Related posts

One thought on ““Слово Просвіти”, ч. 43 (576), 28 жовтня – 3 листопада 2010 р.

  1. Леонід

    Хто на потяг в Росію?! «Ось де наше лихо!»
    Якщо глянути правді в очі, до якої нас слушно кличе Василь Захарченко, і дати щирі відповіді на запитання до малюнка у виконанні Ю.Пецух за ідеєю І.Фаріон ,особливо на останнє, «не шануєш», то пасажирами потягу в Росію мають бути не тільки росіяни,а багато російськомовних денаціоналізованих українців, про яких забули влада за всі роки незалежності і провідники національно-патріотичних сил, зокрема, ВУТ «Просвіта». Бо хіба ж не правду каже В.Захарченко, не маючи намірів когось «поливати» на 20-му році незалежності,:» Ні,не народ ще ми,не нація!..До влади прийшли антиукраїнці. Жодної реакції від загалу..Хіба ж його злякаєш антиукраїнцями, як він сам, ментально ще-антиукраїнець. Ось де наше лихо!…Вже 19 років миримося в Українській державі з подальшою примусовою русифіфкацією мільйонів молодих українців…Найголовніше зараз в Україні, найперше- це якомога швидше повалити кожному із нас російську окупацію внутрішню..» Будемо спордіватися , що цю правду візмуть нарешті до уваги ті, хто ще пише про роботу ВУТ в нових реаліях, хто редагує рекомендації Великої ради (де ж вони?чекають,коли реалії стануть кращими?) , бо без цього не буде очікуваного П. Мовчаном «мовного Майдану», а в потязі в Росію будуть здебільшого українці-«антиукраїнці». З ким залишиться Україна?Хто прийде на Майдан? Хто захистить українську мову як державну? Правління ВУт чи члени Великої ради, дехто із яких марить боротьбою, маючи на руках українську націю, яка за словами В.Захарченка «має ще народитися з українською мовою, культурою, традиціями, історичною пам’яттю, з українською душею», і нехтуючи роботою по прискоренню народження такої нації і боротьбою не проти, а за українців, де б вони не були,під якими прапорами не ходили чи ходять?!. Кажуть тим, хто нагадує про останнє, що то – «дурня».Тоді «дурню» пишеі В.Захарченко, як і багато інших на сторінках тижневика. Будемо сподіватися, що В.Захарченко як і свого часу А.Погрібний переконає тих, хто готує рекомендації по роботі в нових реаліях: шлях до утвердження і захисту надійного української мови як державної лежить саме через сприяння народженню української нації з українською мовою, де ,як радив С.Мельничук на сторінках тижневика, треба шукати нетрадиційні методи,стежки до серця українців, бо традиційні перекриті владою. Без цього галас навколо української як державної,сподівання на владу чи Майдан- то йти тим же шляхом, який привів нас до сьогодення з виновками В.Захарченко. А згадавши А.Погрібного,візьмуть в голови, що сподівання на владу марні,та ще й на таку.Сумним прикладом має бути В.Ющенко,за якого умови для українців і української справи були далекими від «Тепличних». Якщо вже і В.Захареченко не переконає , то може допоможуть в цьому слова Леоніда Горлача у відповідь про дитячий вік України: «І чи можна й далі сподіватися на краще при такому аморалізмі «провідників нації» й невіглавстві першодержавців та їхнього найбижчого оточення?Ми що- приречені чекати? На кого?» То ж,будемо сподіватися на себе, на роботу з українцями в ім,я народження української нації з українською мовою якомога швидше, шановне Правління,члени Великої ради,автори рекомендацій! Бодай, започаткуємо таку роботу, оте народження уже сьогодні зусиллями української громади. Дай,Боже!

Leave a Comment