«ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ВПІЗНАВАТИ НА ВСІХ КАРТАХ СВІТУ…»

“Люблю тебе впізнавати // на всіх картах світу // ловлю твій лет // на глобусах прудкообертальних // мила моя вітчизно // кумедія моя зворушлива…” — за весь вік не чула ніжнішого освідчення в любові. У цих рядках, сповнених неймовірної енергетики доброти, увесь Іван Малкович. Тільки такий поет із первинно-асоціативним мисленням, як він, міг побачити свою вітчизну — за обрисами кордонів на політичній мапі — в образі гусеняти, яке, знесилившись, відстало від зграї. І коли він каже: “Боюсь за твою ліву лапку”, — повірте, це найщиріша правда.
Часом він із гіркотою скаржиться — нема часу для поезії, видавнича справа забирає весь час і енергію. Звісно, прикро, бо в особі Малковича маємо надзвичайно своєрідного, тонкого лірика, проте як сьогодні уявити український культурний простір без “А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ”, якщо вже ціле покоління виросло на високомистецьких абабагаламагівських книжках, добрих і яскравих, якщо вона усім вопіющим у пустелі зневіри дає Надію.

Марія КУЧЕРЕНКО

— У спілкуванні з Вами в мене завжди в пам’яті спливають ці дивовижні рядки: “Краєм світу, уночі, // при Господній при свічі// хтось бреде собі самотньо// із янголом на плечі”. Схоже, Ви і справді завжди з янголом на плечі. І хоч би як гнав той “маятник життя”, Ви встигли зробити багато за не такий уже й великий відтинок часу.
— Можливо, що й за допомоги янгола, який не полишає мене ще з дитинства… Це і перша молитва, яка починалася словами “Ангелику мій” — її ще в трирічному віці навчив мене тато. “Завтра прийде Миколай, — казав він, — принесе дарунки, й питатиме, чи вмієш ти молитися”. Це і яскраві спогади про Різдво — неймовірна дитяча радість, що залишається на все життя. У Карпатах різдвяні та передріздвяні свята особливі — тут Святий Миколай спускається на срібних поворозках просто з небес. На свято збираються дорослі й діти, й розпочинається театралізоване дійство, яке, звісно, неможливе без янголів. Через 30 років молитвою, якої навчив мене тато, розпочнеться перша сторінка моєї першої абабагаламагівської книжки — “Абетки”: “Ангелику мій, охоронцю мій, //рано, ввечері, вдень і вночі //Будь мені до помочі. //Свічечкою присвіти”.
— Одна моя випадкова знайома розповідала: “Мене внучка називає Абабагаламага, бо я їй читаю книжки “АБАБИГАЛАМАГИ”. Мабуть, це і є справжня популярність, якщо дітки так називають своїх бабусь. Як вона досягається?
— Я не можу розчарувати моїх маленьких читачів та їхніх бабусь. В “АБАБИГАЛАМАГИ” все має бути на вищому рівні, бездоганно — і тексти, і художнє оформлення, і поліграфія. Я не намагаюся видати якомога більше книжок — краще менше, та краще. На рік виходить близько 10 назв, можна було б ще менше. Абабагаламагівська книжка повинна бути такою, щоб маленький читач, узявши її до рук, уже не міг розлучитися з нею, одне з її призначень — виховати в дитини естетичний смак. Здається, в жодному видавництві світу немає таких дивовижних художників, як у нас… Чого тільки вартий фантастичний мистецький тандем Владислав Єрко—Кость Лавро — якесь неймовірне одне ціле — Лав’єрко ачи Євро. Кость Лавро творить абабагаламагівську книжку з самого її зародження. Усі ці кумедні зайчики, котики в барвистих шарфиках — усе це плід його світлої фантазії. З приходом Владислава Єрка почалася нова ера в житті видавництва, його розквіт. А чого варті малюнки Євгенії Гапчинської — оцей її зворушливий образ щастя з прозорими ангельськими крильцями… А Катерина Штанко, а Софія Ус, а Максим Паленко… Під їхніми пензликами, а коли й перами, народжуються подиву гідні речі. Хоча це тривалий процес, дватри роки, а то й більше — як пощастить із натхненням. Буває й таке, що книжки народжуються на самому натхненні. Ось припаде до смаку якась ідея художника, і ми вже разом носимося з тією ідеєю доти, доки вона не почне обростати казковими ситуаціями, окреслюватися сюжетними ходами. Якось каже мені Соня Ус: “Дуже вже хочу намалювати Пандочку і звірят”. Тексту ще немає, проте в Соні вже є образи в малюнках. На якомусь етапі ми розуміємо, що бачимо ту казкову історію зі звірятами немов одними очима. Зрештою, коли вже знаю, чим закінчиться ця історія, я сідаю й пишу текст. Ось такий дивний процес співтворчості. Вигадувати нових героїв страшенно цікаво! Ми часто влаштовуємо художні виставки з абабагаламагівських ілюстрацій, і вони завжди мають великий успіх у відвідувачів. Якось у Британській раді було влаштовано виставку з творів українських та британських художників із наступним голосуванням. Голосування виявилося зайвим після першого ж дня виставки — відвідувачі одразу визначилися і визнали першість за нашим видавництвом.
— Справдешню славу АБАБІГАЛАМАЗІ принесла вже багато років тому “Снігова королева” у виконанні, як на мене, простотаки геніального Єрка. Це пречудова візитівка видавництва. Багато країн купили права на видання цієї книжки?
— Усього 19 країн. Серед них — Велика Британія, США, Австралія, Південна Корея. 2006 року “Снігову королеву” визнано найкращою дитячою книжкою у США. У Британії створили ексклюзивну книжку, оздоблену коштовним камінням. Перед католицьким Різдвом нашу “Снігову королеву” було виставлено у вітринах лондонських крамниць. Вона увійшла в трійку найкращих різдвяних продажів. Часом, розглядаючи Єркові ілюстрації, люди не вірять баченому — невже це можна було зробити руками?! То надзвичайно тонка робота, ювелірна. Багато фрагментів художник вимальовував під мікроскопом.
— Чи може дитяче видавництво, яке випускає такі високоякісні книжки, стати однією з ланок протидії процесу розукраїнізації?
— Уже нічого дивного в тому немає, що діти в усій Україні читають книжки “АБАБИГАЛАМАГИ”, а те, що дорослі, які у своєму побуті ніколи не послуговувалися українською мовою, читають їх своїм дітям… Це дуже відрадний факт. Я перечитую сотні рукописів, шукаючи іскру золота в піщаних пустелях, бо ж хочеться видавати книжки сучасних письменників, однак натрапити на гарні, високохудожні тексти — рідкісне щастя. На це йде все життя. Я дуже часто відмовляюся від інтерв’ю, радіо та телевізійних передач саме через брак часу, бо праця над книжкою не терпить суєти.
— У Вас були такі епізоди в житті, коли Ви реально відчули, що зробили, умовно кажучи, “прорив у мовному питанні”?
— Таких епізодів удосталь. Може, комусь спершу здасться це трохи кумедним — однак “Гаррі Поттер” став активним борцем за українізацію. Ми дуже поспішали з перекладом і подальшою підготовкою до друку цих книжок, бо хоч би там як, а український “Гаррі Поттер” мав з’явитися на книжковому ринку першим. Як наслідок — дуже багато діток уперше з власної охоти прочитали українськомовну книжку, про це свідчить лавина дитячих листів, де вони щиро непокояться долею своїх улюблених героїв і дякують за книжку. Водночас завдяки Гаррі, отому шаленому ажіотажу навколо нього, а відповідно — дуже успішним продажам, ми змогли згодом випустити не одну гарну українську книжку.
— Що, на Вашу думку, сьогодні можна зробити, аби українська книжка вистояла перед засиллям російськомовної літератури. Як зупинити цей процес?
— Я вже пропонував спосіб боротьби з окупацією українського книжкового ринку літературою з Росії — на ввезення російських книжок накласти фіксований податок. Оскільки в Україну надходить ціла книжкова лавина, то вивільнених грошей вистачило б, аби підняти українське книговидання. Однак у цьому питанні українські книговидавці мали б бути одностайними. Книжки російською мовою видавати простіше, а ось довести, що українська книжка навіть без підтримки держави може бути конкурентоспроможною — це таки варто чогось! Я принципово не видаю в Україні книжок російською мовою, хоча прибуток від такого продажу був би значний. У Росії книжки “АБАБАГАЛАМАГИ” продаються, але з обов’язковою засторогою: “Без права продажи в Украине”. Якби абабагаламагівські книжки в Україні почали видавати російською, це була б втрата сенсу моєї багаторічної праці.
— Ваша “Доросла серія” дещо несподівана для багатьох читачів. Чому раптом дитяче видавництво почало випускати літературу для дорослих?
— Я часто спілкуюся з читачами мого видавництва — їхня думка завжди цінна для мене. Зокрема маю нагоду поспілкуватися на львівському Форумі видавців. Час швидко минає — і мої читачі, які починали з “Абетки”, вже давно повиростали. Багато з них позакінчували школи і стали студентами. “Ми звикли до “АБАБИГАЛАМАГИ”, — казали мені, — що ж нам тепер читати?” Так вони й підкинули мені ідею створити “Дорослу серію”. Її відкрила найвідоміша повість — багато в дечому автобіографічна — Марґеріт Дюрас “Коханець”. Твір був перекладений у більш як 40 країнах світу й удостоєний Гонкурівської премії. 1992 року ЖанЖак Анно зняв за ним однойменний фільм, який одразу отримав кілька престижних кінопремій. Перша книжка з “Дорослої серії” здобула гранпрі на Форумі. Другою книжкою з цієї серії став дисидентський твір, гадаю, найвизначнішого чеського письменника другої половини ХХ ст. Богуміла Грабала “Я обслуговував англійського короля”. Роман не міг бути виданий у соціалістичній Чехословаччині, тож побачив світ за кордоном. Це глибоко психологічний твір про людину, яка мала все і все втратила, пізнавши у докорах власного сумління глибину людської самотності.
Поступово “Доросла серія” розросталася новими ідеями, розгалужуючись на, так би мовити, підсерії. У підсерії “фентезі” було перевидано чудову повість Сергія та Марини Дяченків “Ритуал”, яка читається на одному диханні.
Нещодавно побачила світ оригінальна книжка “Сновиди” — можливо, єдина у світі сновидійна антологія.
— І справді оригінальна ідея…
— Я сам до такого не додумався б. Ідея належить Тарасу, моєму старшому синові, він же й упорядкував її. Через сина я мав нагоду познайомитися із зовсім молодими письменниками. У книжці представлено сни трьох поколінь — всього 80 авторів, серед них Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Ігор Калинець, Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Шкляр, Олег Лишега, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Іздрик, Ірена Карпа, Лесь Подерв’янський, Кость Москалець, Світлана Пиркало, Галина Крук… І все ж акцент зроблено саме на молоді. З приємністю зробив відкриття для себе — у нашу літературу приходить дуже талановите покоління. Уже з цієї книжки видно, як розширилася географія нашого письменства — деякі автори антології живуть поза межами України, тож відчувається розмаїтість відчуттів, поглядів на ті чи інші речі. Багато цікавих імен, серед яких, можливо, треба шукати завтрашніх класиків, та все ж я виокремив би з талановитої молоді початківця, студента Львівського національного університету Владислава Шубенкова з його сном, чи то фантастичним оповіданням, “Вірус”, чернівчанку, авторку вже двох прозових книжок Христю Венгринюк (1987 р.н.), Олега Криштопу (1978 р.н.) з ІваноФранківська. Приємно, що наша письменницька сновидійна антологія була одразу належно оцінена й на цьогорічному львівському Форумі видавців отримала одразу кілька відзнак.
— Ми сьогодні зосередили увагу на дорослій літературі, позаяк це новий напрям для “АБАБИГАЛАМАГИ”, тож поділіться, будь ласка, у цьому сенсі зі своїми планами.
— У “Перлинах сучасної літератури” планую видати роман Ліни Костенко “Записки українського самашедшего”. Ліна Василівна дуже вимоглива до себе й уже кілька разів переробляє свій перший прозовий твір. Уже перекладено Лесею Мушкетик і готується до друку роман талановитого угорського письменника Тібора Дері “Любий boper”. Можливо, з моєї книжки “Все поруч” почнеться поетична серія. Зокрема є в планах видання п’яти моїх улюблених польських поетів під однією обкладинкою. А ще хочу видати “Поцілунок Елли Фіцжеральд” Олега Лишеги — надзвичайно цікавого поета, який разом зі своїм перекладачем Джеймсом Брасфілдом отримав нагороду Міжнародного Пенклубу за книжку вибраного. Досі це перший український письменник, удостоєний такої премії. Після цієї ж премії Шимборська отримала Нобеля.
— А що ж до “уявних антологій”, про які Ви писали колись у збірці “Із янголом на плечі” як про далекосяжну мрію?..
— Вона вже “окреслюється” в “Ковчег поетичний”, у якому буде представлено світову поезію в українських перекладах. Це має бути доситьтаки обсягове видання — два томи на 2 500 сторінок.
— Поет за своєю природою наділений прозірливістю — то ж, можливо, Ви спрогнозуєте події хоч би невеликого часового відрізка.
— Нині не можна не відчути печальної апатії, що зависла над суспільством. Прогнозовані у разі приходу до влади регіоналів події розгортаються ще стрімкіше, ніж можна було уявити. Прикро, що нова влада маскується Шевченком і кількома калькованими українськими фразами перед камерами. Краще б уже одразу переназвали Україну на Малоросію, змінили прапор, герб, гімн, переписали історію, заборонили українську мову, запровадивши новітній валуєвський указ із обов’язковим його оприлюдненням… на весь світ. Може, хоча б тоді українське суспільство схаменулося. Нічого так не руйнує душу, як подвійні стандарти. Саме до них сьогодні вдається нинішня влада. Хоча її політика розукраїнізації суспільства стає дедалі відвертішою, нахабнішою. Уже просто несила спостерігати, як нинішній міністр освіти і науки, цей найбільший національний негідник, засукавши рукава, як різник, порядкує в українській культурі.
— Гадаєте, йому вдасться здійснити задумане?
— На якісних підручниках з історії вже виросло ціле покоління, тож вдовбати в голови, що Україна — як заявив на весь світ Владімір Путін — “историческое недоразумение”, — просто неможливо. Сподіваюся, й абабагаламагівські книжки теж внесли свою лепту у виховання здорового почуття національної і просто людської гідності.

Іван Малкович відомий поет, директор дитячого видавництва “АБАБАГАЛАМАГА”. Народився 10 травня 1961 року в с. Нижній Березів Косівського району. Автор поетичних збірок “Білий камінь” (1984), “Ключ”(1988), “Вірші” (1992), “Із янголом на плечі”(1997), “Вірші” (2006), “Все поруч” (2010).
У 2004му, 2008му, 2009му роках за опитуванням журналу “Кореспондент”, Іван Малкович входив до рейтингу “ТОП100 найвпливовіших людей України”, його визнано найкращим вітчизняним видавцем, а видавництво “АБАБАГАЛАМАГА” — найкращим видавництвом України. Уже впродовж багатьох років приватне видавництво Івана Малковича здобуває перші місця у всеукраїнських рейтингах “Книга року”.
Упродовж усього існування “АБАБИГАЛАМАГИ” побачило світ більш як 100 книжок накладом понад чотири мільйони примірників. Права на видання абабагаламагівських книжок закупили 20 країн світу.
Іван Малкович удостоєний міжнародної нагороди “Орден Усмішки”, яку свого часу одержали Астрід Ліндгрен, Сергій Михалков, Джоан Роулінг. Правом призначення такої високої нагороди володіють тільки діти.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment