ДЕНЬ ЯК МАЛЕНЬКЕ ЖИТТЯ

У листопаді 2007 року письменниця, перекладачка Галина Кирпа у статті, присвяченій Астрід Ліндґрен писала: “Україна запізнилася належним чином зустріти 100-ліття письменниці — скажімо, видати її 13-томне зібрання творів у перекладах Ольги Сенюк… Тож сподіваймося, що все надолужимо, і світ, створений Астрід Ліндґрен, знов і знов оживатиме в дитячій уяві, бо, за твердим переконанням письменниці, “того дня, коли дитина перестане фантазувати, людство зубожіє”.
До речі, відгуки в Інтернеті на статтю Кирпи навдивовижу теплі, вдячні (наприклад, “вона й сама трішечки Ліндґрен”), що свідчить про суспільну потребу в таких письменниках і творах.
Тож як надолужуємо згаяне?

Надія КИР’ЯН

ПРОЕКТ ВИДАВНИЦТВА “МАХАОН”
Останнім часом у цьому напрямі чимало зроблено відомим дитячим видавництвом “Махаон”, розроблено проект видання творів видатної шведської казкарки, яка єдина у світі двічі удостоєна премії ім. Г. К. Андерсена. Цим проектом опікується редактор Надія Шевченко. Видавництво встановило тісний контакт зі спадкоємцями Ліндґрен, отримало дозволи на видання. Нещодавно вийшли в світ книжки “Роня, дочка розбійника”, “Пригоди Еміля з Льонеберґи” (переклала Ольга Сенюк), “Лотта з бешкетної вулиці”, збірник казок “Домовичок Нільс Карлсон”, нині на виробництві збірник казок “Сонячна галявина” (переклала Галина Кирпа). Нові переклади видано за підтримки Шведської ради з питань культури KULTURRADET.
“На цьому ми зупинятися не збираємося, — говорить Надія Шевченко. — Готуємо в новому художньому оформленні до друку твори, які раніше видавалися, зокрема, “Веселкою”: “Брати Лев’яче Серце”, “Міо, мій Міо”, “Расмусволоцюга”, “Малий і Карлсон, що живе на даху”, “Знаменитий детектив Блюмквіст”, “Пеппі Довгапанчоха”. Ольга Сенюк зараз перекладає “Ми всі з Бюлербю” (попередньо плануємо назвати “Діти з Гамірного”, оскільки Бюлербю українською — Гамірне). “Махаон” планує максимально представити твори найвідомішої дитячої письменниці, які раніше не перекладалися українською”.
Перекладачі зі шведської мають і досвід, і бажання до цієї роботи. Галина Кирпа розповідає: “Якби Ольга Сенюк подужала всі нові твори перекладати сама, то кращого перекладу ми б не мали, я схиляюся перед її майстерністю. Вона блискуче “пересадила” твори Ліндґрен на український ґрунт. До речі, пані Ользі (єдиній із українських письменників!) після багатолітнього листування випало щастя побачитися з Астрід Ліндґрен навесні 1993 року. Це відбулося в просторому помешканні письменниці, де вона вже майже п’ятдесят років жила сама. Зустріч, обумовлена в двадцять хвилин, перетворилася на щиру двогодинну розмову двох приятельок. Для Ольги Дмитрівни навіть кава в оселі славетної господині видалася райським напоєм. Насамкінець зворушена Астрід пообіцяла до наступної їхньої зустрічі вивчити українську мову. “І я тяжко пожалкувала, — згадує Ольга Сенюк, — що закони людського буття непереборні, плин часу невідворотний. Так би хотілося, щоб ця людина жила ще довгодовго, щоб зпід її легкої руки й далі виходили такі шедеври”.
Оскільки Ольга Дмитрівна все ж не встигне виконати вчасно таку велику роботу, вона сказала, що цей проект ми зробимо вдвох. Перекладатиме трилогію “Еміль”, а я — решту. Я високо ціную її довір’я і не підведу. Ліндґрен — це людина й письменниця, яку не можна не любити. Вона маловідома українцям. Читаю в оригіналі спогади про неї, бачу її ближче, якою вона була з колегами, скількох авторів виростила, підтримувала, змушувала працювати зі словом.
Іван Рябчій нещодавно зробив ексклюзивне інтерв’ю для України з донькою письменниці Карін, відомою перекладачкою з німецької та скандинавських мов. Донька розказала, що Астрід була надзвичайно скромною. Напевно, їй було б дивно побачити те, що робиться зараз у нас у дитячій літературі (і не тільки), “черги” за преміями тощо. Вона була вище за все це”.
Відомо, що твори видатної шведки перекладені 90 мовами, видавалися безліч разів. Була вона й бідною, і дуже заможною. Але, маючи багато грошей, нітрохи не змінила стилю свого життя, зате побудувала й утримувала прекрасну дитячу лікарню, якою нині опікуються спадкоємці.

ПЕРЕДАЙ ДОБРО ПО КОЛУ
“З розуміння, що день дитини дорівнює цілому життю, розпочалася наша дружба зі світом Астрід 17 років тому, коли створювали полтавський навчальновиховний комплекс “Паросток”, — згадує директор закладу Олена Крамарева. — Дитинство “за Астрід” стало образною моделлю мети та результату діяльності нашої школи. Відверто кажучи, непросто виконувати всі вказівки освітянських керманичів і водночас зберігати в дитині дитяче… У розв’язанні цієї нелегкої задачі нам допомагає дух книжок великої шведки”.
Кілька років тому мені довелося побувати на першому випускному в школі, яку назвала б, без перебільшення, “школою своєї мрії”. Класи тут невеликі (школа платна), а кожним із випускників можна пишатися. Ці діти легко вступають до будьякого ВНЗ, адже мають ґрунтовні знання, а окрім цього — всі непересічні, творчі особистості. Вони складають вірші, пісні, грають на музичних інструментах, танцюють (у школі викладають основи хореографії), самі моделюють костюми для виступів і ще багато іншого. Цінують дружбу, допомагають одне одному, підтримують, старші виховують менших. Завжди привітні, немає жодних ознак зарозумілості, вихваляння дорогими речами, схиляння перед матеріальними благами, що так характерно для нинішнього споживацького суспільства. Щиро люблять своїх учителів, пишаються випускниками. У школі багато цікавих проектів: діти шанують ветеранів війни та праці свого міста, знають їх особисто, дружать із мешканцями геріатричного пансіонату тощо. На стінах — стенди з висловлюваннями класиків, мудрими порадами: “Завжди знай, куди пливеш”; “Не забувай і не дай забути іншим про обов’язок”; “Немає безвихідних ситуацій. Є оригінальні рішення”; “Слухай свою музику, а не музику спокусників”; “Не май стереотипів. Завжди оцінюй ситуацію наново”; “Вмій навчатися (не тільки на власних помилках)” тощо. Подібне є в багатьох школах. Але тут усе це не лише написано на папері, так живуть.
Для прикладу, розповім про один традиційний день у школі — святкування дня народження Астрід Ліндґрен.
Відзначають його щороку за будьяких умов. Наприклад, минулого року в листопаді був карантин. Дітям дали завдання — святкувати вдома, а потім до школи принести розповідь, світлини про цю подію. Ось уривок із твору тодішньої восьмикласниці Дарини Курячої: “Я люблю й шаную цю письменницю, тому вся моя родина з великою радістю святкувала її день народження. Я дуже багато розповідала моїм рідним про життя Астрід, її ідеї, любов до дітей. Усі члени моєї родини із захопленням сприйняли пропозицію доторкнутись до її чарівного світу… Подумала, що кожен член моєї родини схожий на якогось героя Астрід. Наприклад, я — Роня, мама — королева Ловіса, тато — Матіс, тітка Таня — Пеппі, дядько Андрій — Карлсон, а їхній маленький синочок — пан Нільсон. Бабуся була фрекен Бок, дідусь — Малюком, а їхня собачка Марта — Бімбо. Доки всі завзято виготовляли костюми, ми з мамою натхненно готували святкові страви. Смажили та тушкували тюфтельки Карлсона, тісто уперто хотіло втекти, але я не менш уперто робила з нього булочки фрекен Бок. Мама варила какао, і в повітрі відчувався дух казки… Ми всі перетворилися на казкових героїв, дорослі з головою пірнули в дитинство… Я тим часом із великим задоволенням взяла участь у телефонній вікторині, присвяченій творчості Астрід, яка в часи карантину заміняла наші шкільні змагання. Це було схоже на мозковий штурм, усі мої внутрішні резерви були задіяні…”
Цей уривок із твору Дарини свідчить, яке свято зуміла вдома організувати одна дитина з гімназії “Паросток”. А уявіть, що можуть зробити 70 дітей (стільки тут учнів) та ще й під керівництвом таких само активних учителів. Допомагали й батьки, які брали участь у всіх заходах.
Ми з Надією Шевченко з “Махаона” ледве встигали стежити за всім.
У залі, біля портрета шведської казкарки стояли великі вази з водою, куди кожна дитина по черзі ставила свою квітку зі словами: “З днем народження, Астрід!”, щиро зізнавшись перед тим, за що любить її твори. Потім усіх запросили до їдальні, де пригостили “шведським” сніданком — булочками, пирогами й какао під музику зі шведських фільмів за казками Астрід Ліндґрен.
Далі Олена Крамарева презентувала три номери дитячого часопису “Довгапанчоха”, які видали учні (серед них свої журналісти, набірники, верстальники, дизайнери тощо) за фінансової підтримки відділу у справах сім’ї та молоді Полтавської ОДА та студентівволонтерів із гімназії міста Віммербю (Швеція), з якими полтавські школярі познайомилися і потоваришували під час поїздки на батьківщину казкарки. Часопис безкоштовно поширюють у школах Полтавщини. Однією з ініціатив школи “Паросток” є акція “Передай добро по колу” — заклик до добрих справ, які оприлюднює видання.
Далі у музеї Астрід Ліндґрен діти демонстрували нові експонати. Провели цікаві ігри, вікторини, конкурси на “найкращого Карлсона”, “найкращу Пеппі” тощо. Опісля вийшли на шкільне подвір’я, де катались на конях, як Астрід і герої її творів, лазили по деревах, перестрибували через “прірву”, провели змагання на “найкращий весняний крик Роні” тощо.
Завершилося свято біля святкових пирогів на честь Астрід Ліндґрен, які спекли школярі та їхні батьки. Запалили 103 свічки, ще раз привітали іменинницю. Для них вона жива і чує слова любові й пошани у чарівній країні Нангіялі, де, як вважала письменниця, оселяються душі, що покидають землю. Туди учні пишуть листи, дякуючи за прекрасні твори й чудових героїв, які роблять красивим і змістовним життя дітей та їхніх батьків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment