СВОБОДА — В КОЖНОМУ З НАС

img_689916 листопада під стінами Верховної Ради України зібралося більше тридцяти тисяч пікетувальників: дрібні підприємці та робітники бюджетної сфери з різних регіонів нашої держави з’їхалися, аби висловити своє невдоволення змінами в Податковому й Трудовому законодавстві.
Не врахували високопосадові автори цих “непопулярних” законопроектів, що люди вже не такі боязкі, як були до помаранчевої революції. І здатні не тільки пікетуванням відстоювати свої інтереси, а й змінювати владу в цілому. Особливо, якщо остання й надалі, так явно служитиме інтересам великого капіталу.

Олесь ДМИТРЕНКО
Фото автора

22 листопада — День Свободи. Свято, яке ми маємо відзначити. Відзначимо? І що саме святкуватимемо? Здобуту, завойовану Свободу, чи її фантом?

Петро АНТОНЕНКО

Ідеться не про те, що відбудеться (чи не відбудеться) наступного понеділка на Майдані. Можливо, сюди за звичкою, за інерцією прийдуть “польові командири Майдану”. А чого ж: понеділок — несесійний день у парламенті, тож може прийти і один із заступників спікера, і майже непомітні в поріділій парламентській опозиції ще кілька депутатів. А в колишнього міністра взагалі вдосталь часу: він нині безробітний, до того ж, напевно, буде в Києві, адже на підписці про невиїзд через порушену проти нього новою владою кримінальну справу. Мабуть до командирів приєднаються і залишки їхнього колишнього війська. А може, раптом прийде і той, чиє прізвище тоді, 6 років тому, тут, на МАЙДАНІ, і на тисячах майданів тисячеголосо скандували ми, виборці, громадяни. Заявив же він нещодавно, на реанімаційному з’їзді його партії “Наша Україна”, що, попри все, основним набутком останніх років є завойована співвітчизниками cвобода. Втім, недавній, на місцевих виборах, погром напівживої партії Майдану її почесний голова назвав цілком прийнятним результатом. А що, може, це справді так? І для нас подібне, як і нинішня свобода, уже стало прийнятним?
А може, на Майдан у цей день вийде й нинішній президент? Цілком серйозно. Заявив же він недавно, що завжди поділяв і поділяє ідеали Майдану. Отакої! А ми, нерозумні, затято стояли шість років тому супроти цього політика. Він же, виявляється, теж “за”, тільки — уточнив, що політики, які йшли у владу під гаслами Майдану, зрадили ці гасла й ідеали.
Ну, що ж, варто повертатися до цих ідеалів. І для цього співставимо їх із реальністю. Ідеали, ідеї, гасла Майдану — всі вони в нашій Конституції України. Йдеться не про ті розділи, які стали об’єктом політичного тасування то 2004го, то щойно, 2010го, зокрема, положення про те, кому й скільки відміряти влади. Йдеться про першу частину нашої Конституції, яку цілком справедливо визнано однією з найкращих у Європі та світі, в якій саме йдеться про основні свободи громадян України. Єдине застереження. Якщо ідеал десь не збігатиметься з реаліями, не поспішаймо звинувачувати в цьому лише нинішню владу. Реалії ці формувалися всі попередні роки, зокрема й після Майдану. Отже, Конституція, ідеали і реалії.
“Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю …Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. “Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність”.
Протягом останніх майже двох десятиліть не розкрито жодного резонансного злочину, зокрема вбивства відомих усій країні людей. Не кажучи вже про вбивства, інші злочини проти тисяч “пересічних” громадян…
“Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”.
Ми маємо суспільство небувалої свободи СЛОВОГОВОРІННЯ. Публікації в пресі, Інтернеті про “поліпшення життя вже сьогодні” і про “Україну для людей” у Межигір’ї, КончіЗаспі чи Безрадичах. Розслідування про те, що фінансові потоки країни значною мірою контролюють “політики” на кшталт добре відомих правоохоронним органам кримінальних авторитетів. Розповідь про прихватизацію заводів, у порівнянні з якими рожева мрія славнозвісного отця Федора з роману “12 стільців” про “свічний заводик” — дитяче лепетання. Спокійне “інвестування” державних коштів у власний, приватний бізнес. І що ж далі? А нічого. При таких публічних звинуваченнях на адресу президента, прем’єра, міністра, депутата, мера років сто тому люди або йшли на покаяння, або викликали на дуель. Нині ж можна не робити ні того, ні іншого. Журналіст “пописує”, народ “почитує”. А якщо хтось вже надто розписався, його відправляють у кращі світи. Безкарно, бо жодне вбивство журналіста у нас не розкрите. Рахунок відкрито зі смерті Вадима Бойка, продовжено іменами Ґії Ґонґадзе, Бориса Дерев’янка, Сергія Александрова. Щодо двох останніх: невже хтось вірить у вердикт слідства і суду щодо їх вбивства?
“Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації…”
Суд забороняє абсолютно мирний мітинг, демонстрацію, пікет під унікальним приводом: їх учасники “потенційно” можуть вчинити порушення громадського порядку. Тобто людей заздалегідь визнають винними. Цього вочевидь замало, бо влада готується протягти через парламент новий закон про мирні зібрання громадян, яким пропонуються такі положення, що Конституцію краще не відкривати.
“Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”.
На розгляд парламенту вноситься новий проект Трудового кодексу України, який, окрім як кодексом кріпацтва, назвати важко.
“Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду”.
Близько двох мільйонів громадян країни мешкають у гуртожитках, цих незаґратованих концтаборах, потворній і ганебній для ХХІ століття формі існування. Мильною булькою виявилися розрекламовані попередньою владою “програми доступного житла”, нічого “не світить” мешканцям “таборожитків” та іншим бездомним і за нової влади.
“Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”. “Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування”.
А реальність? Вона добре відома десяткам мільйонів співгромадян, переважній більшості населення.
І нарешті — “Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Тут хочеться процитувати героя колись популярної кінокомедії: “Хай живе наш найсправедливіший, найгуманніший суд”.
Вам стало сумно від такої картини? Марно. “Щастя — в його пошуку”, казали колись. А пошук Свободи, мабуть, найкраще починати в собі. Вона в нас самих, скільки завоюємо, здобудемо, стільки й матимемо. На жаль, несвобода, рабство — теж в нас самих.
Проте пригадаймо ті миттєвості Свободи, той МАЙДАН, той початок Помаранчевої революції — 22 листопада 2004 року. Попри все — це непроминуще.

х х х
Залишається нагадати Указ Президента України Ющенка, виданий до першої річниці Помаранчевої революції, 19 листопада 2005го року:
“З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості постановляю: установити в Україні День Свободи, який відзначати щорічно 22 листопада”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment