СВОБОДА ДЛЯ НЕВІЛЬНИКІВ

nalyv3“Як може існувати державне свято День Свободи в країні, де влада нехтує правами громадян?”. Це риторичне запитання виникло під час дискусії “День Свободи і нове політичне покоління” в Києво-Могилянській академії саме в день річниці помаранчевої революції — 22 листопада… Гостями дискусії були екс-голова СБУ, а нині голова політради “Нашої України” Валентин Наливайченко, екс-прес-секретар президента Ірина Ваннікова, політичний аналітик Ростислав Павленко, голова центрвиконкому “Нашої України”, Сергій Бондарчук і член політради Данило Лубківський.
Місце проведення зустрічі не випадкове, адже саме Могилянка 2004-го була єдиним київським університетом, який на рівні адміністрації підтримав помаранчеву революцію. Подискутувати прийшли і викладачі, і студенти. Було багато тих, хто брав безпосередню участь у листопадових подіях 2004-го.

Євген САВВАТЄЄВ

“РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ”

Помаранчева революція до сьогодні була останньою сторінкою української історії, коли свобода справді важила багато. Порізному можна ставитися до п’яти “післяреволюційних” років і до людей, що в цей час керували державою. Але абсолютно напевне можна сказати, що восени 2004го люди, які стояли на Майдані, відчували себе вільними і здатними на власний розсуд розпоряджатися своєю свободою. Для них свобода була цінністю. За влучним висловом історика Ярослава Грицака: “Це була революція гідності, коли мільйони людей вирішили, що вони не негідники, що вони чогось варті”.
За наступні п’ять років поняття “свободи” девальвувалося. Мітинги за гроші, продаж власного голосу на виборах — свободою почали торгувати і, як виявилося, перестали цінувати.

“…П’ЯТЬ РОКІВ ТОТАЛЬНОЇ КОРУПЦІЇ, ЗРАД І ЧВАР…”

Попри те, що тема зустрічі ніби аж підштовхувала говорити про майбутні перспективи запрошеної політичної сили, передусім згадували історію, шукали причини, чому навіть після демократичних перетворень, які сталися внаслідок помаранчевої революції, ми все одно повернулися туди, звідки починали.
“Тоді 2004го і ще навіть 2005го більшість населення України підтримували Ющенка. Європа та майже весь світ теж був спочатку в захваті. Але нам треба було це захоплення конвертувати в реальні реформи, в реальні законопроекти й вибудувати нову систему влади. Жоден із цих проектів не був реалізований”, — відповідає В. Наливайченко і називає давно всім зрозумілу причину: “Це були п’ять років тотальної корупції, зрад і чвар”.
Як результат, українське суспільство отримало владу, для якої свобода вже навіть не є цінністю. У такій ситуації День Свободи перетворився на цілковитий фарс, що 22 листопада добре засвідчили новини багатьох телеканалів. Ось ми бачимо Януковича в Брюсселі, закадровий голос нам говорить, що безвізовий режим між Україною і ЄС буде ледь не наступного року. І зовсім поряд сюжет про багатотисячний мітинг підприємців у центрі Києва, який влада хотіла заборонити!

“ТАК, МИ ПРАГМАТИКИ. ТАК, МИ НАЦІОНАЛІСТИ”

Тема дискусії, нагадаю, була “День Свободи і нове політичне покоління”, але виникли й інші запитання: чи можна вже говорити про “нове політичне покоління”? Якщо воно справді сформувалося, то чим буде відрізнятися від старого?
“Перш за все, це люди, які стали успішними вже в умовах незалежної України і мають об’єктивне зацікавлення в тому, щоб держава розвивалася міцною, незалежною і ставила амбітні задачі. Україна вже зараз має достатньо амбітних молодих людей, які не обмежуються винятково індивідуальним успіхом, а говорять про успіх всієї країни”, — так бачить це покоління політичний аналітик Ростислав Павленко.
“Ми вже розпрощалися з великою частиною “любих друзів” та корупціонерів”, — переконує Наливайченко, а говорячи про новий політичний курс, він упевнено, майже повійськовому, стверджує: “Так, ми прагматики. Так, ми націоналісти”.
Прагматичний націоналізм, зі слів політиків, має спиратися й орієнтуватися на громадянина, який пов’язує свої власні життєві завдання з цілями своєї держави. Мітинг на Майдані Незалежності й гасла, які лунають, дозволяють Ростиславу Павленку дивитись у майбутнє з оптимізмом і навіть провести паралелі з 2004 роком: “Подивіться на сьогоднішній Майдан і згадайте 22 листопада 2004 року. Тоді першими на вулиці вийшли громадські активісти, зараз це дрібний і середній бізнес. Першими виходять активні, ті, які можуть стати, чітко заявити, знаючи, що їх не так багато”.

“ПОТРІБНО ПОЗБАВИТИ СБУ ФУНКЦІЙ, УСПАДКОВАНИХ ВІД КДБ”

Сьогоднішнє занепокоєння станом демократії в Україні так чи інакше пов’язане з діяльністю СБУ та її голови Валерія Хорошковського.
Під час дискусії було порушено й цю тему. Зокрема пролунало запитання про часи, коли Наливайченко і Хорошковський працювали разом.
“Валерій Хорошковський став моїм першим заступником 2009 року. Він був серед перших, хто підтримував політику “декадебізації” СБУ, всіляко підтримував відкриття архівів УПА, затримання на території України агентів ФСБ. Ті зміни, які сталися… Я думаю, їх не варто персоналізувати, необхідно просто позбавити СБУ функцій, успадкованих від КДБ, щоб жоден голова цієї служби не мав тих повноважень, які має зараз Хорошковський”.
День Свободи за нової влади “відсвяткували” вперше. І хай сама влада не хоче про це свято згадувати, головне, щоб кожного року згадували ми.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment