НАЙМОЛОДШИЙ МОНАСТИР БУКОВИНИ

Кулівецький Свято-Успенський чоловічий монастир заснований на місці дерев’яного храму Успіння Пресвятої Богородиці, який був побудований 1789 року на кошти Теодора Каутіша й Іоана Масенка і є одним із 16 монастирів Буковини, що діють сьогодні.

Кулівці розташовані на березі Дністра, з якого відкривається дуже красива панорама “тернопільського” берега. З води села не видно. Зате дуже добре видно на високій кручі, причому здалеку, бані церкви, що потопають у густих кронах дерев. Це бані головного храму Свято-Успенського Кулівецького чоловічого монастиря.
На жаль, про цей монастир майже немає інформації. За місцевими переказами, тут колись був маленький скит. Місцеві мешканці також розповіли, що раніше на горі стояла лише одна церква. Храм увесь час був парафіяльним. Стара дерев’яна Успенська церква та дзвіниця, розташовані на території монастиря у південносхідній частині села на мальовничій горі крутого дністровського берега, збереглися донині і є пам’яткою архітектури державного значення.
Церква безкупольного типу на кам’яному фундаменті, укріплена кам’яними контрфорсами. Складається з трьох зрубів, у її основі лежить архаїчна схема трьох прямокутних витягнутих по подовжній осі зрубів, з яких нава ширша за вівтар та бабинець. Має високий скатний дах із великим винесенням, який приховує зрізані пірамідальні чотиригранні перекриття зрубів. Винесення крівлі влаштоване на кронштейнах оригінальної форми. Це те, що повинно бути. А ось що насправді…
Як бачимо, про минуле церкви взагалі нічого не нагадує! Видозмін пам’ятка зазнала за нових господарів.
Головний художній акцент інтер’єру церкви — живопис у стилі бароко. У храмі є святі мощі різних догідників Божих.
На захід від церкви розташована дерев’яна двоярусна дзвіниця, нижній ярус якої обштукатурений, укріплений контрфорсом, а верхній — каркасний. Дзвіниця завершена високою шатровою крівлею.
Щодо монастиря, то, можливо, старий монастир тут колись і був, але 1961 року церква була закрита радянської владою, монастир також закрили. Можливо, тому про цей монастир майже немає інформації. А згадується він лише як один із 16 монастирів Буковини, що діють дотепер.
Лише через 28 років, 1989го, зусиллями вірян, монастир почав відроджуватися: почали розбудовувати монастирські споруди, а з 1991 року при храмі заснували невеличку чернечу общину.
Уже 1992 року у церкви з’явилися прибудови. Спочатку 1995 року було збудовано братський корпус із будинковим храмом преподобного Іова Почаївського і трапезною з храмом преподобного Кукши Нового.
А через два роки, 30 квітня 1997 року, відбулося урочисте відкриття монастиря, проте його розбудова тривала. Територія монастиря нагадувала тоді будівельний майданчик. Можна було побачити стіни, викладені новою цеглою, які були ще не поштукатурені. Тоді ж на новій дзвіниці вже з’явилися три дзвони, а ще через рік було зведено двоповерховий корпус з канцелярією та адміністративними кімнатами. 1999го над криницею збудували капличку, яку оздобили оригінальною ліпниною та розписом, на її кутах чотири хрести й один вищий, центральний. Коли вперше бачиш її, так і хочеться сказати: “Гжель, Гжель, яка казкова Гжель”.
А 2002 року було збудовано новий СвятоПреображенський храм із дзвіницею.
Сьогодні розбудова монастиря триває. В самому селі, особливо під монастирем, можна побачити багато старих кам’яних хрестів і джерел. Одне з джерел було накрите кам’яним склепом усе з тим же хрестом. Під склепом був невеличкий басейнванна, у якому монетки різних країн.
На користь версії про те, що СвятоУспенський Кулівецький чоловічий монастир наймолодший на Буковині, свідчить його головна новенька ікона святого Серафима. Що в Кулівцях посправжньому милує око, окрім храмів СвятоУспенського Кулівецького чоловічого монастиря, так це Дністровський берег. Сюди можна спуститися крутою стежкою від монастиря, а дорогою зустрінеться природна пам’ятка — маленький водоспад “Кулівецький”. На протилежному, тернопільському боці ще мальовничіше.

Історична довідка
Село Кулівці Заставнівського району Чернівецької області має досить поважний вік. Воно згадується ще в договорах про купівлюпродаж та в інших матеріалах про право власності на маєтності, які датуються XVI—XVIII століттями.
Після поділів Польщі село входило до АвстроУгорської імперії, а 1918 року, коли імперія почала розпадатися, у Кулівцях, як і в багатьох наддністрянських селах Буковини, відбулося народне віче, яке ухвалило резолюцію з вимогою до австрійського уряду надати українцям імперії право національного самовизначення. Але, внаслідок багатьох чинників, тоді Кулівці відійшли до королівської Румунії. Перед Великою Вітчизняною війною Буковина була приєднана до УРСР, але з початком Другої світової війни 1941—1944 роках село знову було захоплено Румунією, і лише з 1945 року Кулівці повернулися до складу України.

Підготувала
Марія ВИШНЕВСЬКА,
м. Чернівці