
В Ірпені народжуються діти і є сім’ї, де вже кілька поколінь — корінні жителі. Ось квітникарка, Любов Олексіївна — сидить при вході, обставлена чудовими осінніми хризантемами різних кольорів, рада привітати кожне народження і кожне весілля: “І діти, і внуки живуть в Ірпені. Дочки вивчилися, одружилися, знайшли тут роботу. Одна працює в податковій академії, друга, разом з чоловіком, займаються малим бізнесом. Троє внуків ростуть. Ми б хотіли, аби вони тут виросли, вивчилися, знайшли роботу. Ми любимо наше рідне місто і хочемо, аби воно ставало кращим. Тому будемо голосувати за людину, яка цього так само хоче”.
Ось так. Життя триває і воно спрямоване в майбутнє. Приріднитися, з’єднатися з Ірпенем, сприйняти його болі, як власні і не шкодувати сил, розуму, душі, аби ота духовна аура приростала порядком і добробутом.
Виборці Ірпеня добре розуміють, що не всі кандидати на посаду міського голови ідуть служити їм і Україні. Чого варта хоча б загострена боротьба між висуванцями: не змагання програм, команд і досвіду, а тиск сили і нахабства, а то й протизаконних дій. Серед сотень білбордів був лише один, який знайомив ірпінців з Віктором Петровичем Мікуліним, № 10 із списку претендентів. Серед білого дня 19 жовтня невідома група людей приїхала з краном і демонтувала цей білборд. Ось таку демократію і порядок несуть в собі і з собою ті, хто обіцяє ощасливити ціле місто. Бо хочуть влади над регіоном, а не йдуть у владу, аби захищати права кожного та усіх мешканців.
Чого найбільше бракує ірпінцям? Безпеки і захисту — людини, громади, навколишнього середовища, забезпечення комплексного розвитку, гідного рівня життя, активного розвитку спорту та історикокультурної спадщини. Діти і старі, молодь і ветерани мають жити так, аби благословенний ірпінський край справді був вкраїнським Парнасом.
Ось тоді всміхнеться загадковий білий сфінкс і осіннє сонце заграє в шибках старенького будиночка — минуле й теперішнє зійдуться в майбутньому.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment