ЗА НАМИ — СИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ!

Із сердитого щоденника

Надзвичайно будівничорятівне інтерв’ю Павла Мовчана в “Слові Просвіти” (ч. 37 за 2010 р.) “Цей законопроект є цинічно брехливим і совєтським”. Ідеться про загрозу Україні, українській мові, яку несе законопроект окупаційної влади “Про мови в Україні”. Ним хочуть узаконити в Україні двомовність. А це не що інше, як укорінення в українське життя російської мови з правами державної. Павло Мовчан каже: “Переконаний, що нав’язування так званої “двомовності”, що може обернутися тотальною русифікацією, збудить ще непробуджених. І хвиля не протестна, а гнівна, змиє “грязь Москви”. (…) Мовний Майдан неминучий. Насамкінець хочу сказати: українці пережили великі потрясіння, великі драми і національні трагедії, великих злочинців і катів не заради того, щоб спасувати перед пігмеями історії”.
Воістину проти нас, проти українського народу, проти України стають пігмеї — гавкучі, дзяволючі моськи. Всього лише історичні моськи. То чого ж ми, маючи за собою таку силу нашої правди, Божої правди захисту Вітчизни, чого ж ми такі слабкі проти цих пігмеїв, мосьок? Чого даємо їм час вбитися в їхню вовчу силу проти України?.. Пропадемо ж, не об’єднавшись!

Василь ЗАХАРЧЕНКО,
письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка,
м. Черкаси

ШАЛЕНИЙ НАСТУП
НА НАШУ МОВУ
Іде шалений, навальний наступ на українську мову. Нова влада звільняє студентів від обов’язкових іспитів з української мови, витісняє її з телебачення, зі школи, нав’язує офіційні мови в регіонах, тобто одну, російську на півдні та сході України.
Українці мовчать. Ця колоніальна адміністрація виконує волю Москви, робить усе можливе, щоб не відродилась українська нація. А без нації чия держава буде в Україні? Ще одна російська. І нема кому захистити Україну. Невже національної еліти вже нема? Виродилася? Перевелася? Продалася?..

НЕВЖЕ СУДДІ КС —
ЗРАДНИКИ КОНСТИТУЦІЇ?
За рішенням Конституційного Суду, яким він визнав право формувати коаліцію в парламенті окремими нардепами (“тушками”), народний депутат Зварич назвав членів Конституційного Суду “зрадниками Конституції України”, “злочинцями перед законом”.
До цієї оцінки кривосуддя КС приєднується вся національно свідома Україна. Укотре вже Конституційний Суд покриває себе ганьбою. Всенародною ганьбою. Це злочинство йому не забудеться в народі ніколи.

ЛЮБОВ БЕЗ ВЗАЄМНОСТІ
Дані соціологічного опитування свідчать, що 93 % українців добре ставляться до Росії. А от 37 % росіян навпаки, ставляться до України чомусь погано, а 33 % вважають, що Україна повинна бути під економічним і політичним контролем Росії. З якого дива? Що ми винні їм, ми, — українці й Україна? Яке вони мають право на нас? Хто вони нам?
А спитайте українців, чи хоч один із них скаже, що Росія повинна бути під економічним і політичним контролем України? На вас подивляться як на людину, що не сповна розуму. Чому ж кожен третій росіянин дихає на Україну колонізаторським духом? Скомандуй йому завтра йти проти України війною — піде, не задумуючись.
Знаймо цю статистику і будьмо обережні у своїй любові без взаємності, щоб не втратити свободи.

ОСЬ ВАМ “СИЛЬНА РУКА”.
СКУЧИЛИ ЗА НЕЮ?
Це ж треба не побоятися відкритися публічно зі своїм українофобством, віддати Севастополь до 2042 року під російський флот. А чого боятися, гратися в патріота? Наших роззяв, які віддали йому владу?
Нам байдуже, що нищить нашу Незалежність, але ж який крутий мужик, сильна рука, цей наведе порядок нарешті.
О, яка ж каша, яке смердюче вариво московське у ваших головах, наївні! Який порядок наведе? Для кого? У кого тріщатимуть кишені від українського багатства?
Та що говорити! Вам однаково, хай хоч усю Україну завтра ліквідує, віддасть Росії, аби був порядок. Їстимете ви той порядок, намазуватимете на хліб замість масла?
Ні, не народ ще ми, не нація! От як задумаємося про долю своїх дітей, онуків, отоді, може, станемо народом. Та тільки, щоб не було запізно.

ДІСТАТИСЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО ОСЕРДЯ
Ми кажемо: “До влади прийшли антиукраїнці”. Жодної реакції від загалу, від електорату на це. Бо цей наш електорат, мабуть, ще не став українцем, він ще малорос; та до того ж значною мірою совєтський малорос. Хіба ж його злякаєш антиукраїнцями, як він сам, ментально ще — антиукраїнець. Ось де наше лихо!
Окупаційний антиукраїнський режим заповзявся тепер ще дужче малоросіїти Україну.
Завдання патріотичних сил дійти, докопатися крізь малоросійські нашарування таки до українського осердя громадян України. Воно має бути. Хоча б у половини наших співвітчизників. Заспівайте української пісні — слухають, радіють їй, плачуть від розчулення. То і є ще не виморожена до кінця, не прохоплена вічною мерзлотою Росії українськість наших громадян. Треба її з емоційного рівня піднімати до раціонального, тверезого, ділового. Тоді загуде мільйонний Майдан, паралізує злочинні дії антиукраїнців і викине їх цього разу вже остаточно на смітник історії.

ПРИМУСОВА РУСИФІКАЦІЯ
Звідки беруться молоді російськомовні українці? Їх виховують, вирощують у самостійній Україні фактично примусово, насильно в містахмегаполісах: Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, а також у Херсоні, Миколаєві, Сімферополі, Севастополі.
Примусово, кажу, бо в цих містах (за винятком кримських), де 50 % і більше мешканців — українці, українськомовних шкіл чи й набереться на 1—2 %. Отже, діти українців вимушені навчатися в російськомовних школах. Їх фактично відлучають в Україні від України, і вони виростають між Україною і Росією. Вони й не українці, але й не росіяни, а так, якесь ніщо, хоч агресивно схильне до захисту чужого, російського.
З часом Україна, утвердившись як національна Держава (утвердить її влада з українців, а не з усуціль нацменів, як нині), поставить цих російськомовних перед необхідністю переходити в українськомовство. Багато з них і перейде, але їхня українськість, хоч як це боляче, буде неповноцінною ущербною. У цьому будемо непростимо винні ми, що вже 19 років миримося в Українській Державі з подальшою примусовою русифікацією мільйонів молодих українців.

ГІЛЛЯЧКОВИЙ МАЛОРОС
Найголовніше зараз в Україні, найперше — це якомога швидше повалити кожному з нас російську окупацію внутрішню, яка ще з миколаївських часів, а тим паче із совєтських, колючкою глибоко засаджена в наші душі й паралізує наші думки, наші мрії, прагнення, нашу українську національну волю. Як же ж! — Росія — наш брат, та ще якісь “німці кажуть”, що й старший. Та не просто старший із нас двох (чи трьох із сябрами), а над нами старший! І не рипайся.
Та ти все ж рипнися хоч раз посправжньому, українцю, з російської клітки й поглянь незашорено по всьому світу: ніде, у жодного народу немає ніяких братів — кожен живе сам по собі, у своїх кордонах. А “брат”, “молодший брат”, “братерський союз” — це на мові окупантаагресора: “колоніальний”, “підневільний”, “раб”.
Услухайся, українцю, що говорить тобі через свій лікнеп Росія: вона прагне переконати тебе, прямодушного, ось уже протягом понад 350 років, що на світі немає такого народу, як українці, а є лише малоросійська (поряд із білоруською) гілка єдиного великоросійського народу. Так що ти з колокольні Івана Грозного ніякий не українець, а лише гіллячковий малорос (на корм Росії) та й то тимчасово малорос, поки не станеш зовсім уже Ванькой русскім.

ВРО
Переконаний, багато читачів мого “Щоденника” не погодяться визнати “відкриту” мною якусь там “внутрішню російську окупацію”, на котру ми ще так дошкульно страждаємо. Чимало таких буде, що почнуть запевняти себе й інших у своєму українському патріотизмі, як найбільший аргумент проти тієї клятої “внутрішньої російської окупації” (ВРО) висунуть своє знання української мови, спілкування дома винятково українською, та й дітей же своїх віддали до української школи. Так воно, то так! Але чому ж ви, шановний (на) одразу, механічно переходите на російську, як тільки до вас звернуться поросійськи? З якої це речі цей добродій у моєму домі живучи (в Україні) “многомного лєт”, не має жоднісінької совісті поважати мене, українця, і мою землю, яка носить цього добродія, терпить його, обігріває й годує, чому він так уперто нав’язує мені, цій землі своє російськомовне спілкування, а часто ще й звірюкою дивиться на мене, українськомовного українця, як на ворога, на ворога його Росії, ще й обзиває мене за мою українськомовність, не соромлячись, публічно “нацистом”, “фашистом”?
Чому ви, шановний, навіть на однуоднісіньку хвильку ще жодного разу не подумали про моральну ущербність цього часто дууже інтелігентного суб’єкта? Адже він поводиться на нашій українській землі як загарбник, як ґвалтівник. Так воно є в дійсності. Якщо ти, росіянине чи просто російськомовний пришельцю, такий інтелігентний, такий освічений, такий добропорядний, то чого ж ти не поважаєш мого, українця, права, даного мені Природою, Богом на мою рідну мову? Чого ти віками чигаєш над нею двоголовим стерв’ятником? Ти що, такий недоумко, що не можеш збагнути, що 50 мільйонів українців у світі так само, як ти своєю російською, хочуть розмовляти своєю рідною українською, так само, як ти маєш Росію, свою Батьківщину, хочуть, мають право мати Україну, свою Батьківщину?
Вам, шановний, таке ніколи й на хвильку не спадало на думку, бо ви інфіковані, тобто внутрішньо окуповані Росією, російською культурою, російською духовністю протягом віків.
Або ось ще такий наочний приклад. Президент Ющенко 5 років переконував вас, шановний, що Україні неодмінно треба вступати в НАТО, що це єдиний спосіб уберегтися від найнебезпечнішого нашого противника, до того ж відкритого, відвертого, — від Росії, від російської окупації. Ви, шановний, із внутрішнім переляком слухали це й не сприймали душею. Не сприйняли й коли російські танки перли на Тбілісі, і коли Ющенко, організувавши глав держав Литви, Латвії, Естонії, Польщі, став з ними впоперек загарбницької політики Росії в Грузії і фактично врятував Грузію від окупації, а опосередковано (поки що!) й України. Ви, шановний, цього патріотичного кроку Ющенка не зрозуміли. Усе через ту ж ВРО.

ЗАГРОЗА ПРИСКОРИТЬ
ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ
Перед Україною, перед українцями, перед кожним українцем невблаганний час жорстко поставив нові небувалі випробування на міцність, монолітність, стійкість, відпорність, самозахисність. Раптом після п’яти років розхолодження, розмагнічений, життя в тепличних демократичних умовах під захистом Президента Ющенка, перед нами виринули з пекельного московського дна монстри, ціла табакерка покидьківукраїнофобів і заходилися терзати Україну, нищити, підминати під московськоімперське іго.
В опорі цим чорним намірам ворогів України, в непримиренній, безкомпромісній боротьбі за відстоювання своїх українських прав на вільне, державне, незалежне життя України має народитися українська нація з українською мовою, культурою, традиціями, історичною пам’яттю, з українською душею. У народженні, формуванні української нації запорука успіху проекту “Українська національна демократична, самостійна держава”, який, започаткований Богданом Хмельницьким, волає про своє здійснення до кожного українця ось уже понад 350 років, з часів лиховісного Переяслава.
Саме поява на життєвому горизонті загрози знищення і має прискорити формування української нації. У таких екстремальних історичних умовах загострюється не тільки розум, а й інстинкт самозбереження у населення даної української території.
Ми вже прокинулися. Або ми об’єднаємося в націю нарешті й підемо боєм проти монстрівокупантів і переможемо, або лишатимемося й надалі просто безликим населенням, і нас переб’ють поодинці.
Монстри звіріють. Але й козацький дух наш міцніє!

БУДЕ, БУДЕ… ЩЕ БУДЕ МАЙДАН
Переконаний, усі оці знущання окупаційної, колоніяльної влади відкладаються глибоко в пам’яті народній, боляче ранять душі українців, і з часом усе це спалахне новим українським Майданом. Таким, як 2004го, тільки ще масовішим, напористішим, результативнішим.
Ніхто цього Майдану не організовуватиме спеціально під себе (як це останнім часом практикувала Ю. Тимошенко). Цей Майдан спалахне сам, знайде своїх істинних проводирів і добившись перемоги, проконтролює їхню роботу після приходу їх до влади.
Буде, буде…
Так і знайте, пришельці. Народ усе ж бачить і нічого не забуває. Нічого, ні крихти образи, ваших знущань з його святинь не прощає.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment