ВІДЛЕТІВ У ВИРІЙ ВІЧНОСТІ

Наталя ГАТАЛЬСЬКА,
завідувач відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею

9 жовтня спочив після трудів праведних відомий в Україні й цілому слов’янському світі фольклорист, етнограф, краєзнавець, музейник волинянин Олекса Ошуркевич. Лауреат премії ім. Павла Чубинського 1990 року, заслужений працівник культури України (2006 року), автор понад двох десятків книг відійшов, як завжди це буває, невчасно, зарано, бо ще лежать у видавництві “Волинська обласна друкарня” два рукописи, ще сотні, а чи й тисячі нерозшифрованих польових матеріалів, зібраних за 55 років подвижницької праці на Волині й Поліссі, Дрогобиччині, Житомирщині й Черкащині. Ще колегимузейники очікували на рецензію тематикоструктурного плану майбутнього етнографічного музею “Волинська дома”. І від того біль утрати встократ гостріший і пекучіший.
Олекса (Олексій) Федорович Ошуркевич народився 1 квітня 1933 року в славному волинському містечку Берестечку, що зручно розташувалося на березі річки Стир на стику трьох областей: Волинської, Львівської і Рівненської. Батьки, шануючи освіченість, зуміли вивчити і своїх трьох дітей. Найстарший Олексій обрав фах філолога, закінчивши 1957 року Львівський державний університет імені Івана Франка. Свою закоханість у традиційну культуру рідного народу проніс через усе життя. Не випадково темою першої наукової роботи (дипломної) була “Народнопісенна творчість Волині”, а першим друкованим виданням стала книга “Пісні з Волині”, що вийшла ще 1970 року у видавництві “Наукова думка”.
Трудову біографію Олексій Ошуркевич розпочав журналістом районних газет на Львівщині, ІваноФранківщині, Волині.
Але надзвичайно чутливий до неправди, нетерпимий до фальші, “штукарства” (як називав сам), коли в суспільному житті чорне треба було називати білим і навпаки, він не зміг працювати в радянській журналістиці. “Навіть у казках було більше правди, ніж у місцевій пресі”, — повторював Олекса Федорович. Дослідника вабили український фольклор, літературне краєзнавство. О. Ф. Ошуркевич обрав у професійній діяльності свій шлях: збирача й дослідника усної народної творчості українців. Єдиною, незрадливою любов’ю його подвижницького життя стала рідна пісня, витворена співучим українським народом протягом століть.
Важко знайти у Волинській області та прилеглих територіях Рівненщини, Львівщини, Берестейщини куточка, де б не бував цей невтомний дослідник. Вивчення усної народної творчості побуту українців, традиційних промислів і ремесел, топоніміки, діалектологічних особливостей місцевих говірок, він вважав основним завданням фольклорноетнографічних експедицій, які організовував та очолював протягом багатьох років. Але найпродуктивнішими, найефективнішими все ж вважав індивідуальні виїзди, під час яких спокійно, без поспіху можна було знайти індивідуальний підхід до респондента, налаштувати його на відвертість, заохотити до співу чи оповіді.
Наукова діяльність Олекси Ошуркевича багатогранна, та насамперед він був невтомним збирачем зразків усної народної творчості. Дослідник записав понад 6 тисяч українських народних пісень, 250 казок, близько 900 легенд і переказів, майже півтори тисячі прислів’їв і приказок. Значна кількість зібраних ним фольклорних матеріалів зберігається у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, у фондах Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Львівської державної музичної Академії імені М. В. Лисенка, Волинського обласного державного архіву, Волинського краєзнавчого музею. Численні матеріали, зібрані О. Ошуркевичем, потрапили до різноманітних фольклорних збірників. Окремими книгами вийшли збірка казок “Чарівне кресало”, “Лірницькі пісні з Полісся”, “Пісні з Колодяжна”, “Затрубили труби: з історії народних музичних інструментів”, “Різдвяний вертеп на Волині” та інші.
О. Ф. Ошуркевичу належать важливі історіографічні дослідження з  фольклористики та етнографії. Велике наукове значення мають його статті про З. ДоленгуХодаковського, О. Кольберга, М. Костомарова, П. Чубинського, Ф. Вовка, Н. Димнича, О. Цинкаловського, С. Козицького.
Цікавою сторінкою творчої біографії О. Ошуркевича стало літературне краєзнавство. Постаті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки стали об’єктами його вивчення через народні перекази, спогади. Окремими книгами з передмовами, коментарями та примітками вийшли “Оповіді Шевченкового краю”, “Родина Косачів і волиняни”, “З фольклорної криниці Франкового села”, “До джерел”.
В окрему книгуантологію “Берестецька голгофа” дослідник упорядкував українську поезію про Берестецьку битву 1651 року. А до того з’явилися численні публікації О. Ошуркевича про ці героїкотрагічні події у збірниках матеріалів наукових історикокраєзнавчих конференцій у Луцьку, Рівному, Львові. Загалом перу дослідника належить понад чотири сотні публікацій, які містять безцінну інформацію про історичне минуле й сьогодення України, її духовну та матеріальну культуру.
Не завжди зручний чиновникам, він аж через роки після виходу на пенсію отримав давно здобуте самовідданою працею звання “Заслужений працівник культури України”.
Одним із перших підтримав створення у музеї осередку “Просвіти”, був його найактивнішим учасником. Колеги й послідовники Олекси Ошуркевича першу обласну етнографічну конференцію “Народна культура — шлях до себе” приурочили до 70річчя науковця, який через усе життя проніс любов до рідного краю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment