«СНОВИДЦІ РАНКІВ, ІНШОЇ РІКИ ЧОВЕНЦЯ…»: ПЕРЕКЛАДИ ЗІ СХОДУ ТА ЗАХОДУ

З бельгійської поезії
Філіп Лекьош (1954 р. н.). Cучасний франкомовний поет. Викладач психопатології в університеті м. ЛувенЛяНев. Автор низки поетичних збірок, серед яких “Якщо я живу” (1988), вшанована премією Еміля Поляка Королівської академії французької мови та літератури. Поетичне слово Філіпа Лекьоша апелює до пошуку трансцендентного начала завдяки перевершенню сущого світу поезією, коханням та медитативним єднанням із надсвідомим.
***
Янгол
який причастив мене словом
явивсь

І навіть не янгол
не муж
і не твар
а довга вві сні дихавиця
засліплення видним

“Кажи!” — закричав
мовчить
“Кажи!”

Знову тиша

Застигло усе
в безгомінні
і я із усім

Тож узяв ягня він
і вдарив
ударив ним у горло
мені ударив
“Кажи” — кричу
ударив
я схопився на ноги
ударив

І став я мовчанням
І став я брамою Бога

З вірменської поезії
Каріне Халатова (1953 р. н.). Вірменська поетеса, перекладачка, журналістка. Здобула освіту у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова. Перекладачка вірменської документальної та художньої прози російською мовою. Авторка численних публікацій, присвячених вірменській культурі та літературі, зокрема малодослідженим аспектам часів сталінського лихоліття. Збірка “чернеток” і “білеток” “Гранатове кабаре” (2009) схоплює життя у митях, коли в емоційних образках проступає його недовідома сутність.
Передчуття
Мрії колись випереджали
дні, почуття, події.
З недописаного вірша
Іти до храму за намовою духу та пам’яті,
Наближатись до храму назирцем,
тишком і манівцем,
Льодовою стежкою рахувати кроки
Непроталенною, між візерунків морозних,
Чіплятися за гілля, та в паморозі бруньки,
Доступитись до храму нарешті,
руку простягти
Нестямними очима намацати клямку
на дверях,
І наступити усліпу на свіч палахкотіння                 при порозі.

З канадської поезії
Ален Ґранбуа (1900–1975). Народився в с. СенКазимір (Квебек). Упродовж 1924—1939 рр. мешкав у Парижі, де заприязнився із французькими сюрреалістами, від 1939 р. жив у Квебеку, де працював журналістом на радіо, редагував літературні часописи “Французька Америка”, “Зв’язок”, “Свобода”, “Новий канадський часопис”. Лауреат численних премій, серед яких премія імені АтанасаДавіда (1941, 1947, 1969). Отримав медаль Франкоканадської Академії за письменницький доробок (1968). Для літератури Квебеку поезія Алена Ґранбуа позначила перехід від класичної традиції до сюрреалістичної метамови з провідним мотивом пошуку незнайденого життєвого ідеалу.
У платті цім…
У платті цім на валуні ти мов крилечко біле
Зі жменьки крапля котиться немов ще                 свіжа рана
А ти смієшся горілиць мов самітнe дитя
Тендітні босі ніжки а під ними надсада
валуна
І руки вколо тебе розльотом блискавиць
І це колін кружальце острівцем мого
дитинства
Ще й перса молоді німі здіймають співи
Для марної розради
І вигини тілесні усі ведуть до трему таїни
І чистоти незнаного що кров його вартує
О ти скидаєшся уже на втрату мрій

О ти скидаєшся на мертву наречену
О ти мертвотна мить у вічнім плині
Дозволь мені лиш очі прихистить
Дозволь мені лише накласти руки
На ясноту повіки
Дозволь тебе повік не зріть
Не зріть як у гущавині тінистій
Поволі розведе і розчахне
Важезну браму забуття

З поезії Нагорного Карабаху
Ґрант Алексанян (1961 р. н.). Народився в м. Арцаху, вищу технічну освіту здобув у Єревані. Автор десяти збірок поезії, які друкувалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами. Головний редактор літературнохудожнього часопису “Гехaрм”. Лауреат премії ім. Д. Варужана.
***
Навшпиньках
скрадається ніч
із ножами, глибоко засадженими у спину, —
Яка ж вона обачна, ніч на відході,
скільки млості сяє в її темнім осерді!

Ноче моя загасуща,
жодного ножа я не вийму зі спини твоєї,
а тільки закрию темні повіки тобі,
коли розгорнешся бездиханно
на просторах, що їх я з любові леліяв.

***
Перебігає небом перволітокдзвонар.
У скляних будинках
причащаються шльондри й пророки.
Фіалковий кущ
п’є шумливе море пам’яті.
Той, хто вдивляється у зірку,
хова під землею сонце.
Вишукані противенства
з любові вбираються в захват,
адже…
Перебігає небом перволітокдзвонар.

З польської поезії
Станіслав Ришард Добровольський (1907–1985). Польський поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч. Після навчання польської філології й права у Варшавському університеті (1929), заснував літературне угруповання “Квадрига”. Під час німецької окупації брав участь у партизанських частинах. По війні — генеральний секретар Спілки польських літераторів (1945–1946), завідувач відділу Міністерства культури і мистецтв, багаторічний голова Товариства охорони авторських прав Польщі. Довоєнна творчість позначена романтичною тенденцією (“Прощання з Фермопілами”, 1929), а також символістськими замальовками (“Ворожіння”, 1934), під час війни пише низку патріотичних пісень і балад, а потому здебільшого звертається до інтимної лірики із фольклорною домінантою (“Будинок та інші вірші”, 1964; “Досвід”, 1974).

Давній мотив
Пролетіли,
пролетіли лебедики білі
понад очеретом, над ставом.

Тут нас, мила, небавом —
тут нас, мила, небавом не стане,
нас не стане.

Пролетіли лебедики білі —
двоє місяців, птахів кривавих,
понад нами й під нами.

Вигравалиіржали десь коні —
летуни легкокрилі червоні —
на пашні біля брами.

Ах, якби ж ми за ними злетіли,
таж і стиснули ревним остроги,
захлинулись од летудороги…

Пролетіли,
пролетіли лебедики білі,
пролетіли лебедики білі.

З узбецької поезії
Вадим Муратханов (1974 р.н.) — узбецький російськомовний поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Закінчив факультет іноземної філології Ташкентського університету. Завідує відділом поезії журналу “Новая Юность”, відповідальний секретар журналу “Інтерпоезія”. Автор поетичних збірок “До смерку” (2002), “Неслухняна музика” (2004), “Портрети” (2005), “Гілкується літо” (2007). З 2006 року мешкає у Московській області. Поезія Вадима Муратова живиться Космосом дитячої уяви в її проекції на дорослий світ і бере чисту ноту первинного поетичного контакту із сущим.
***
Про те, що ліхтар кишеньковий
не ремонтується вік,
і про кисіль, не доїдений
у не прийшлому завтра,
про те, що зелений солдатик
не віднайдеться в траві —
треба ж попереджати,
не можнабо такот, раптом.

Не поспішай, не бійся —
видивом очі закрий —
пил дворової сієсти
щомиті все ж неминучий.
Щойно остання тріщинка
ляже на мур зпід руки,
місто тебе згадає,
спадком не оминувши.

Про око себе лиш вичитувать —
нудно. Щo клопітні —
складати поденний лік
і дослухатись до спаду?
Таж голубине горище
видзвонює нотою “ні”,
голосу не скорившись
і не піддавшись ладу.

З французької поезії
Ів Бонфуа (1923 р. н.). Народився у       м. Турі. Навчався вищої математики в університетах Пуатьє та Парижа, а потому (з 1943 р.) цілком присвятив себе поетичній творчості, дослідженню історії мистецтв і художньому перекладу (з В. Шекспіра, В. Б. Єйтса, Дж. Кітса). Поезія позначена також впливами Ш. Бодлера, А. Рембо, С. Малларме, Ж. де Нерваля. У 1943—1947 рр. належав до групи сюрреалістів на чолі з А. Бретоном і К. Дотремоном, але згодом відійшов від них, відкинувши абстракцію концептуальної поезії, і спозиціонувавши себе “поетом місця й присутності”, прямого контакту із реальністю світового начала, що розкривається в сакральному слові. Поетична техніка міфотворення первобутньої реальності близька до творчості Ф. Жаккотте й А. Дю Буше. У 1981—1993 рр. очолював кафедру Порівняльних студій поетичної функції у Колеж де Франс. Лауреат премії Французької академії (1981), Гонкурівської премії (1987), Премій Дж. Леопарді (2000), Ф. Кафки (2007) тощо.
Слово вечірнє
У краю прижовтневім кожнісінький плід
Розривається в травах, а кожне пташа
Переходить на вереск несущий,
камінний, увись
До горбастого схилу, що прудко
збігає до нас.

Слово вечірнє моє,
Заосінніми ґронами зимно тобі,
Та душею вино палахкоче, знаходжу
Лише у твоїй першомові я справжнє тепло.

І нехай корабель поосінній, сяйний
І причалить. Засвітимо враз у єдине
Моєму блукальцеві ярглибини

Ясу присмеркову зі слова ясою.
— Із кожного тіла живого імла упаде
І в смерті для тебе,
моя багряницелампадо.

Знадоба надії
І — світ. Невже й лампада при кінці
Отак по знадобі надії, і лягла
Рука на дзеркало, туманне жаром
Того чекальця, що умерти не зумів?

Але таки направду невгасуща
Пала за нього, хай і небеса.
Тобі — при мерзлій шибі душ чаїних крик,
Сновидцю ранків, іншої ріки човенце.

Зі швейцарської поезії
Анна Пер’є (1922 р.н.). Народилась у м. Лозанні. Студіювала філологію, а згодом вповні присвятила себе літературі. Автор численних збірок поезії, серед яких — “Маленька лука” (1960), “Час помер” (1967), “Дорога кочівника” (1986), а також видань вибраного (1982, 1988). За збірку “Втрачені листи” (1971) відзначена Рамберівською премією. Вшанована премією Королівської академії французької мови та літератури (Бельгія). У поетиці відчувається вплив Емілі Дікінсон і хоку, використовуються здебільшого літоти, що сприяє афористичності і створює ефект поліфонії. Водночас поєднання естетичних засад екзистенціалізму із герметизмом у трактуванні єдності світу, істоти та слова ставить поетесу у ряд найбільших сучасних франкомовних письменників.
*
Одна журбота
Знати дні розкриються
Лілеями в часі
Любові у серці людянім
І далі розквітати
Садами з руж
І на шляхах у подорожнього
Краса як і раніш пахтітиме
А в мене ж під отими квітами
Землею очі запорошені
*
Мить на самому вершечку часів
Межи кармінного квіту спів
Серденько легко відкалата
От і вся простота

Переклади з французької, польської та російської Дмитра ЧИСТЯКА

Дмитро Чистяк народився в Києві 22 серпня 1987 року. Закінчив західне відділення Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Аспірант кафедри французької філології цього ж ВНЗ. Автор поетичних, прозових творів, літературознавчих і мовознавчих досліджень, літературнокритичних статей, перекладач із бельгійської, канадської, марокканської, польської, французької та швейцарської літератур. Автор книжки поезій і перекладів “Перші проталини” (К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006; Всеукраїнські премії “Рукомесло” та “Творчість молоді — скарб нації”), перекладу, передмови та коментування “П’єс” М. Метерлінка (К.: “Пульсари”, 2007; Премія НАН України для молодих вчених) та повісті “Людське питання” Ф. Емманюеля (К.: “Пульсари”, 2009). Готує до друку збірку поезій “Надсадний сад” (рукопис відзначено Міжнародною українонімецькою премією ім. О. Гончара та Дипломом конкурсу “Гранослов2008”, стипендією КМДА, ІІІ премією Всеукраїнського фестивалю “Просто так”). Новела “Бездітна” відзначена міста Крайнем (Бельгія, 2009). Переможець Міжнародного конкурсу франкомовних новелістів (Діжон, 2008). За окремі добірки перекладів ушанований преміями Е. Неліґана (2006), Г. де СенДені Ґарно (2008) й А. Ґранбуа (2009). Друкувався у бельгійських, російських, румунських, французьких, швейцарських виданнях, зокрема у журналах “Всесвіт”, “Київ”, “Українській літературній газеті”, “Слові Просвіти”, альманаху “ЛітАкцент” та ін. Член Національної спілки письменників України та Асоціації перекладачів країн СНД і Балтії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment