починалася в рідному селі, а чи пам’ятають про це на її малій батьківщині?
Надія ОНИЩЕНКО
Заньки пахнуть мені грибамипечерицями. Ми з фотокореспондентом знайшли їх під берізкою між музеєм і пам’ятником Марії Заньковецькій у її рідному селі. І в моїй уяві, як у кіно, відразу з’явилася постать маленької Марії, яка наснажувалася схожими краєвидами: затишними ставками, церквою, що тепер обладнана під клуб, доглянутими біленькими хатинками між вишневими та яблуневими садками. Росяна ранкова тиша, солов’їні співи під зоряним небом гармонізували не одну дівочу душу.
Марія Занько теж народилася в Заньках в ті часи, коли перша народна артистка України доживала віку в Києві. В селі ще стояв дім Адасовських, який радянська влада перенесла в центр і обладнала під клуб. Ще цвіли красунілипи, бузки в колишній поміщицькій садибі.
І не здогадувалася тезка, що їй на роду було написано опікуватися добрим іменем і славою знаменитої землячки. Адже її дід, мамин батько Петро Мірошниченко, сільський кравець, обшивав багатодітну родину поміщика Костянтина Адасовського.
— А Занько я по батьку. У нас тут півсела Заньків. Кажуть, що прізвище походить від засновника села козака Занька. — Розповідає мені Марія Логвинівна Кириченко — перший директор на громадських засадах музею Марії Заньковецької в селі Заньки. На 82 році життя, попри перенесені хвороби, ця жвава жінка зберегла добру пам’ять і розумний інтерес до світу. Зайшовши в її дім без попередження, я побачила на обідньому столі стосик газет.
1952 року Марія отримала диплом вчителя російської мови та літератури Ніжинського педінституту імені Миколи Гоголя і 40 років викладала цей предмет у рідній Заньківській школі. 1960 року, коли в Україні відзначали 100річний ювілей видатної української артистки (а тоді день її народження помилково датувався 1860 роком), у столицю поїхали Заньківський сільський голова Тимофій Мірошниченко, секретар партійної організації, вчитель біології Федір Кириченко і колишній робітник Адасовських Іван Карпенко. Всіх їх запросили в президію урочистого засідання. — Піднімаючись на сцену, дід Іван розгубився від спалахів фотоапаратів і впав на сходах. Тож виступати від його імені довелося моєму чоловіку Федору Кириченку, — згадує Марія Логвинівна. Саме Федір після цієї події почав турбуватися про створення музею першої народної артистки України в селі, де вона народилася.
Ініціативу підтримали і в Києві. Внучата племінниця Заньковецької Галина Дядюша подарувала більше сотні книг. Театральне товариство — стільці для клубу. Вчителі разом зі школярами почали збирати експонати. Родина Софії Шафрай віддала дзеркало, подароване їй Марією Заньковецькою. Знайшовся і вишитий родинний рушник Адасовських, і мереживо ручної роботи самої актриси, і фотографії відомого ніжинського фотографа Олександра Серебреніка. Старші покоління пам’ятають його фотосалон у центрі Ніжина з великим портретом Марії Заньковецької у вітрині.
Зібране розмістили спочатку в окремій кімнаті кухніїдальні Адасовських. Пізніше поміщицький дім знову повернули на подвір’я їхньої садиби біля школи. І 1964 року відкрили музей.
Було багато гостей із Ніжина, Чернігова, Києва. Виступала Наталія Ужвій, інші театральні діячі. Співав Дмитро Гнатюк. А відповідальною за музей призначили вчительку Марію Кириченко.
Вона оберігала його чотири роки поспіль: поповнювала експонатами, приймала гостей, разом з акторами Львівського театру імені Марії Заньковецької влаштовувала “Театральну осінь”, проводила екскурсії і готувала екскурсоводів зі своїх учениць. Найкраще це виходило в її доньки Людмили Кириченко й Олі Новак. Вивчення творчої спадщини видатної землячки, спілкування з її внучатими небогами Іриною Толочко і Галиною Дядюшею наповнювали повсякденне життя вчительки і школярок високим змістом. Недарма ж онука Марії Кириченко Олеся Вакуленко стала заслуженою артисткою України. А Ольга Новак — вчителемметодистом в рідній Заньківській школі, відмінником освіти України.
1968 року через хворобу очей Марія Логвинівна за порадою тієї ж Галини Дядюші змушена була зробити операцію в Одеській клініці й передати музей іншій людині.
З того часу закладом керували різні люди. Була введена штатна посада директора. Останні 16 років її обіймає колишній викладач історії Василь Мандрика. Він знаходить меценатів, які допомагають ремонтувати приміщення, друкує в місцевій газеті спогади сучасників про видатну заньківчанку, проводить екскурсії в чотирьох залах. Більшість експонатів — фотокопії і макети. Є й оригінальні. Найцінніший — рояль. Куплений за кордоном 1899 року, він був подарований Марії Заньковецькій Миколою Лисенком. Власниця передала його іншій родині, яка мешкала в Москві. І тільки 1970го інструмент, якому довіряла свої переживання актриса, був привезений в Заньки.
Історія рояля описана на спеціальному стенді. А от походження інших експонатів — невідоме. Останні записи в інвентарній книзі зроблені в 70х роках. Немає картотеки з описами експонатів, топографічноекспозиційного плану. Пропала бібліотека, подарована Галиною Дядюшею. Можна тільки здогадуватися про те, що фотограф Олександр Серебренік був серед тих щасливчиків, які бачили Заньковецьку на сцені, безпосередньо спілкувалися з нею. Він сфотографував актрису, очевидно в своєму салоні, в образі Лимерівни.
Життя і творчість Марії Заньковецької і сьогодні наснажує краєзнавців і театрознавців на цікаві дослідження. Серед книжок, подарованих музею до стоп’ятдесятирічного ювілею, театрознавче дослідженняесе Володимира Корнійчука “Ave, Maria! або Психологічні особливості акторської творчості Марії Заньковецької”, видане в Ніжині Центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя за сприяння Благодійного фонду “Ніжен”.
“Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені”. “Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав — істинно народний”. Цитує автор Симона Петлюру і Костянтина Станіславського. І таїна цієї народності починалася в рідному селі, з уважного спостереження за непростим життям сільських жінок, які на сцені вражали в образах Олени (“Глитай або ж павук”), Зіньки (“Дві сім’ї”) Марка Кропивницького, Харитини (“Наймичка”), Софії (“Безталанна”) Івана Тобілевича. У тогочасному дозволеному цензурою українському репертуарі Заньковецька геніальною грою зуміла поєднати і Шекспіра, і Ґете, і Шіллера, і Островського.
Шість років тому до Марії в Заньки приїхали земляки з Києва, серед них Юрій Мушкетик і Леонід Горлач. Із шанобливою емоційною промовою виступив дослідник її життя і творчості Анатолій Кудрицький. Гостей зустрічали і Марія Кириченко, і Ольга Новак, і Василь Мандрика.
4 серпня 2009 року в день рівноапостольної мироносиці МаріїМагдалини, на її честь і назвали Адасовські доньку, вшанувати 155річчя Заньковецької прийшли лише односельці й ніжинці. Біля пам’ятника про знамениту землячку захоплено й артистично розповідала Ольга Новак, а найстарші заньківські співачки Софія Левченко, Олександра Єцкало, Ганна Хонда, Марія Занько, Ніна Шкурко вже не молодими, але впевненими голосами виводили улюблену пісню актриси про сизих голубів. І одягнені вони були в автентичні вишиванки, успадковані від бабусь.
Після екскурсії дійство продовжували в сільському клубі, де заньківчани, дуболугівці, лосинівці, працівники відділу культури райдержадміністрації співали, декламували, танцювали, грали на бандурі і з гордістю говорили про свою Марію, в якій бачили зразок українського патріотизму і великої життєвої енергії. Сила таланту Заньковецької вивищила Україну в світовій культурі. Для викладачів і студентів Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької творче життя актриси є орієнтиром, говорила директор навчального закладу Людмила Єрмольченко. А секретар Ніжинської міської ради Олег Баранков поділився особистим захопленням і болем: він виріс у Ніжині в колишньому Сучковому провулку, тепер вулиця Заньковецької, навпроти будинку актриси. І його бабуся ходила до неї, як до доброї сусідки. Тепер цей єдиний меморіальний дім в Україні перетворено на гуртожиток і занедбано.
Такі виступи додавали творчих і життєвих амбіцій заньківчанам, від імені яких виступала сільський голова Галина Сацюк. А вони їх сьогодні дуже потребують.
Рік тому закрили сільську школу, в якій навчалося 11 учнів, і яка була розташована на спільному з музеєм подвір’ї. Школярів підвозять у сусіднє село, працевлаштували педагогів. У приміщенні створюють районний історичний музей, в якому Ольга Новак — зберігач фондів. Ще викладаючи українську мову і літературу в Заньківській загальноосвітній школі І—ІІ ступенів, вона підготувала методичну розвідку “Незабудковий квіт таланту Марії Заньковецької”, яку рецензенти з Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти рекомендували для проведення заочних екскурсій, літературномистецьких читань, оглядових уроківлекцій, виховних заходів. Ми, сіячі розумного, доброго й вічного, повинні дбати не лише про інтелектуальний потенціал майбутнього нації, а й про його високоморальний, духовно багатий, естетично зрілий образ, вважає Ольга Новак. Для цього треба створити такі умови, щоб дитина перебувала під постійним впливом матеріальної і духовної культури свого народу. В процесі формування особистості найефективнішими є шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до світового. Отже, виховуючи в дитини інтерес до свого рідного, близького їй з дитинства, ми виховуємо не лише вдячного споживача світових культурних цінностей, а й дбайливого поповнювача його безцінної скарбниці.
Ольга Григорівна сумує за своїми учнями, які під її керівництвом писали твори “Мала батьківщина великої актриси”, “Стежками Мані Адасовської”, брали участь у літературномистецьких читаннях “Фольклор і етнографія у творчості Заньковецької”, в театралізованих святах “Вечорниці у Марії”, “Улюблені пісні Марії Заньковецької”. Ці шкільні форми роботи можна перенести в музей, об’єднавши для цього зусилля його працівників і педагогів Ніжинщини і Ніжина. Адже в художньому відділі міського краєзнавчого музею імені Івана Спаського одна з кімнат розповідає про вплив першої народної артистки України на театральне життя міста. Це вже готовий туристичний маршрут з Ніжина до Заньок “У гості до Марії”. Ніжинське училище культури і мистецтв імені Марії Заньковецької разом з Ніжинським драматичним театром імені Михайла Коцюбинського мають творчий потенціал, щоб поновити в Заньках “Театральну осінь”. Під патронатом відділу культури райдержадміністрації і відділу освіти можна проводити у Заньках конкурси читців, а переможців нагороджувати екскурсією в Київський музей Марії Заньковецької. А можливо, і київських екскурсоводів зацікавить дорога до Заньковецької зі столиці в Заньки через Ніжин? Чи не підтримає їх у цьому і столичне чернігівське земляцтво?
Життя і творчість видатної української актриси складає культурну славу нації і тому повинно наснажувати нові покоління.
