ПЕРША УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА БУКОВИНІ

У жовтні мешканці села Мамаївці, що на Буковині, відзначили відразу три ювілеї: 430річчя з часу першої письмової згадки про село, 100 років із часу побудови й освячення СвятоПокровської церкви та двадцять років, як парафія відділилася від Церкви Московської і стала першою Українською Православною Церквою на Буковині. З цієї нагоди із пасторським візитом відвідав село святійший Патріарх Київський і всієї РусиУкраїни Філарет. Від імені ВО “Свобода” Назар Горук подарував Патріархові копію Синайської ікони Ісуса Христа, а Мамаївській церкві презентував прекрасну ікону Різдва Пресвятої Богородиці”.

Назва села таїться в легендах

За словами старожилів, назва їхнього села овіяна легендами. І їх чимало… За однією з них, село названо на честь землевласника Мамаєскула. Натомість, інші легенди розповідають, що назва походить від імені жінки з Галичини на ім’я Маманна, яка свого часу оселилася в тамтешньому монастирі. Існує також значно прозаїчніша легенда про немовля, якого з поля намагався віднести до свого гнізда велетенський орел. Кажуть, перелякане дитинча так голосно плакало і кликало: “Мамо, мамо!”, що село стали називати Мамаївці.
Побутує легенда, за якою назва села пішла від імені Мамай. Проте й тут дві версії: чи то постать легендарного козака Мамая, адже, як відомо, запорожці не раз проходили цими землями, чи — хана Мамая, який начебто дійшов зі своєю ордою аж до самого Пруту і зупинявся тут перед тим, як перетинати Карпатські гори, щоб підкорити Західну Європу. Чи був тут його табір — сказати важко. Але звернувши увагу на дату заснування села, ймовірніше, що це могли бути лише нащадки хана. А ось гетьман Пилип Орлик тут справді був проїздом 1722 року, про що він написав у щоденнику: “Стали ми на попас за милю від перевозу, у селі Мамаївцях, яке належить до скитського монастиря, де в монастирському дворі у тамтешніх отців, з’їли обід”. За життя часто навідувався до села і Юрій Федькович. Під враженням від поїздок він написав одну зі своїх ранніх робіт — драму “Так вам треба”.
Оскільки село стояло край битого Берладського шляху, то за словами настоятеля СвятоПокровського храму протоієрея Іоана Чокалюка, у нашому селі в монастирському дворі з отцями обідав не тільки гетьман Пилип Орлик, дещо пізніше у Мамаївцях побував також король АвстроУгорщини Фердинанд І. Йому сподобалися тутешні краї та мешканці у святковому білому вбранні. Він звелів збудувати тут церквукам’яницю. Частину коштів виділили з австрійської державної скарбниці, частину — зібрали мешканці села. Аби зібрати достатньо коштів, люди спродували ділянки лісу.
Церкву за проектом Франца Косинського спорудили 1906 року, а коли 1910го Покровська церква була готова, з Відня привезли для неї дзвони. Храм виокремлювався зпоміж інших оригінальною архітектурою та багатим мистецьким інтер’єром. Монарх (щоб ніхто не сумнівався у королівській щедрості) виділив кошти, а італійські митці зробили для церкви вітражі, з яких вціліла донині лише частина. Решту знищили атеїсти. А тоді церкву освятили й видали грамоту, датовану 26 жовтня (8 листопада) 1910 року. Під час комуністичного свавілля цей документ було втрачено. І тільки 2008го його віднайшов і повернув церкві Володимир Грозинський.

МАМАЇВЦІ ВІРЯТЬ У БОГА

Згадки про найпершу — церкву Івана Хрестителя — датуються ще 1773 роком. У тій частині Мамаївців, яка раніше іменувалася Старосіллям, ліворуч дороги та поруч із новою кам’яною церквою розташований невеликий дерев’яний храм, пофарбований у зелений колір, дах і піддашшя — оббито бляхою. Це і є Іванівська церква, побудована 1863 року (за іншими даними — 1773го), яка набула сучасного вигляду після нещодавньої реставрації. Нечастий випадок для цих місць: храм не весь оббитий бляхою, а лише його дах. Хоча зрозуміти, навіщо стіни церкви пофарбовані в зелений, також непросто. Церква тридольна, одноверха, з маленькою восьмигранною банею, що виростає з четверика нави.
Хори старенької церкви стали першими підмостками для великого майбутнього українського співака, академіка Академії мистецтв України, головного режисера Національного академічного театру опери та балету імені Т. Шевченка, професора Музичної академії ім. П. Чайковського Дмитра Гнатюка. Саме в цій церкві у 30х роках минулого століття у місцевого священика, який любив музику і грав на скрипці, Дмитро брав перші уроки музики, вивчав нотну грамоту, вчився співати.
З часом вирішили збудувати у селі новий храм. 1996 року поруч із дерев’яною церквою звели великий мурований храм, який також освячено на ім’я Івана Хрестителя.

“ГРОМАДА “ВИБОРОЛА” ЦЕРКВУ”

За словами настоятеля храму протоієрея Іоана Чокалюка, з приходом на Буковину радянської влади 1940 року для церкви настали важкі часи. Її майно та землі відійшли у державну власність. А влітку 1962 року Покровську церкву закрили (до слова, до 1974 р. у краї припинили богослужіння в 149 храмах). Зробили це без зборів громади.
Спочатку в церковному приміщенні був склад, де зберігали… добрива. Відтак, коли через бездоглядність приміщення почало занепадати, а дах протікати, з ініціативи голови місцевого колгоспу Д. Стасюка церкву перекрили. З храму вивезли “склад”, провели опалення й відкрили на початку 80х років перший у краї Музей історії релігії та атеїзму. Але прихожани мали надію на відродження діяльності святині.
Коли залунали слова про демократію, селяни стрепенулися: “А наша церква? Годі їй стояти зачиненою!”. Перебіг тих подій закарбувала у своїх оповіданнях Зірка Мензатюк: “Вони прилаштували ікони на зачинених дверях і у дворі, просто неба почали молитися. Допоки сільські посланці оббивали високі пороги, вдень і вночі не залишали церкву. Довго можна описувати всі поневіряння, крізь які довелося пройти. Лише до Москви їздили одинадцять разів. А одного дня церкву оточила міліція з вівчарками та з гучномовцями. Люди подумали, що настав судний день. І були готові на все: стріляйте нас, бо доки живі, ми звідси не підемо! Всі, хто був, поставали на коліна перед церковними дверима, молились та плакали. “Таке нам поробилося, — згадують жінки, — що якби й направду стріляли — не пішли б! Тільки час був уже не той, щоб розстрілювати ціле село. Дяка Богові, не сталінський!”
І зусилля громади були успішними. Мабуть, мало кому з читачів дата 24 листопада 1988 року про щось говорить. А ось усі мешканці Мамаївців її пам’ятають. Того світлого дня селяни знову увійшли до Божого Храму. Прибрали, упорядкували й заново освятили. Саме з того дня почалася нова сторінка в історії СвятоПокровської церкви. Таке було свято! Бо повіяло провесінню, свіжим вітром надії: відкрилася на Буковині перша церква після стількох років гонінь. Невдовзі, 10 червня 1990 року, наша церква першою на Буковині відділилася від Московського Патріархату.
“СвятоПокровська церква — перша на Буковині, яку 1988 року відкрили після комуністичного терору, — наголошує настоятель храму протоієрей Іоан Чокалюк. — А коли вона відокремилася від Російської Православної Церкви і стала Українською — це було нелегко, ба, важче, ніж відкритися після комуністичного режиму. Адже тепер церкві довелося “боротися” не лише проти держави, а й проти Російської Церкви. Цього року виповнюється сто років із часу побудови й освячення СвятоПокровського храму та двадцять років, як наша парафія, відділившись від Церкви Московської, стала першою Українською Православною Церквою на Буковині”.
Сотні парафіян і гостей із навколишніх сіл і Чернівців прибули в ці святкові дні до Мамаївців. Символічно, що саме цей храм у ювілейні дні відвідав святійший Патріарх Київський і всієї РусиУкраїни Філарет, якого віряни зустріли біля храму хлібомсіллю. Духівники кажуть — Мамаївська парафія подала приклад віри довкола ідеї об’єднання Української Православної Церкви.
Патріарх Філарет відслужив Божественну літургію у СвятоПокровському храмі з нагоди святкування 100річчя з моменту відкриття і освячення храму та 430річчя першої писемної згадки про село Мамаївці. Під час літургії Патріарх Філарет виголосив проповідь, у якій привітав мамаївців зі славними ювілеями: “Дорогі браття і сестри, дорогі мамаївці, вітаю вас зі 100річчям побудови Покровського храму. Водночас вітаю вас із перемогою у Другій світовій війні та Великій Вітчизняній, бо поруч із храмом розташовано пам’ятник воїнам, які поклали життя за визволення нашого народу, України від фашистів. Ми молимося постійно за упокоєння їхніх душ, бо вони загинули за нашу свободу. Тому те, про що вони подбали, ми повинні оберігати як дар Божий. Радянський Союз розпався, а Україна постала. Це теж дар Божий. І тепер нам треба це берегти і нікому не віддавати. Бо від цього залежатиме наше життя — чи рабське, чи вільне. А українці люблять свободу. І тому ми дуже щасливі та дякуємо Богу, що живемо у незалежній Україні. І будемо робити все, щоби зберегти цей дар Божий — нашу незалежність”.
Мамаївці за час свого існування бачили чимало неординарних релігійних і політичних постатей, завжди були у вирі найголовніших подій просвітницького, духовнокультурного й політичного життя, шанували православну віру, духовну чистоту й патріотизм. Такими мамаївці залишаються й нині.
І як тут не згадати рядки з оповідання Зірки Мензатюк: “…А коли б усівсі села, всі громадяни в Україні були такими сильними духом, як мамаївці? Без сумніву, не знали б у світі держави, дужчої за Україну!”

Історична довідка
Мамаївці — велике і славне село, історія якого сягає глибокої давнини. Перше поселення тут виникло ще на початку нашої ери, а за часів княжої Русі воно вже було великим селищем. І природно, що 1963 року під час розкопок на території села науковці виявляли знахідки часів Трипілля та Київської Русі. Перша згадка про село датується 1580 роком.
Кінець ХVІІІ — початок ХІХ ст. поділив Мамаївці на дві частини: Нові і Старі Мамаївці. Відомо, що в Нових Мамаївцях, існувало два монастирі, які були філіями Манявського (Великого) Скиту.
У радянську епоху Старі і Нові Мамаївці перейменували на Старосілля і Новосілку, а вже як цілісний населений пункт Мамаївці відродилися в перший рік незалежності України. І сьогодні Мамаївці, що розкинулися на лівому березі Пруту за 10 кілометрів від Чернівців, чи не найбагатше село Буковини.

Підготувала
Марія ВИШНЕВСЬКА,
м. Чернівці

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment