ГРА СЛІВ

Дмитро МАЛАКОВ

“Десять лет жизни нет!” — скрушно зітхали першого “ювілейного” 1927 року “колишні”. І персонаж роману “Золоте теля” Хвороб’єв скаржився Остапу Бендеру на сновидіння радянської тематики, від яких страждав щоночі, і страшенно заздрив “великому комбінаторові”, який вихвалявся, нібито бачив уві сні “приїзд государя імператора в місто Кострому”, хоч насправді з усього словесного репертуару минулого пам’ятав лише, як цар “милостивейше повелеть соизволил”. А старому монархістові порадив: якщо живете в Радянській країні, то й сни у вас мають бути радянськими!
Так, справді, пішли в незворотне минуле “величество”, “сиятельство” та “превосходительство”. Так само і вислів, що ним неодмінно мав закінчуватися лист із суто “русским”, утовкмаченим ще за часів татаромонгольського гніту підписом: “всепокорнейший раб и подножек нижайший”.
Кожна історична формація, йдучи в минуле, забирає з собою свій словесний арсенал.
Ціле гроно стандартних висловів напрацювали свого часу російськомовні ідеологи радянщини. Їхня одвічна звичка пошуку ворогів та всіляких винних і подальшої боротьби з ними, створення через традиційну недолугість труднощів, а тоді “організація трудящих на боротьбу з труднощами й недоліками” впродовж кількох десятиліть і поколінь в’їдалися у свідомість та живили усну народну творчість у царині анекдотів.
Наступного “ювілейного” — 1937го — “жить стало лучше, жить стало веселее”. Радянські люди погоджувалися з вождем народів, а про себе додавали: “Шея стала тоньше, но зато длиннее!” Того ж року Ілля Ільф занотував: “Тяжело жить в краю непуганных идиотов!”
В енциклопедичних виданнях радянської доби поняття “манія” поширюється на манії величі, переслідування і клептоманію. Манії пошуку ворогів і боротьби з ними немає. Але це теж манія, властива тим, хто не знайшов себе в будьякій предметній професійній діяльності, а перейнявся суспільнополітичною діяльністю — далеко не завжди на користь суспільства. Про це боляче нагадують явища радянського минулого — з голодоморами, репресіями, війнами з сусідами й власним народом. “В борьбе обретешь ты счастье свое” — повчали вони. Боротьба будь з чим у радянські часи мала дуже багато проявів і напрямів. А народ, називаний населенням, реагував на все це, керуючись здоровим глуздом.
Боротьба за мир, проти американських імперіалістів та німецьких реваншистів — підпалювачів нової світової війни. Миролюбні радянські люди погоджувалися: так, війни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться!
До боротьби за справу Леніна—Сталіна закликали з дитинства, хоча піонерам ніколи не пояснювали, з ким і в чому має полягати ця боротьба конкретно. Так само ніколи не згадувалося, що заклик: “Будь напоготові!” та відповідь: “Завжди напоготові!” запозичені в британських “буржуазних” бойскаутів.
Боротьба з пережитками минулого у свідомості людей — з релігійним дурманом, забобонами, пияцтвом тощо.
Боротьба за виконання плану — з ким або з чим боротися: з лінощами? З власними лінощами чи з недорікуватістю самого плану?
Боротьба зі шкідниками сільгоспкультур була вже конкретною, практичною справою, що ґрунтувалася на ментальних засадах. Хоча заклик все одно був.
Боротьба (або й битва) за врожай — із ким і проти кого?
Боротьба з “тлетворным влиянием Запада”, з “чуждой нам идеологией” спрямовувалася переважно проти творчої інтелігенції і мала часом трагічні наслідки для тих, з ким особисто боролися…
Тема боротьби, навіювана десятиліттями народу, настільки в’їлася в його свідомість, що люди охоче погоджувалися: так, саме життя то є боротьба: до обіду з голодом, після обіду — зі сном!
Утім, кожна боротьба має завершуватися перемогою одних і поразкою інших. До першого закликали дуже завзято, але готували не засмучуватися і в гіршому разі. У роки революції затято співали: “Смело мы в бой пойдём за Власть Советов и как один умрём в борьбе за это!” Ми, діти війни, розмірковували поміж собою: навіщо ж вам “это”, якщо ви всі як один помрете?
Для більшої зрозумілості та дохідливості своїх догматів радянські ідеологи винайшли величезний арсенал слів і словосполучень, запозичених з інших дисциплін.
Так, користуючись медичною термінологією, партійці називали себе членами, їхні друковані видання і каральні установи — органами. І розумники подейкували: чому ж худобу рахують на голови, а тих…
Із морської справи взяли багато: партія — наш рульовий, наш кормчий, керманич — Сталін, (а в китайців — Мао), ВКП(б) — наш компас; наш курс — комунізм; вперёдсмотрящий; вороги мали опинитися за бортом історії тощо; про всілякі недоліки щирі радянські патріоти мали сигналізувати, але не азбукою Морзе, а доносами — “куди слід”, тобто в ті самі “органи”. Казали, що радянські вчені відкрили новий закон: стук летить швидше за звук. Отож патріоти й “стучали”. А ветерани партії поміж себе казали, що лікуються ВКП(б), а тоді, посміхаючись, розкривали абревіатуру: валеріянка, корвалол, пустирник, бояришник!
Особливо багато термінів подарувала ідеологам геометрія, щоправда, початкова. Райком поділявся на сектори. В установі, закладі, на підприємстві був трикутник (директор, парторг, профорг), а там, де багато молоді — чотирикутник (ті самі, плюс комсорг). Були: куток — червоний, ленінський, висота (належна, достатня), вершина (сяюча — комунізму).
Розумники усміхалися: але ж на вершині всім місця не вистачить, та ще й на сяючій. Тоді в обіг запустили нове, запозичене не з геометрії, а з географії: сяючі горизонти (себто, комуністичне майбутнє)! Розумники, які зазвичай училися краще за майбутніх політиків, і тут не розгубилися: даруйте, тож горизонт, виднокрай — поняття умовне, недосяжне, він неминуче віддаляється в міру наближення, то як же з комунізмом? Ач, як негарно.
Аби не виникали сумніви, партія кинула гасло: “Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!” Не дочекалися, бо коли настали 80і роки (вже мав бути комунізм!), партія розпочала “перебудову”, в ході якої й сама зійшла нанівець.
Але повернімося трошки назад.
Дуже популярними виявилися слова, запозичені з канцелярськокреслярської справи: лінійка і олівець. “Взяти на олівець”, тобто на замітку — загрожувало арештом.
Лінійка, колись вразивши першокласника здатністю залишити на папері за допомогою олівця пряму лінію, стала в пригоді у багатьох поняттях радянської доби. Піонери шикувалися на лінійці. На лінійку готовності (до сівби) ставили сільськогосподарську техніку, яка в радянські часи чомусь після використання неодмінно потребувала ремонту.
Дуже поширеним було слово “кружок” — у розумінні гурток. Якщо кружок самодіяльності (співи, малювання, вишивки, моделізму тощо) не мав політичного забарвлення і був явищем добровільним, то натомість обов’язковими були в трудових колективах “кружки” з вивчення: біографії товариша Сталіна, історії більшовицької партії, рішень (завжди історичних!) чергових з’їздів і пленумів партії.
Здавалося б, на цьому завершилося — разом із радянською добою — використання початкових геометричних понять у “роботі з масами”. Ат ні! Незрівнянно далі — до термінології геометрії об’ємів — пішло наступне покоління, сформоване з лав комсомольських вожаків, які не встигли стати партійними лідерами, але зуміли побудувати на зламі 80—90х років шахрайські піраміди та з величезним молодечим завзяттям утворили сфери впливу, інтересів і концентричні кола зі “своїх людей”.
Є слова, за якими криються кілька понять, добре зрозумілих сучасникам у певному контексті. Наприклад, особий. Свого часу особий отдєл, особоє совєщаніє стосувалися структури НКВС. Там “особісти” легко вирішували долю тисяч і тисяч громадян. Особим був у 30і роки Київський військовий округ. “Особим періодом” у роки холодної війни називалася війна майбутня — третя світова. “Особая” стояв підпис на білозеленій етикетці горілки “Московская”. Як символічно! Адже монопольно споювати народ вміли і за царя, і за совєтів. Нагадаймо: у застойні (вони ж — запійні) 70і роки собівартість одного літра спирту складала 9 копійок (для порівняння: один літр газованої в автоматі води — 5 копійок, один літр бензину — 4 копійки). З одного літра спирту вироблялося п’ять півлітрових пляшок тої ж таки горілки “Московская особая” вартістю 3 карбованці 50 копійок (без вартості пляшки), себто 350 копійок. АБиВиГоДа — так колись на Подолі читали перші п’ять літер абетки…
Мабуть, через те, що не всі люди чітко уявляють, де ліва, а де права сторона, виникла певна плутанина і в ідеологічному використанні цих простих речей. Крок в армії починають із лівої ноги, команду “кругом” виконують через ліве плече, але рівняються направо. Колишня “керівна і спрямовуюча” вважає себе лівою силою. “Лівий марш” Володимира Маяковського: “Кто там шагает правой? Левой, левой, левой!” А на медалі “За победу над Германией” — слова Сталіна: “Наше дело правое”. Справді ж, “левая, правая — где сторона?”
Десятки років існувала ще одна плутанина: з якою Німеччиною воював СРСР у 1941—1945 роках: з гітлерівською, фашистською чи всетаки нацистською? І чому там теж святкували Перше травня і вивішували червоний прапор? А тому, що правляча в Німеччині у 1933—1945 роках політична сила називалася Націоналсоціалістичною німецькою робітничою партією. Звернемо увагу на друге і четверте слова у цій назві: такі незручні для радянських ідеологів. Останні з русофільським завзяттям усе робили для “стирання” міжнаціональних розбіжностей заради утворення “єдиної радянської нації”. На основі і всепоглинаючій потузі “руських”, які тепер затято не вживають цього слова, запозичивши з української мови “росіян”. Соціалізм вважався передосновою комунізму з його сяючими вершинами і горизонтами. Лише мистецтву в СРСР поки що дозволялося бути “національним за формою”, але ж “соціалістичним за змістом”. Отож націоналсоціалізм підмінили на “фашизм”. Тим часом останній був політичною засадою Італії фашиста Муссоліні, а в Німеччині нациста Гітлера панував нацизм.
І про війну — Другу світову, яка розпочалася з нападу нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. А 11 вересня Київський особливий військовий округ був перейменований на Український (sіс!) фронт, який 17 вересня того ж 1939 року перетнув прикордонну річку Збруч і рушив на Західну Україну, “поневолену польськими панами”. 29 вересня війська УФ вийшли на річку Сян, завершивши визвольний похід. Влітку 1940 року війська КОВО, спираючись на Тираспільський укріплений район (ТиУР), рушили визволяти від “румунських бояр” Бессарабію. Відтак замість Молдавської автономної РСР зі столицею в Тирасполі, що від 1924 року перебувала у складі Української РСР (sіс!), утворилася Молдавська РСР зі столицею в Кишиневі (Кишинеу). Взимку 1940—41 років війська КОВО брали участь в агресії СРСР проти Фінляндії. А 22 червня 1941 року почалася німецькорадянська війна, названа наступного дня Вітчизняною, а потім і Великою. Двічі прокотилася ця війна Україною, спустошуючи її міста і села та завершившись 9 травня 1945го. Але у серпні того ж року тисячі українців знов воювали — цього разу з Японією. Лише 2 вересня 1945 року завершилася Друга світова війна, яка тривала шість років. Доволі символічно, що акт капітуляції Японії від імені СРСР підписав на борту американського лінкора “Міссурі” генераллейтенант Кузьма Дерев’янко, українець, який володів англійською. Отож Україна брала участь у Другій світовій війні всі шість років. Але ж знаходяться “історики”, які не хочуть цього визнавати, затято наполягаючи на понятті “Велика Вітчизняна”. Нагадаймо й тут гру слів: у “застійні”, ідеологічно “правильні” роки співалося: “Не стареют душой ветераны, ветераны Второй мировой!” І ніхто не кривлявся, мовляв, про кого це…
Тож повернімося до словесних запозичень тепер уже з військової справи. Робітничий клас був авангардом. Кращі його представники називалися застрельщиками (передових методів виробництва, соцзмагання). З вогнепальної зброї у мирний побут взяли слово ударник (полів, п’ятирічки, соцзмагання, комуністичної праці). У наступ йшли колгоспники (на довгоносика, на посуху, у битві за врожай). Було й таке бойове гасло: “Пияцтву — бій!”
Не все гаразд виходило і з кольорами. Так, чорний завжди мав певне значення. Аж ось у роки “застоя” у владних структурах поширюється манія величі і любов до чорного кольору. Керівництво вдягається в чорні костюми на повсякдень, пересідає на чорні авта. І з’являються чорні “волги”, чорні “чайки” — ніхто не переймається таким немилозвучним словосполученням. А народ реагує посвоєму: так, у нас теж є чорні, як в Америці, щоправда, наші “чорні” ходять і їздять у чорному, “отоварюються” з чорного ходу, столовими ложками їдять чорну ікру — тому й чорні. Оскільки чорні “чайки” обслуговували членів політбюро, то й назву отримали народну: членовоз.
Так, у радянські часи всіляко пропагувалося “щастя важких доріг”. У якомусь дитячому мультиплікаційному фільмі 70х років звучало (хоч і в іншому контексті) добре зрозуміле радянським людям: “Это даже хорошо, что теперь нам плохо!” У розважальній телевізійній передачі умисне серйозним дикторським тоном попереджалося: “Это будет завтра!”, на що у відповідь веселі дівочі голоси заперечували: “Нет, нет, нет, нет, мы хотим сегодня, нет, нет, нет, нет, мы хотим сейчас!” І телеглядачі, навчені радянськими ЗМІ читати між рядками і чути між словами, здогадувались, що отак у завуальованій формі висміюється ідея про “світле майбутнє”.
Мабуть, ті, хто затверджував випуск в ефір популярної телевізійної програми “Поле чудес”, не читали в дитинстві “Золотий ключик або Пригоди Буратіно”, бо інакше б нізащо не дозволили такої назви, яка повністю звучить отак (мовою оригіналу): “Поле Чудес в Стране Дураков!” Але ж автори, безумовно, знали. І ризикували. Однак ніхто не побажав стати хлопчиком з казки ХансаХрістіана Андерсена “Голий король”.
Уже на етапі згасання радянської системи третій рік якоїсь п’ятирічки був оголошений “вирішальним”. Тоді четвертий став “визначальним” — чого? І народ відреагував миттєво, назвавши відповідно дні тижня тим же робом. Відтак понеділок став починальником, вівторок — повторяльником, середа — вирішальником, четвер — визначальником, п’ятниця — завершальником, субота — суботником, неділя — недільником… п’ятирічки у сім, а не чотири роки.
У 90х роках сталися цікаві словесні метаморфози — відповідно до історичних подій. Насамперед на зміну “розвинутому соціалізму” прийшли “ринкові відносини”, якими вчорашні партійці — “червоні директори” сором’язливо назвали капіталізм. Це вони хвацьки взялися за приватизацію “загальнонародного добра”, за що народ і назвав це “прихватизацією”. Утім, самим “червоним” це глузливе слівце навіть сподобалося. Хапали все — від заводівгігантів до дитячих садочків і перукарень. Одночасно із здобуттям Україною незалежності все українське обізвано “шароварщиною”, а з назв установ (передусім — культурницьких) викинуто слово “український”, замінене на “національний” (музей, театр, цирк — уявіть шпрехшталмейстера чи клоуна у вишиванці та шароварах). Поняття “академічний” притулено навіть до оперети, виявляється, може бути академічний канкан! Запанувала дута велич, властива тим, хто ніколи не чув про ворону в павиних перах. Відтак офіцерський кашкет наблизився в діаметрі до парасольки, кандидати наук стали професорами, інститути — університетами, університети — академіями, бажано — національними. Цікаве словосполучення: Національний технічний університет Київський політехнічний інститут — і кільком десяткам тисяч студентів і викладачів це не дряпає слух! Одночасно існує скорочення “виш” — себто, вища школа — замість російського “вуз”. Школи вирішили не відставати і стали гімназіями та ліцеями. Далі — більше: ділки стали бізнесменами, вчорашні “червоні” директори (скоробагатькикапіталісти) — підприємцями, контори — офісами, управління — департаментами, державні заводи — холдинговими компаніями, посередники — ріелтерами, базарні перекупки (вчорашні робітники й службовці, викинуті “червоними директорами” на вулицю) — реалізаторами, робітники — охоронцями, хулігани — найманими “молодиками”, бандити — рекетирами, студенти — найманими протестувальниками, області — регіонами. Отож столицю окупували провінціали. Що ж робити? — залишається звернутися за порадою до… консалтингових агенцій…
…Раніше діяв потужний ідеологічний апарат, якого, але ж — свідомого українського державницького — так бракує у все більш і більш залежній Україні. А гра слів триває… І така ж нещира…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment