СКІЛЬКИ ЩЕ НАМ СТРАЖДАТИ?

img_9314
Запали свічу! Вони чекають... Фото Олеся Дмитренка

Листопадова пора для України — пора пам’яті, трагічної і страшної, позаяк вона відсилає у ХХ сторіччя — в час Голодомору, який дорівнюється до масових репресій української інтелігенції. І якщо репресії й розстріли знищили інтелект (розумову інстанцію), то Голодомор знищив тіло України — світ українського селянства. Тому, наближаючись до 24 листопада, все потужнішими стають обертони трагедії в пам’яті сьогодення, все більше з’являється проектів, орієнтованих на утривалення національної пам’яті й підваження витворених у СРСР міфів про “абсурдність” Голодомору, зокрема як спланованого масового терору в Україні. В Могилянці, наприклад, за сприяння Інституту національної пам’яті відбувся допрем’єрний показ нового повнометражного документального фільму “Holodomor: Ukraine’s Genocide”, створеного в Голлівуді в пам’ять померлих та для живих і ненароджених. А в Британії цього року (в Кембриджі) відкрито виставку щоденників британського журналіста Ґарета Джонса, який одним із перших повідомив правду про жахи Голодомору в Україні 30х років. У березні 1933 року Джонс зумів вибратися в Україну з Москви й опублікував у британських, американських газетах репортажі з шокуючими подробицями про голод.
У щоденниках Ґарета Джонса під час поїздки до України можна прочитати: “У них у всіх та сама історія: “Хліба немає, у нас хліба немає вже два місяці, багато хто вмирає”, “Ми — живі трупи”, — цитував журналіст селян. Після публікацій Ґарета Джонса стаття у “New York Evening Post”, наприклад, була названа “Росія в лещатах голоду — мільйони вмирають”. Ґ. Джонс був помічником колишнього прем’єрміністра Великої Британії Д. ЛлойдДжорджа. 1935 року Ґарет Джонс вирушив у північний Китай (фактично йдеться про територію нинішньої Монголії) висвітлювати японську експансію. Там його вбили за нез’ясованих обставин. Ллойд Джордж одного разу сказав, що журналіста убили, бо “він багато знав про те, що відбувається”. Племінниця Ґарета Джонса Маргарет Сіріол Коллі, родинний архіваріус матеріалів, пов’язаних із Голодомором, погодилася підготувати статтю, побудовану на фрагментах зі щоденникових записів Ґарета, яку й пропонуємо читачам “Слова Просвіти”.

Марґарет СІРІОЛ КОЛЛІ,
племінниця журналіста Ґарета Джонса, який першим у західній пресі назвав Голодомор 1932—33 рр. результатом сталінського геноциду

Скільки ще нам страждати? Зима закінчується. Дуже суворі заборони було зроблено в грудні, і це спричинилося до того, що ми стали безпомічні й слабкі. Грудень, січень, лютий, цілі три місяці ми страждали, а зараз нас охопить смертельний голод, якщо нам ніхто не допоможе. Хліба в нас забрали, все, що називається зерновими, також; різні види насіння, овочі, все було зібрано і забрано Державою. Всю картоплю, м’ясо, яйця і молочні продукти. Ми нічого не маємо! Господи, де нам знайти порятунок, хто врятує нас? Дорогий батьку, будь ласочка, знайди допомогу для нещасного народу. О браття і сестри, нехай Господь вкладе ці слова у ваші руки. Будь ласка, візьміться за руки, щоб врятуватися від голоду. О, допоможіть, допоможіть, будь ласка, будь ласка! Скоро я не буду існувати, скоро голодна смерть поглине мене, я помру скоро, О Слово (Боже)! Скоро мене заберуть! О батьку, допоможи нам! О, якби тільки я мав шкоринку хліба, я би завжди був удячним і прославляв би Господа навіки. У вічності ми візьмемося за руки і подякуємо Тобі.
Так писала німецька селянка з Північного Кавказу. Лише одна бідна душа, яка шукала порятунку у Великий Голод 1932—33. Відповідно до статистики, 10 мільйонів померли від голоду в Україні та на Кавказі. Голодомор в Україні було спричинено відбиранням харчів, і це мало етнічне маркування. Кубань, Північний Кавказ, а також етнічні українські території опинилися під ударом. І навіть лукавий Волтер Дюранті назвав цифру п’ять мільйонів тих, хто загинув від голоду в Україні, два мільйони — на Кавказі і три мільйони — в Росії.
Великий Голод в Україні, тобто Голодомор, на якийсь час зробився забутим геноцидом у анналах світової історії. Політичні події весни 1933 року мали прецедент. Весь світ був у глибокій депресії. Тількино інавґурували Рузвельта президентом США і Америка, попри свою ізоляцію, прагнула дипломатичного визнання СРСР. У березні Японія вийшла з Ліги Націй і тоді ж Адольф Гітлер став Канцлером Німеччини. Британія відчувала хмари війни, які збиралися над британським урядом.
Після смерті Леніна нова економічна політика (неп) покращила становище селян, адже було створено економічну систему мішаного типу, поєднуючи адміністративний контроль і велику промисловість із певною частиною малого бізнесу. Отже, колгоспники мали можливість продавати свою продукцію відкрито на ринку. Але десь із 1926 року уряд розпочав вимагати дедалі більше врожаїв.
1928 року Сталін представив свій п’ятирічний план індустріалізації і колективізації. Він прагнув створити швидку механізацію Радянського Союзу, тому велику увагу було приділено розвиткові важкої промисловості. Навіть було запрошено іноземних консультантів, щоб досягти цієї мети. Також були потрібні ресурси на кордонах із Манчукуо, оскільки Радянський Союз боявся нападу Японії, яка прагнула приєднати до себе територію Сибіру.
Колективізація — це політика, впроваджена між 1928 і 1933 роками в СРСР, щоб поєднати індивідуальну й колективну працю і створити колгоспи. Радянські лідери були переконані, що заміна індивідуального виробництва колективним істотно покращить економіку, що це буде формувати більшу кількість експорту в царині сільськогосподарської продукції. В Радянській Україні ця політика мала драматичний результат щодо етнічного українського населення та його культури, адже 86 % населення мешкало в селі. Успіх п’ятирічного плану залежав від експорту товарів переважно з хлібних регіонів СРСР. Попри голод у Радянському Союзі, Сталін усе одно не припиняв вивозити врожай на Захід, який потерпав від “Великої депресії”, але на Заході селяни не страждали від голоду, натомість в Україні ця політика призвела до катастрофічних наслідків.
Пізніше, вже восени 1932 року, радянський уряд видав декрет, відповідно до якого врожай почали забирати силоміць із кожного регіону. Ввели нові податки, відповідно до яких колгоспи мали сплачувати настільки дорого (зазвичай 2,5 центнера) за гектар, щоби бути вільними продавати решту на відкритому ринку, що просто не були в змозі це зробити. Селяни одразу були скептично налаштовані, адже знали, що держава буде забирати в них майже все, тобто нічого на продаж просто не залишатиметься.
13 січня 1933 року проголошено, що політичних працівників буде відправлено з метою посилити організацію колгоспів. Тисячі міських працівників, покликаних політичним відділом, було відправлено в села. “Їхня мета — зруйнувати всю опозицію і організувати роботи колективних господарств. Вони гарячі голови, які навіть будуть виконувати свою роботу з жорстокістю. Якщо вони можуть досягти успіхів в організації терору для селян, то цікаво, як вони зможуть досягти успіху в подоланні голоду”.
Сталін, прагнучи будьщо виконати план із колективізації, не вірив у те, що його політика спричинила голод. Попри спроби кількох журналістів розказати правду про те, що відбувається, цьому не було надано уваги, і незабаром із історії було викреслено сторінки про Голодомор як страшну людську катастрофугеноцид.
Восени 1932 року новина про Голодомор в Україні досягла Лондона, було зазначено, що країна переживає кризу настільки серйозну, що аналогів їй ще не було. У вересні 1932 року Ґарет Джонс написав до антрепренера Айві Лі у Wall Street (НьюЙорк): “Голод — це катастрофа, і мільйони страждатимуть від голоду. Наразі в Україні голодомор”. Упродовж літа 1932 року двадцять соціалістівжурналістів із Великобританії були відряджені на місяць до Радянського Союзу і України, і ці журналісти були шоковані побаченим. Один із них, професор Джельс Менкен (Jules Menken), сказав Джонсу, що в Україні справжній голод. У жовтні професор написав аж три статті до The Economist. Він разом із редактором журналу паном Волтером Лейтоном (Sir Walter Layton) був “викликаний на килим” до радянського посла, певно, Майского, оскільки вони в занадто чорних кольорах змалювали ситуацію в Радянському Союзі.
Захоплений ідеями комуністичної утопії, журналіст Малколм Маґґерідж (Malcolm Muggeridge) полишив Британію в липні 1932, маючи намір оселитися в СРСР разом із дружиною, але вже до вересня всі його ілюзії було зруйновано. Його перша стаття про крах режиму в СРСР була надрукована 13 січня 1933 року під назвою “Russia’s Plan, Virtual Breakdown of Agriculture, Officials Shot and Failure of Food Supply”.
Пізніше, в березні у статті для “Manchester Guardian” Маґґерідж написав про те, як він одного разу запитав чоловіка про наявність економічної кризи, на що одержав таку відповідь: “Ми нічого не маємо, зовсім нічого. Вони все забрали”. Це все, що сказав чоловік, і що Маґґеріджу доводилося постійно чути від мешканців. І справді, все було забрано. Але селяни добре знали, що, незважаючи на голод, хліб і досі експортували в західноєвропейські країни, заробляючи на цьому, натомість мешканці регіонівжитниць вмирали від голоду…
“Сказати, що в найважчих, найпосушливіших регіонах Росії голод — це нічого не сказати. В нас не лише голод, як на Північному Кавказі, а й терор, військова окупація. На Північному Кавказі та в Україні врожаї вивозили з такою жорстокістю, що і досі ці регіони перебувають без кусня хліба”.
У березні 1933 року Ґарет Джонс, журналіст і формальний помічник Ллойда Джорджа, вирушив в Україну — це була його третя подорож. Він хотів побачити ситуацію на власні очі. І хоча Москва заборонила журналістові в’їжджати в Україну, Джонса порятувало те, що він вільно володів російською, і тому його в’їзд залишився непоміченим. Він написав про те, що побачив: “Я сам пройшов через села і дванадцять колгоспів. Скрізь був плач “Немає хліба, ми помираємо!”. Мільйони людей були просто залякані режимом.
29 березня Джонс подав пресреліз у Берліні й це було розміщено в широкій світовій пресі, зокрема і в “New York Evening Post”:
“Сьогодні Росія в епіцентрі голоду, що, як можна переконатися, настільки жахливий, як і 1921 року, коли померли мільйони… У потязі (маршрутом в Україну) комуністи заперечували наявність голоду. Я впустив шматочок хліба, який мав при собі. Селянин, який їхав поряд, кинувся до нього і жадібно з’їв. У мене впала шкоринка від помаранча, і селянин також миттю підхопив її та з’їв… Багато селян дуже слабкі, щоб працювати. Нова система податків знищила сільське господарство.
Саме тому нинішня ситуація набагато гірша, ніж голод 1921 року. Це просто катастрофа”.
Кореспондент The United Press Moscow Євген Льонс назвав це першим достовірним пресзвітом у англомовному світі. Джонс був першим журналістом, який офіційно заявив про Голодомор в Україні, підписавшись власним іменем.
У серпні The Daily Telegraph отримала звіт Отто Шиллера, який був військовим аташе у Москві. Саме він розповів Джонсу про кількість смертей на Кавказі. Звіт, що він підготував у травні, був призначений для Посольства Німеччини, а не для загального розголосу. Поряд зі спостереженнями Отто Шиллера статті Джонса та Маґґеріджа видавалися блідими. Ось кілька цитат із його звіту:
“Нинішня ситуація на Північному Кавказі може бути визначена так: “У деяких селах населення цілком вимерло; в інших більше половини населення померло від голоду. Нарешті, є села, де смертність від голоду не настільки значна, але голод, по суті, зачепив усі регіони.
У селах, що я відвідав, кількість смертей варіює від 20 до 30 на день. Люди виживають лише тому, що навчилися їсти такі не призначені для харчування продукти, як, скажімо, траву, коріння, варені кістки і мертву конину”.
“Великі козацькі поселення на Кубані сьогодні повністю порожні… Повна апатія оселилася в серцях людей…”.
“Найгірше в цій ситуації те, що влада аж ніяк не визнає фактів голоду… Радянський уряд нічого не робить. Я чув про багато випадків, коли в людей роздувалися животи від голоду, але радянська влада не хоче про це знати. Влада каже, щоб селяни їли той хліб, який вони сховали. Уряд пояснює цю ситуацію лише тим, що в них неврожайний рік”.
Шиллер зазначив: “Мільйон людей можна було б нагодувати хлібом, адже врожай становить 100 000 тонн зерна з початку року до кінця липня — можна було б урятувати мільйони життів. Але уряд просто ігнорує цю ситуацію і відмовляється визнавати, що у країні панує страшний голод. Козацькі поселення Кубані повністю вимерли, голод спрямовано на винищення етнічного населення”.
Так було до лютого 1934 року, коли газета Answers опублікувала дві жахливі у своїй правдивості в відвертості статті Вайтінґа Вільямса (Whiting Williams), подані як спостереження людини, яка все бачила на власні очі, ці матеріали просто не могли не шокувати:
“Упродовж останніх 12 місяців у одній європейській країні померли мільйони людей від голоду. Вони й досі вмирають, наче мухи. Вмирання відбувається в одній із найбагатших соціалістичних країн у світі…
Але я не звітую лише про те, що чув. Одного разу, ідучи битою стежкою, я побачив на власні очі жертв голодомору. Чоловіки і жінки вмирали від голоду, судомлячись від знемоги.
Близько 18 000 дітей були відправлені у вагонах у вільні країни. Їхні батьки не мали кусня хліба, щоб дати своїм дітям. Залізничними коліями ці діти подорожували в чужі краї. Одного разу вагони з дітьми зійшли з рейок, та ніхто навіть не згадав про це. Через три дні про цю трагедію забули. Ніхто з дітей не вижив.
В усій Росії скільки свідків, скільки мільйонів свідків можуть потвердити факт голоду? Офіційно ж ніхто не помер від голоду у Країні Рад. Лікарі не звітують про смерті, адже бояться покарань з боку уряду. У причинах смерті вони пишуть “хворе серце”. Це найчастіше формулювання.
У цих статтях я описав те, про що чув і що бачив на власні очі в Росії. Я подав ті пояснення, які наподали мені. Чого я не можу пояснити — але я вірю, що цивілізований світ знайде цьому пояснення, — чому і досі нічого не було зроблено для того, щоб зменшити результати голоду; чому радянський уряд тримає в таємниці все, що стосується їхньої чуми, чому вони відмовляються від допомоги.
Це, врешті, може бути розв’язанням сільськогосподарської кризи в Росії; баланс між виробництвом і споживанням може бути порятований не шляхом збільшення виробництва, але порятунком людей, які мають жити і працювати, а не вмирати від голоду”.
Ендрю Кейрнс (Andrew Cairns), канадський фахівець із сільського господарства, написав кілька найкращих статей про ГеноцидГолодомор у СРСР після своїх візитів 1930го і навесні та влітку 1932 року. Але навіть якщо взяти до уваги його твердження та твердження Шиллера, все одно картина залишатиметься неповною. Майже 50 років його телеграми пролежали без уваги. Але саме в них змальовано величезну трагедію, величезне страждання України, спричинене п’ятирічною політикою Сталіна на розбудову важкої промисловості та загальну колективізацію.
Аллан Монхауз, один із інженерів, заарештованих у березні 1933го, у своїх мемуарах згадує:
“Упродовж 1931 року точилася війна між куркулями та селянами. “Куркулі мають бути ліквідовані як клас” — це гасло лунало від кожного партійного лідера з подачі Сталіна… Фактично ті, хто працював на землі, мали шукати собі іншу домівку, а до землі працювати стали ті, хто цього не вмів робити. Постраждали і діти, які були розлучені з батьками. Ешелонами дітей відправляли у вагонах на Північ, через ліси. Радянський уряд співпрацював із “дикими дітьми” громадянської революції, яких тепер було натравлено на ліквідацію заможної ланки, куркулів. Але внаслідок радянської політики знову нові багатії опинилися на вулицях Москви. По суті, нічого не змінилося, багаті стали бідними, а бідні — багатими”.
1930 року “Сталін нещодавно оголосив, що в Росії для збереження економічної рівноваги, 50 % мали бути заморені голодом до смерті”. Диктатор, щоб досягти своїх цілей і підкорити вільні народи, побудував “країну війни, мілітаристської окупації”. Дюранті написав, знаючи дуже добре про всю ситуацію сповна: “механізація та колективізація російського сільського господарства прийшла в норму і Кремль виграв битву”.

***
Сталіну вдалося заховати знання про голод в Україні дуже швидко; і майже 50 років про це не було чути. Лише Роберт Конквест подав першу повну студію про те, що відбулося під час голоду, у своїй книжці “Жнива Скорботи”.

Переклав
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment