РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ, ЯКОЇ НЕ ВАРТО ЗРІКАТИСЯ

Як і про будь-яку вікопомну історичну подію, про революцію писати не просто, але, попри все, варто. Шість років, що минули з часів Майдану, вгамували пристрасті та надали ту мінімальну часову дистанцію, з якої можна побачити вже не хаос, а певні деталі цілісної композиції історичної картини під назвою помаранчева революція. Отож революція та повстання духу на Майдані, чи шоу, не варте уваги нащадків?

Ганна ТРЕГУБ,
Національний університет
“КиєвоМогилянська академія”

Можливо, що років через сто одним із усталених тверджень про початок ХХІ століття буде таке: цей період розпочався з так званої “зміни політичних режимів у 2000х роках на пострадянському просторі”. Йдеться про “квіткові революції” — грузинську трояндову 2003 року, українську помаранчеву та киргизьку тюльпанову 2004—2005 років. Революційні події на Майдані 2004 року, безперечно, вже стали частиною української та світової історії найновішого часу. Проте згадки про них у світлі останніх пресових публікацій, де йшлося про викреслення згадок про ці події з підручників з історії України принаймні для 5х класів середніх загальноосвітніх закладів, примушують замислитися, яким є той спадок, що лишився Україні та українцям від 17 днів та ночей листопада 2004 — грудня 2005 років. Не знаю, чи є в Україні або поза її межами людина, що вже написала та оприлюднила наукове дослідження, в якому було б проаналізовано здобутки та прорахунки помаранчевої революції. Навіть якщо такий текст є, то його присутність в інтелектуальному просторі є сьогодні мінімальною. Проте є всі підстави вважати, що згаданий процес поволеньки просувається вперед коли не в письмовій, то в усній формі. Однією з перших ластівок стала інавгураційна лекція нового почесного професора КиєвоМогилянської академії історика Ярослава Грицака “Що лишилося після Помаранчевої революції”, виголошена на початку вересня цього року.
Якщо хоч трохи поцікавитися тим, які заголовки останніх статей про помаранчеву революцію, опублікованих у поважних світових виданнях, якот: “The Guardian”, “Der Spiegel” чи “The Forighn Policy”, — складається враження, що у справу Майдану забито “останнього гвіздка”, і єдина спадщина подій 2004 року — це тотальне розчарування та зневіра українців і світу. От тільки практика історії свідчить, що все не так просто й однозначно. На думку Ярослава Грицака, прийнятними в сучасних умовах можуть бути два дискурси, перший із яких умовно можна назвати “внутрішнім”, а другий — “зовнішнім”.
Якщо ретельно дотримуватися логіки першого погляду, то помаранчева революція була суто локальним, регіональним явищем. На такому рівні рецепції дослідника виявлятимуть і сягатимуть лише обмеженого, суто українського контексту та проблематики. Передусім ідеться про те, що помаранчева революція чітко оприявнила засадничу характеристику України як суто демократичної держави — свободу політичного вибору. Сама революція на Майдані була викликана прагненням українців вільно обирати владу. Україна разом із трьома прибалтійськими державами є винятком із загального правила на пострадянському просторі: тут після розвалу СРСР відбувається регулярна зміна влади демократичним шляхом. В Україні від 1991 року кожна влада програє, оскільки не може забезпечити тривалого панування, як це відбувається в сусідній Росії. Так само було 2004 та 2010 року. Українцям, на думку численних оглядачів та коментаторів, вдається те, що не вдається решті пострадянського простору за мізерним винятком. Йдеться про демократію. Є всі підстави вважати, що якщо вперше, на початку 90х років, демократичний проект було втілено в Україні “на голодний шлунок”, то це більшменш стала тенденція.
Другим важливим моментом, пов’язаним із помаранчевою революцією, на думку Ярослава Грицака, є витворення нової історичної пам’яті. Перед подіями 2004 року розмови про Голодомор 1932—1933 років мали суто маргінальний характер. Після перемоги помаранчевої команди та наступні 5 років українська влада зробила все можливе, аби на державному та світовому рівні Голодомор було визнано геноцидом української нації. До того ж за часів президентської каденції Віктора Ющенка почала змінюватися географія історичної пам’яті. За соціологічними дослідженнями, станом на 2007 рік близько 60 відсотків українців, попри їхні політичні преференції, знайшли консенсус та визнали Голодомор геноцидом. Якщо коротко підсумувати першу парадигму розгляду помаранчевої революції, то, на думку професора Грицака, висновок буде приблизно такий: цій революції не вдалося виконати гасла щодо ув’язнення злочинців або кардинально змінити систему влади в державі, проте вона утвердила Україну як самостійну, але не дуже стабільну демократію. Україна після 2004 року — єдина поза балтійськими державами та Грузією держава, що перейшла так звану точку неповернення до проекту, подібного на СРСР, у політичному та культурному планах.
Той час, коли європейські країни могли не перейматися подіями, що розгортаються на іншому кінці світу, наприклад, у Китаї, давно та безповоротно минув. За сучасних панглобалізаційних процесів будьяке явище навіть локального значення не може пройти поза увагою дослідників. Тим паче, такого не може статися, коли йдеться про події революційного характеру в одній із найбільших східноєвропейських країн. Помаранчева революція — це одна з хвиль революційних процесів, що охопили ЦентральноСхідну Європу після початку холодної війни. В цій частині світу люди поставали супроти комунізму, в той час як Західна Європа синхронно переживала революційні виступи супроти капіталізму. Час од часу лунають закиди, що Україна не може бути частиною Європи, якот Польща, Чехія або Угорщина, оскільки вона ніколи не переживала подій 1956, 1968 та 1989 років. Помаранчева революція раз і назавжди анулювала цей аргумент.
Великі революції штибу Великої французької 1789—1799 років або “Весни народів” 1848 року починалися тихо. Проте дослідники помітили, що завжди втілюється та сама схема: революція — контрреволюція — повернення до здобутків революції. Контрреволюція, як наголошує Ярослав Грицак, завжди паразитує на розчаруванні від революції, яких ніколи не уникнути. Лише через кілька поколінь ставало чітко зрозуміло, що саме відбулося, та які глобальні наслідки для долі того чи іншого регіону мали ці події. Перспективи, що відкривається з близької відстані, якот у теперішній ситуації з помаранчевою революцією, завжди не вистачає, аби побачити вагомі речі.
8 лютого 2010 року у виданні “The Foreign Policy” було опубліковано статтю Девіда Ж. Крамера під назвою “Революція померла. Хай живе революція!”, остання фраза якої мене вразила. Ось вона: “Ось що я хотів би сказати тим, хто пише некрологи помаранчевій революції: відкладіть свої ручки та відсуньтеся геть від клавіатур! Подолайте свою втому від України, випийте аспірин від головного болю, що вас мучить, та зробіть усе можливе, аби переконатися, що здобутки 2004 року не змарновано!” Отож хоч хтось у нас вірить. Лишилося зрозуміти, що виступ нації задля оборони свободи та гідності, навіть попри всі розчарування, ніколи не буває програшною справою.

Мовить Ярослав ГРИЦАК:
“Помаранчева революція — одна з найкрасивіших революцій у світі за останні 30 років. Революція гідності, коли мільйони людей вирішили, що вони не негідники, що вони чогось варті. І того, що лишилося після революції, ми не маємо права зрікатися.
Революція була б неможливою, якби не було кількох ключових акторів. Одним із цих акторів стало студентство. Проблема полягала в тому, що студентство, поза декількома винятками, не мало інституційних центрів.
КиєвоМогилянська академія була винятком. Результатом помаранчевої революції мала б бути поява в Україні десятків Могилянок. Так мало бути в ситуації, коли боротьба за свободу та гідність справа не особистості, а інституції. Цього, на жаль, не сталося, але допоки Академія існує, шанс лишається.
Помаранчева революція оприявнила Україну світові, і зараз хіба що дуже некультурна, дуже малоосвічена людина не буде знати, що таке Україна. Якою буде вимір цієї революції, залежить від того, коли ми говоримо, і з ким ми говоримо. Сподіваюся, що за 10 років враження буде позитивнішим, ніж те, яке ми маємо зараз”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment