КОМУ І ЧОМУ ВИГІДНЕ РУСИНСТВО?

dscn0602Активізація сепаратистського руху на Закарпатті у другій половині першого десятиліття ХХІ ст.

Володимир ПІПАШ,
кандидат історичних наук,
голова Закарпатського облоб’єднання “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Сепаратистський рух на Закарпатті, як вважають дослідники, був організований наприкінці 80х рр. ХХ ст. за вказівкою ЦК КПРС для боротьби з українським національновизвольним рухом. Із самих початків його головним знаряддям було т. зв. політичне русинство. Як пише академік О. Мишанич, обком Компартії та управління КДБ спробували утворити у Закарпатті “інтерфронт” у вигляді Товариства карпатських русинів, реанімувавши для цього довоєнні русинські ідеї про начебто неналежність закарпатських українців до українського народу.
Серед невеликої частини закарпатців, передусім похилого віку, ідеологія русинства прийнялася. Причиною була незавершеність через особливості історикокультурного розвитку процесу українського націотворення в Закарпатті, рудиментарні спогади про діяльність русинських організацій у 20—30і рр. ХХ ст. серед мешканців Мукачівщини та Свалявщини — тобто там, де ці організації свого часу виявляли підвищену активність.
Зацікавилися політичним русинством й інші сили. Це реваншисти Угорщини (що мріяли про відновлення “Великої Угорщини”), Чехословаччини, а також організації англомовних нащадків трудової еміграції ХIХ — початку ХХ ст. із Закарпаття, Пряшівщини та польської Лемківщини у США, у яких виникло ностальгійне прагнення “віднайти” свою батьківщину, позаяк пам’ятали, що їхні предки називалися русинами. Тож блудні сини забажали, щоб хтось для них віднайшов країну “Русинію”.
Два “крила” — проукраїнське і соборницьке та мадяронське і сепаратистське — проявляються і в Мукачівській ГрекоКатолицькій єпархії. Перше очолив помічний єпископ І. Маргітич, друге — єпископординарій І. Семедій, який виступив проти входження єпархії в УГКЦ, наполягаючи на її безпосередньому підпорядкуванні Риму. Керівництво Закарпатської єпархії Православної Церкви Московського Патріархату перебувало на москвофільських позиціях.
Союзником політрусинів стає Товариство угорської культури Закарпаття, перетворюючись на знаряддя сепаратистського руху.
Від початків політичне русинство не було цільним рухом. Відповідно до орієнтації на ті чи інші зарубіжні центри, можна виокремити чотири його течії: москвофільську, мадяронську, підкарпаторусинську (тутешняцьку) та чехофільську (після розпаду Чехословаччини її прихильники приєдналися до “тутешняків”). Перша орієнтувалася на Росію, друга — на Угорщину, “тутешняцька” — на американських русинів, чиє замовлення на утворення окремого “народу” взявся виконувати П. Р. Магочі. Між течіями та організаціями, які утворилися, почалися чвари, зокрема через лідерство та закордонну фінансову допомогу.
Особливу активність, за підтримки тодішньої владної номенклатури, яка прагнула автономного статусу для Закарпаття, сепаратисти виявили восени 1991 р. на сесії обласної ради. Добиваючись автономії для Закарпаття (Підкарпатської Русі), ухваливши рішення про проведення 1 грудня 1991 р. ще й обласного референдуму, за що голосували провладні депутати, діяльність сепаратистів на той час постала вагомою загрозою цілісності молодої Української держави. Однак їхні наміри були зірвані супротивом національнодемократичної громадськості.
Після цієї невдачі обласна влада відходить від відвертої підтримки політичного русинства, адже зі зміцненням української державності таке стає ризикованим. Утім, таємна підтримка сепаратистів деякими політикобізнесовими угрупованнями продовжувалася.
1991 р. в словацькому місті Межилаборці було скликано “Перший світовий конгрес русинів”, 1993 р. у Криниці (Польща) — другий, 1995 р. у Руському Керестурі в Югославії — третій, 1997 р. у Будапешті — четвертий. Зібрання фінансували уряди країнорганізаторів. П’ятий проходив із 24 по 27 червня 1999 року в Ужгороді.
Із 1995 р. на Верецькому перевалі, за дозволом обласної влади, Товариство угорської культури Закарпаття почало відновлювати монумент, який був встановлений 1896 року тут, на тодішньому державному кордоні Угорщини, на честь тисячоліття “завоювання предками угорців нової батьківщини”. Після протестів громадськості у Києві зрозуміли, що спорудження такого пам’ятника на колишньому, а не на сучасному кордоні Угорщини, несе загрозу національнодержавним інтересам України, тож розпорядженням Кабінету Міністрів будівництво було призупинене.
У другій половині 90х рр. під проводом “прем’єрміністра правітєльства Підкарпатської Русі” Івана Туряниці (тутешняцький напрям), батюшки Дімітрія Сидора (москвофільський напрям) діяльність сепаратистів дедалі більше набирає одіознокомедійного характеру. Спроба одинадцяти русинських організацій об’єднатися в єдину структуру під назвою “Сойм підкарпатських русинів” у лютому 2000 року виявилася невдалою — невдовзі низка організацій, розсварившись, призупинила у ньому членство. Під час Всеукраїнського перепису 2001 року, попри значні агітаційні зусилля, витрачені русинськими організаціями на те, щоб чимнайбільше закарпатців записувалися русинами, такими себе назвали лише 10100 осіб, що становило менше 1 % мешканців області (українцями — понад мільйон).
Нове піднесення активності сепаратизму відбулося 2005 року. Його можна пов’язати з ініціативами тодішнього голови облдержадміністрації та керівника найпотужнішого в області політикобізнесового угруповання В. Балоги, націленими на консолідацію та пожвавлення сепаратистського руху. Як пише один із активістів русинства В. Падяк, ним було вирішено “навести порядок” у русинстві, тобто здійснити об’єднання всіх організацій (окрім “Сойму”, який 2005 року очолив аж занадто одіозний настоятель Ужгородського кафедрального собору УПЦ МП батюшка Д. Сидор) в одну, безпосередньо підпорядковану В. Балозі структуру.
Тож у червні 2005 року В. Балога скликав нараду русинського активу в Мукачеві, у якій взяло участь близько двох десятків активістів. На ній він запропонував замість багатьох організацій утворити одну — “Народну раду русинів Закарпаття” (НРРЗ). Вказав, що головою її прагне бачити Є. Жупана, заступником — Л. Лецовича. Також поставив умову: в організації не буде Д. Сидора. Позаяк із цим погодилися, то в жовтні 2005 р. у Мукачеві відбулася установча конференція НРРЗ, яка почала отримувати від В. Балоги значну фінансову підтримку. Є. Жупан за списком “Нашої України” став депутатом Закарпатської обласної ради, а Л. Лецович — Мукачівської міської ради.
Подруге, необхідно було укласти союзні стосунки із сепаратистськи налаштованими лідерами угорських організацій. За сприяння влади, дві угорські партії — Партія угорців (КМКС) та Демократична партія угорців України потрапили до обласної ради, де утворили коаліцію із підконтрольною В. Балозі “Нашою Україною” та фракцією Партії регіонів, на яку В. Балога на той час зберігав достатній вплив.
Таким чином був утворений єдиний сепаратистський табір, у який об’єдналися, ввійшовши у НРРЗ, дві з трьох політрусинських течій — мадяронська і тутешняцька (москвофіл Д. Сидор із своїм “Соймом” окремо продовжив діяльність, зорієнтовану на Москву) та угорські партії і організації. Табір спирався на владну коаліцію в Закарпатській обласній раді, міг реалізовувати свою мету через обласну та низку районних державних адміністрацій.
Реалізація спільного плану дій передбачала вільне пропагування русинських ідей через ЗМІ, установи освіти тощо, прийняття сепаратистських політичних рішень через представницькі органи влади (визнання національності “русин”, відповідного гімну, прапору тощо), виконання вимог угорських реваншистів.
Почали виходити нові русинські газети, створено інтернетсайти. Чимало публікацій містили і містять відверті антиконституційні заклики, на які не було і немає жодної реакції відповідних органів, у низці інтернетвидань (приміром: prestupnikioni.narod.ru) присутня ксенофобія та розпалювання ненависті, погрози до всіх незгідних із політрусинськими радикалами. Обласною радою було ухвалено і рішення про фінансування за рахунок обласного бюджету газети “Підкарпатський русин”.
Чому так відбувалося, пояснює у своїй брошурі “Возроджіня русинського ошколованя на Підкарпатській Руси (2003—2008). — У.: Выдавательство В. Падяка, 2008. — 36 с.” В. Падяк: “помежи адміністративні еліты десь ся найде читавоє число етнічных русинів: од завідувачкы діточого садика и директора сілской школы ІІІ ступіня до губернатора области, од сілского головы до лідера політичной партії, до депутата місного парламента (Закарпатськой обласной рады), ба ищи вецце — до голови місного парламента ци депутата парламента Україны (Верховной Рады)! Ци, як то є из кар’єров п. Віктора Балогы — аж до головы Секретаріата Президента Україны!!!.. місний політикум и влада… выказувут солідарність русинському ошколованю, што ся возрождає”.
26 липня 2007 р. управління освіти та науки ОДА надіслало в відділи освіти міст і районів лист, у якому, на прохання “Общества им. А. Духновича”, “просить сприяти впровадженню у загальноосвітніх навчальних закладах факультативних занять з вивчення рідного краю (русиністики)”.. За підтримки влади на Мукачівському замку було встановлено стелу із Турулом, який навіть в Угорщині вважається символом угорського реваншизму. На приміщеннях органів місцевого самоврядування, інших установах населених пунктів, у яких мешкає певний відсоток угорців, поруч із українським, всупереч законодавству, були вивішені й угорські національнодержавні прапори. На протести української громадськості влада не реагувала.
Було відновлено і будівництво угорського пам’ятника на Верецькому перевалі. Однак тут стався прокол, бо після протестів громадськості, масових акцій, організованих на перевалі ВО “Свобода”, рішень Львівської, Тернопільської та ІваноФранківської обласних рад про неприпустимість будівництва зневажливого для українців і реваншистського пам’ятника, реалізувати плани про його відкриття за участі керівників України й Угорщини стало неможливим. Невдача була викликана і тим, що на Верецькому перевалі були розкопані останки карпатських січовиків, розстріляних 1939 р., про це писала газета “Слово Просвіти”. Тож влада, щоб не втратити реноме, в авральному порядку будує тут і монумент на честь борців за Україну.
7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада, в якій була підконтрольна В. Балозі коаліційна більшість, перевищивши свої повноваження, приймає рішення про визнання на території області національності “русин”.
Подія отримала широкий резонанс в Україні, позаяк чітко засвідчила, що в області вдруге за останнє двадцятиріччя розігрується “карта” політичного русинства. Посипалися нові протести. Депутати Рахівської районної Ради визнали нечинним зазначене рішення на території району.
Надалі через обласну раду здійснювалися спроби прийняття як офіційних обласних, русинського (за кольорами тотожного російському, але “перевернутого”) прапора та русинського гімну.
Останнє було аж занадто скандальним, і в СБУ розцінено як замах на цілісність України. Тож голова обласної ради М. Кічковський змушений був “апаратною грою” відмінити це рішення.
Певний розлад у плани сепаратистів уніс і батюшка Д. Сидор, який продовжив свою зорієнтовану на Росію діяльність, звідки він отримує і політичну, і фінансову допомогу. Його дії були аж занадто відверті та незграбні, тож дискредитували русинський рух загалом. Проведений ним 25 жовтня 2008 року Другий європейський конгрес підкарпатських русинів проголосив “Акт проголошення русинської державності” та створення “республіки “Подкарпатська Русь”, утворив її уряд. Також було прийнято ультиматум до Закарпатської обласної ради з вимогою проголосити автономію Закарпаття до 1 грудня 2008 року, інакше “сидоріанці” це зроблять самостійно. 1 грудня 2008 року, в Мінську, Д. Сидор таки проголосив незалежність “республіки Подкарпатська Русь”. Служба безпеки України була змушена порушити проти нього кримінальну справу в зв’язку з “зазіханнями на територіальну цілісність України”.
Дії Сидора викликали роздратування у сепаратистів, позаяк той чи то “попростацьки”, чи то “попровокаторськи” відверто виказав те, чого прагнуть і вони, однак діють більш прихованими методами. Серед русинів розгорнулася нова хвиля чвар, яка перекинулася на сторінки їхніх видань.
Наразі в органах юстиції зареєстровано наступні русинські організації: “Русинське науковоосвітнє товариство” (керівник Макара М. П. — нещодавно помер), “Общество Карпатських Русинов”, (Жупан Є. Є.), “Закарпатське обласне “Общество подкарпатских русинов” (Лецович Л. В.), “Закарпатське обласне об’єднання громадян “Крайове товариство подкарпатских русинов” (Бабинець М. М.), “Союз русинських письменників Закарпаття” (Град М. І.), “Закарпатське обласне науковокультурологічне товариство ім. О. Духновича” (Алмашій М. І.), “Закарпатське обласне Підкарпаторусинське товариство” (Сидор Д. Д.), “Асоціація “Сойм підкарпатських русинів” (Сидор Д. Д.), “Обласна спілка громадських організацій “Народна рада Русинов Закарпаття” (Жупан Є. Є.).
Таким чином спроба пожвавити регіональний сепаратизм у Закарпатті у 2005—2010 рр. була доволі невдалою. Причини криються у відсутності реальної основи, відсутності соціальної бази політичного русинства у Закарпатті, тож його ідеї по суті мертвонароджені. Зіграло роль несприйняття їх у суспільстві, протести громадськості проти їхніх дій та чвари серед самих сепаратистів. Найбільше на цьому етапі “виграли” угорські реваншисти (споруджені реваншистські пам’ятники тощо), хоча це негативно вплинуло на стосунки української та угорської громад в області.
Спроби пожвавлювати сепаратистський рух, вочевидь, триватимуть і надалі. Як із боку внутрішніх сил, так і зза кордону. Новий голова Закарпатської облдержадміністрації О. Ледида вже мав таємні зустрічі з очільниками Світової ради русинів, де йшлося про налагодження співпраці, у т. ч. у сферах освіти, культури та спорту. Облдержадміністрація і надала підтримку їхнім ініціативам.
Мати вплив на русинство, вірогідніше за все, прагнутиме і лідер партії Єдиний Центр В. Балога. Зокрема Є. Жупан та деякі інші активісти політичних русинів потрапили за списком ЄЦу до обласної ради. Не виключено, що “розіграти” цю карту вже вкотре спробує і ексголова Ужгорода С. Ратушняк. Підтримати вимоги русинів нещодавно пообіцяв народний депутат України від КПУ О. Голуб. Не забуває і не забуде про важливість русинського руху в Закарпатті для її стратегічних інтересів і Росія.
Це стосується і спонсора русинства канадського мільйонера С. Чепи та ідеологічного вождя русинів із Гарварда П. Р. Магочі. А як свідчать декларація проведеного 5 листопада в Будапешті ІХ засідання Угорської постійної наради з проблем закордонних співвітчизників — наголошуємо — під егідою угорського уряду: “Стратегічною метою національної політики є досягнення угорцями в Карпатському басейні різних форм автономії, позаяк це є гарантією збереження розірваної межами угорської нації”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment