НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ВОКЗАЛІ

Наталія АНТОНЮК

Як квартира починається з під’їзду, так і місто починається з вокзалу. Він — візитівка, що розкриває внутрішню суть міста, характеризує політику місцевих господарів, викликає бажання ближче ознайомитися з тутешнім життям чи обійти місто десятою дорогою. На вокзалі клекотить справжнє життя, там зустрічаються і розходяться, там відразу видно, хто є хто, які у кого проблеми і жалі. Отож, щоб пізнати дух міста, обов’язково варто побувати на вокзалі. Що ми і робимо.

Ірпінський залізничний вокзал — невеликий. У приміщенні біля кас незначна кількість людей, однак тут, як у кожній черзі, — традиційні невдоволення, штовханина і сварки. Кілька людей вивчають розклад руху електропоїздів з Ірпеня до Києва. З половини шостої ранку і до чверті на дванадцяту курсують електропоїзди до столиці. Розклад руху досить зручний, зранку і в години пік їх кілька на годину, а в обід — менше.
На залізничній платформі майже безлюдно. Лише кілька жінок, що возяться із сумками і розмовляють про буденні проблеми. Охоронці Іван та Валентин, які працюють тут більше трьох років, розповідають: “Порушення у розкладі руху електропоїздів бувають дуже рідко.
Дивимося за порядком на платформі та у підземному переході, де розганяємо бабусь за проханням начальника станції.
П’яних на вокзалі буває багато, особливо увечері та у вихідні. Їх намагаємося провести, спокійно посадити в електричку. Молодь ірпінська — активна, що не завжди дуже добре. Ось вчора скло побили у постовій будці. Немає їм куди енергію подіти, тож буянять.
А як смітять! Де пиво п’ють, там і пляшки кидають, хоч і ходять міліціонери, однак молоді ірпінці не дуже їх бояться.
А скільки залишають після себе усіляких коробок, обгорток, лушпиння! Смітять не тільки молоді, а й ті, хто повинен бути їм за взірець. Ось стоять на платформі баби, їдять, очікують на коростенську електричку: що тільки вона прибула — покидали недоїдки, коробки, газети. Наче так і треба.
Часто ірпінці чіпляються ззаду за електричку і їдуть так до Біличів. Ось сьогодні шість хлопців і одна дівчина, років їм по дванадцять, ззаду теж так причепились. Людей на платформі багато, однак ніхто їм не зробив зауваження, доки ми не прибігли і не нагримали на цих молодих екстремалів. Вони зіскочили.
Бувають на залізниці і трагічні випадки. За це літо — дві смерті через необережність.
Швидка допомога здебільшого приїжджає миттєво, в основному з Бучі. Хоча є і винятки, було таке, що дівчині стало погано, то ми на швидку чекали хвилин сорок. А от міліція ніколи не затримується, 5 хвилин — і на місці”.
Цікавимося, чи часто охоронці ловлять зайців. “Ще й як часто”, — в унісон говорять Іван і Валентин. Відкривають тумбочку, а там повно прострочених білетів. “І це ще не все, мішок таких ми уже спалили”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment