ДОКАЗ ТЕОРЕМИ

Світова прем’єра стрічки “Щастя моє” відбулася у Каннах. Українські глядачі побачили стрічку Cергія Лозниці під час МКФ “Молодість”. Картина представляла Україну в конкурсі повнометражних фільмів. І цілком заслужена, але все одно несподівана на тлі вітчизняних кінонегараздів останніх років, перемога дає підстави сподіватися, що часи, коли не було стрічки для участі в повнометражній конкурсній програмі, минули.

Леся КОВЕРЗНЄВА

Сам режисер переконаний ідентифікувати картину з точки зору країни — анахронізм. Тим більше, що у створенні його дебютної ігрової повнометражної стрічки взяло участь три країни: Україна, Німеччина, Нідерланди. “Думаю, що зараз з’являтиметься дедалі більше кінотворів, які ми не зможемо прив’язати до певної країни”, — пояснює свою позицію дебютант.
Попри те, що ім’я Сергія Лозниці мало про що говорить пересічному глядачу, він відомий у багатьох країнах світу документаліст, чимало робіт якого отримали нагороди міжнародних кінофестивалів. Його перший ігровий фільм присвячений проблемі відсутності толерантності у суспільстві, взаєморозуміння між людьми, деградації почуттів, помислів, дій.
На перший погляд, перед нами дорожна історія, так звана роудмуві з елементами містики, де головний герой — водійдалекобійник Георгій (Віктор Нємєць), перебуваючи в рейсі, потрапляє в неприємну ситуацію. Спочатку він навіть не помічає, як у нього на шиї закручує свій символічний зашморг простір нетерпимості й злоби. Те, що відбувається навколо, зовсім не дивує Георгія, як, власне, і глядача; знайома реальність, з якою стикаєшся, якщо не особисто, то принаймні дотично. Саме в цьому — перший тривожний дзвіночок сумлінню. Адже Людину(!) мають дивувати і непокоїти обставини, за яких з нею поводяться грубо та несправедливо. У нашому суспільстві, і, що найстрашніше, — в нашій свідомості — це звична ситуація: на війні як на війні, головне бути пильним. Ця війна в наших головах і серцях, бо саме ми дозволяємо навколишній реальності бути такою.
“Навіщо ви зняли цей фільм? У світі так багато темного, і ще ви!” — дорікала Сергієві Лозниці глядачка. “Вас турбує несправедливість? — запитав режисер у відповідь, — і мене теж. Ось чому я і зняв фільм”.
Дія картини нібито розгортається на території Росії, російської глибинки, (яку знімали у Чернігівській області), але це не головне, адже і Україна, і Росія, й інші пострадянські країни знаходяться з протилежного боку кордону Європи, що свято поважає Особистість у царстві беззаконня, в якому цінність людини не визнається і не охороняється суспільством.
Стрічка має багатошарову, продуману структуру — настільки, що її можна сприймати як своєрідний доказ теореми. Всі ніби знають відповідь, але кожного разу потрібно доводити її заново. Сергій Лозниця поєднав декілька різних сюжетів, які збудовані так, що поступово, концентруючи погляд глядача не лише на тому, що на екрані, змушують зазирнути усередину себе, шукати першопричину подій і обставин і в собі теж.
Із математичною скрупульозністю (що й не дивно, за першою освітою Сергій Лозниця — математик) режисер доводить: зло повертається до свого носія.
“У ситуації, коли не існує механізмів, які могли б захистити людину від проявів агресії, така модель призводить до взаємознищення і неважливо, через що все почалося”, — пояснює він. І додає: “Куля не має логіки”.
Своїм фільмом режисер застерігає глядача від життя за інерцією. Сергія Лозницю дуже непокоїть оце незручне запитання “чому”, яке так полюбляє ставити дитина, і якого намагається уникнути кожен другий дорослий. Він досліджує як працює механізм тоді, коли людина перестає бути людиною. І змушує інших думати про це. “Цей фільм — попередження. Модель. І в нас, слава Богу, є мистецтво, щоб таку модель розглядати на безпечній відстані, на екрані. Нас вона зворушує тільки інтелектуально”, — розповідає режисер.
Сергій Лозниця планує продовжити знімати кіно в Україні. За його словами, він хотів би зняти тут ще два фільми. Один — про перші місяці війни. Другий — фільм, якого так потребує наше суспільство: це картина про голод в Україні. “Мене цікавить технологія — як зробили так, що частину суспільства змусили знищити іншу його частину, — ділиться він своїми думками, — що є таке в людях, що дозволило це зробити, і могло б захистити їх від подібного”.
Наприкінці листопада стрічка “Щастя моє” надійде в український прокат.

Довідка.“Щастя моє”
– Приз за режисуру і головний приз Гільдії кінокритиків відкритого кінофестивалю “Кінотавр”;
– Приз “Срібний абрикос” МКФ “Золотий абрикос” у Єревані;
– Гран-прі Міжнародного фестивалю молодого європейського кіно VOICES; Приз за кращий сценарій відкритого КФ фільмів країн СНД і Балтії “Кіношок” в Анапі;
– Гран-прі кінофестивалю “Молодість”, диплом FIPRESCI.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment