ВІРА БЕРЕЖЕ МОВУ

img_59159 листопада в нашій державі відзначали День української писемності й мови. Варто нагадати, що це свято встановлене саме з ініціативи Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка у 1997 році Указом Президента. Зрозуміло, що просвітяни взяли найактивнішу участь у заходах із нагоди свята рідного слова — нинішня суспільнополітична ситуація спонукає всіх патріотів рішуче стати в оборону українських цінностей. Тому в усіх регіонах держави пройшла “Українська хвиля” — просвітянські акції на захист мови. Чимало заходів пройшло в ці дні і в столиці, про що Ви прочитаєте в цьому числі газети.
Напередодні Дня української писемності й мови “Просвіта” провела в столичній агенції Укрінформ  свій постійно діючий “круглий стіл”, обравши тему “Мова і церква”. Йшлося про роль церкви у піднесенні престижу, впровадженні у всіх сферах життя української мови. Ось що говорили учасники цього заходу.

НАШ СПІЛЬНИЙ ДІМ
Іван ЗАЄЦЬ,
народний депутат України
Ця тема  дуже важлива тому, що ми бачимо сьогодні процеси неоднозначні. З одного боку, українська мова з постанням нашої незалежної держави об’єктивно розширює сферу застосування, але з іншого — ми бачимо нападки на неї, спроби, в тому числі й у Верховній Раді ввести двомовність, тобто фактично позбавити українську мову функцій державної. Ми розглядаємо мову як Дім буття нації, а не просто як засіб комунікації.
Тривалий час мовні проблеми розглядалися через призму побутової зручності: мені зручно розмовляти цією мовою, от я й розмовляю, незручно — не розмовляю. Але якщо розглядати мову як Дім буття нації, людини, то мусимо сказати, що будьяке звуження функціонування української мови, будьякі нападки на цей національний підмурівок будуть призводити до знищення української державності й нації. І люди, які атакують нашу мову, то є вороги нації, бо замахнулися на саме її існування. Зрозуміло, що ми такі кроки не терпітимемо.
В історичному плані українська мова переживала різні часи. Ще в ХІХ столітті вона була заборонена у світській і церковній сферах. Але патріоти завжди шукали якийсь вихід. І дуже важливо, що шукали його по лінії церкви, де перекладали українською Євангелія, інші богослужбові книги. Бо саме рідною національною мовою звертаємося до Бога.
Варто також сказати про те, що зараз діється в наших церквах у мовному плані. Знаємо, що багато доброго роблять УПЦ Київського Патріархату, Українська ГрекоКатолицька Церква, УАПЦ. Менше говоримо про тенденції в УПЦ Московського Патріархату. І те, що ця конфесія, ця Московська Церква стимулювала процес виселення цілої низки національних музеїв із Лаври означає, що люди не розуміють значення мови в різних виявах. Національна церква завжди підтримує національну мову, національні цінності.
І ще одне. Ми вже у ХХІ столітті. А це століття інформаційної доби, коли інтелектуальний продукт буде найважливішим. А основою цього продукту є мова. І тільки та нація, яка буде поглиблювати свою національну ідентичність, розвивати свою мову, займе в цьому інформаційному просторі належне місце.

МАТИ ЗВЕРТАЄТЬСЯ РІДНОЮ МОВОЮ
Блаженнійший Любомир ГУЗАР,
предстоятель Української Греко-Католицької Церкви
Що саме Церква одержала і зберігає від Господа Бога? Три Божественні елементи: Святе Письмо, Святі тайни і структуру Церкви. Це те, що є спільним для Христової Церкви загалом у цілому світі. Але є другий аспект. Христова Церква існує в конкретних обставинах, людство поділене на народи. І Вселенська Церква, як добра мати, звертається до кожного народу його мовою. Це є найприродніша ситуація.
Дехто вважає, що до Бога можна говорити тільки священними мовами: грецькою, латинською, єврейською. Та Церква, як добра мати, намагається говорити до своїх дітей, до народу тією мовою, яка є для цього народу природною. Хотів би тут підкреслити, щоб не обмежували відношення Церкви до народу тільки мовою. Як добра мати, Церква опікується всім тим, із чого складається життя народу. Саме тому й звертається до народу його мовою, щоб акцентувати увагу на всіх аспектах, на всіх проблемах його життя. Церква не сміє бути далекою від конкретних проблем, потреб того народу, якому служить. Я це підкреслюю, щоб розуміти мову в широкому аспекті — це ставлення матері до дітей. Це не щось таке надумане, зовнішнє. Бо Церква звертається до нас конкретно, у тій чи тій історичній, географічній та іншій ситуації.

СЛОВО БОЖЕ ДОНЕСТИ КОЖНОМУ
Єпископ Васильківський ЄВСТРАТІЙ,
голова інформаційного відділу Київського Патріархату
Патріарх Філарет, який зараз з архіпастирським візитом в Америці, благословив мене представляти на цій акції нашу Церкву. Питання взаємовідносин Церкви і мови може розглядатися в багатьох аспектах. Передовсім хочу сказати, що в існуванні різних мов ми бачимо інструмент, за допомогою якого Господь поділив людство, щоб у ньому не розповсюджувався швидко гріх. Люди хотіли з гордині своєї збудувати Вавилонську вежу аж до неба. І Господь, щоб не дати їм це зробити, змішав їхні мови. Тобто розділення первинного людства на різні мови сталося з волі Божої, але причиною цього був гріх. Але поява різних мов була спричинена гріховністю людства, але саме існування різних мов і різних націй стало засобом, щоб гріховність серед людей обмежувати.
Хочу звернути увагу на такий аспект: на Дар Святого Духа, виявлений у День П’ятдесятниці. Тоді Господь не слухачам дав розуміння одної мови, якою говорили Апостоли, а навпаки — Апостолам звелів говорити рідними мовами людей. Щоб кожен, хто їх слухає, міг почути Слово Боже своєю мовою. Нагадаю слова Апостола Павла: “Краще сказати п’ять слів зрозумілою мовою, ніж десять тисяч незрозумілою”.
Нам іноді закидають у дискусіях, що, мовляв, у Апостола написано, що у Христі Ісусі нема ні юдея, ні елліна, а ви розділяєте, нащо вводите таке, що існує Українська Церква, Російська. Так, у Христі нема ні юдея, ні елліна, так само, як нема ні раба, ні вільного, ні чоловічої статі, ні жіночої. Але в реальності ми бачимо, що є представники різних народів, соціальних станів. Та все це преображається у Христі Ісусі, це єдине ціле. І саме тому для Христа всі мови рівноцінні. Нема вищих і нижчих, кращих і гірших. І кожну мову Господь приймає так, як і кожну людину.
Ще на чому наголошу в зв’язку з християнською традицією. Інші монотеїстичні традиції, зокрема іслам, іудаїзм жорстко ставляться до Святого Писання, його мови. В ісламі справжній Коран — це лише Коран арабською мовою. Будьякий переклад його — це вже річ вторинна. В іудаїзмі істинна Тора лише та, яка написана давньоєврейською мовою, івритом. Причому має значення навіть спосіб написання: правдива Тора переписується вручну. На відміну від цього, християнство не тільки дозволяє, а навпаки, спрямовує, щоб кожен народ сприймав слово Боже у своїй культурі. І в цьому розрізі ми можемо говорити про національний вимір православ’я, і кажемо про українське православ’я, так само, як російське, грецьке, болгарське чи, наприклад, японське або китайське. Це не означає, що ми сповідуємо іншу релігію, але це означає, що наша українська культура, наша мова преображені у світлі християнської традиції.
Саме тому Церква, наша зокрема, приділяє дуже багато уваги перекладу українською книг Святого Писання, богослужбових, повчальних. Ми принципово стоїмо на тому, щоб богослужіння, богословські тексти, повчальні — все було рідною мовою.
Ми маємо Біблію українською літературною мовою у перекладі Святійшого Патріарха Філарета. Маємо понад 20 томів богослужбових книг також сучасною літературною мовою. Ми видали рідною мовою “Закон Божий” накладом аж 700 тисяч примірників. Думаю, це величезний наклад для української книги, і ми безкоштовно поширили його Україною. Зараз почали величезний за обсягом проект — переклад і видання українською Книг Святих отців. Уже вийшли кількатомні видання Іоана Златоуста. Василія Великого, твори Іоана Дамаскіна, мужів апостольських. Видано “Житія Святих” у семи томах, окремою книгою — “Житія українських Святих”.
Ми стоїмо на тому, щоб розвивати, плекати українську церковну мовну традицію. Тут виникає низка проблем. Перша з яких — українська богословська термінологія. Через те, що українське богослов’я було зневажене, що богословська наука розвивалася в Україні не українською мовою, зараз виникає багато проблем, щоб усталити українську богословську термінологію. Але ця робота ведеться.
Дуже важливо також, що ми не можемо віддавати своєї КирилоМефодіївської слов’янської традиції. Бо мова церковнослов’янська — це не мова російська, це давня українська мова, яка використовується і в інших церквах. І тому ми не можемо відкидати це багатство. Але те, що було раніше, не може залишатися раз і назавжди усталеним. І ми повинні розвивати українську мову. Тому дуже занепокоєні тенденціями останнього часу, нападками на українську мову. Чим більше людина знає мов, тим краще, але свою знати зобов’язана. Бо це її національна приналежність.

МОВА ВИСТОЇТЬ
Олександр ПОНОМАРІВ,
заступник голови ВУТ “Просвіта”, доктор філології, професор.
Українська мова у своїй історії зазнавала дуже багато поневірянь. Існувало багато чинників, які руйнували мову, але було, хоч і трохи менше, таких, які зберігали нашу мову. І одним із таких чинників була церква. Бо український народ вірив у Бога, вірить і буде вірити, і церква завжди користувалася великим впливом.
Що маємо сьогодні? Українську мову — живу, велику, багату прагнуть звести нанівець. На відміну від євреїв в Ізраїлі, які навіть мертву мову іврит відродили. Треба брати приклад із них, а не слухати тих, які хочуть українську мову відсунути на задвірки.
Ми маємо кілька християнських конфесій. Найпослідовніше дбає про українську мову Українська ГрекоКатолицька Церква, яка підпорядковується Риму. А Рим ще в середньовіччя наказав вести всі церковні відправи національними мовами. Тому галичани такі національно свідомі, бо їх виховувала національна українська церква. Велику роботу проводять Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Церква. Вони ведуть відправи українською мовою. Але оскільки довго їм це не дозволяли робити, то наддніпрянські українці виявилися зросійщеними.
Щодо церковнослов’янської мови. Вона, звичайно, дуже важлива, але повинна бути в Україні в українському фонетичному оформленні, а не в російському, як це інколи робиться. Тому що можна сказати “Благослови, Господи”, можна сказати “Блаґаславі, Ґоспаді”. У церковнослов’янському мовленні не було “акання” і пом’якшення приголосних.
Але є в нас ще одна православна конфесія — Московського Патріархату. Вони намагалися бути українською церквою. Та московський Кирило поставив їх на місце. Він дбає про збереження єдиного так званого “русского мира”. І тому, наприклад, у одній із найбільших святинь українського православ’я, Почаєвській лаврі, написано на вході, що “раскольникам, католикам” вхід заборонено. Я коли там був, то сказав: “Ви ще напишіть, щo українцям вхід заборонено”.
Ми повинні підтримувати нашу мову, наші церкви, і, думаю, у тих, хто хоче витіснити нашу мову, нічого не вийде.

ЖИЛА У СТІНАХ ХРАМІВ
Віра СУЛИМА,
письменниця, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури НАНУ
Хочу сказати про істориколітературну традицію взаємин Церкви і мови. Дуже показовий епізод діяльності Святого Кирила. Коли йому закидали, що він, мовляв, не має права перекладати біблійні тексти слов’янською мовою, Святий відповів, що Сонце світить для всіх однаково, тому Біблія має бути для всіх однаково доступна. І традиція перекладу Біблії доступними мовами починається дуже давно. Тут представники й Церкви, й “Просвіти” слушно говорять про необхідність читати старослов’янські тексти в нашій українській транскрипції. Звертаю увагу на збірку, цю першу спробу в сучасній Україні видати зразки українського перекладу таких текстів аж за тисячу років. Цю книгу впорядкував нині покійний Михайло Москаленко, видатний наш перекладач. Тут дуже цікаво передані сучасною мовою старослов’янські тексти, і релігійні, і світські. Якщо говорити про світські, то згадаймо хоча б славетне “Слово о полку Ігоревім”. Навіть академік Ліхачов визнавав, що ця пам’ятка написана говіркою чернігівською, “на Южной Руси”, тобто тут, в Україні.
Ця проблема доступності й недоступності мови постійно виникала протягом століть. Над нею працювали й наші церковні діячі. Ми їх визнаємо і як письменників, і як духовних отців. Це, скажімо, Памва Беринда, який, укладаючи свій “Лексикон”, обстоював таку думку, що повинна бути книжна слов’янська мова, зрозуміла народові. Дмитро Туптало говорив, що не повинні наші люди читати “Житія Святих отців”, написані незрозумілою мовою. Ця традиція продовжувалася і в ХІХ столітті. Маю на увазі такого відомого письменника, протоієрея Василя Гречулевича, який за сприяння Пантелеймона Куліша видав свої проповіді українською мовою. Це були видання 1849 і 1857 років. Ці книжки користувалися великою популярністю в Україні. Притому, згадаймо, що це був час взагалі заборони нашої мови, і в світській книжній сфері, і в церковній. Усі ці люди героїчно боролися за те, щоб українська мова залишалася жити в стінах храмів. Тому наш народ завжди буде вдячний їм.

ВІЗЬМІМОСЯ ЗА РУКИ
Ганна ЧУБАЧ,
письменниця
Усе, про що тут говориться, дуже болить тим, хто практично займається словом. Я постійно виступаю в школах і хочу сказати, що не так уже все погано. Днями я виступаю в російській гімназії, куди мене запросили як українського поета. Кожен з нас на своєму місці повинен не на словах уболівати за мову, а доводити це справами. Я автор одинадцяти “Абеток”, і вони працюють — у дитсадках, початковій школі. Видаю диски, книжки. На жаль, Спілка письменників майже нічого не робить у цьому плані. Дуже вдячна Товариству “Просвіта”, газеті “Слово Просвіти” за захист мови.
Дуже болюча тема — знищення села, де мова жила і живе.
Та дещо вселяє надію. Є молоде покоління, якому 20 років. Навіть російськомовні люди знають: коли живеш в Україні, тобі потрібна українська мова.
Дякую “Просвіті”, що зібрала нас тут. Бо відступати вже не можна. І сваритися теж: ми й так уже всі пересварені — Схід і Захід, сусід із сусідом, письменник із письменником. Якщо ми вболіваємо за Україну, давайте візьмемося за руки.

Матеріал підготував
Петро АНТОНЕНКО
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment