МОЇ ЛІТА — ЧИЄ БАГАТСТВО?

Усі ми з часом старіємо, перетворюємося на бабусь і дідусів. І люди похилого віку викликають у суспільстві неоднозначну реакцію. Хтось вважає їх тягарем для бюджету, хтось — неоціненним джерелом знань і досвіду. Розвиток цивілізації надає можливість подовжити людське життя, не даючи відповіді на запитання, як бути в старості. У деяких культурах літніх людей позбувалися, щоб вони не зупиняли прогресу, проте європейська культура декларує інші цінності. Але насправді ми часто не помічаємо старих людей, не чуємо їх, не розуміємо їхніх потреб, забуваючи, що й самі не вічно будемо молодими.

Олена ШУЛЬГА

У Національному університеті “Києво-Могилянська академія” відбулася конференція “Континент літніх. Старі без любові вмирають”, яку провела міжнародна громадська організація “Друзі Спільноти Святого Егідія” за участю Школи соціальної роботи НаУКМА.
Ідея проведення конференції з’явилася завдяки багаторічному досвіду спілкування “Друзів Спільноти Святого Егідія” з людьми похилого віку, які мешкають в інтернатах для літніх, із тими, хто просить милостиню на вулиці, із самотніми. За словами Віти Зіневич, яка працює з літніми людьми не один рік, для організації візити в будинки престарілих — не благодійність, а можливість вплинути на власне майбутнє і майбутнє своїх дітей.
До роботи на конференції організатори запросили начальника управління у справах інвалідів і людей похилого віку Київської міської державної адміністрації Світлану Назаренко, доктора медичних наук, професора, директора Державного навчальнометодичного геріатричного центру Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика Леоніда Стаднюка, журналістку Ілону Довгань, члена “Спільноти святого Егідія” з Риму Ніколетту д’Алессандро. Привітав конференцію ректор КиєвоМогилянської академії Сергій Квіт.
Відкриваючи захід, керівник організації “Друзі Спільноти Святого Егідія” Юрій Ліфансе сказав, що волонтери в Україні працюють із людьми похилого віку й бідними понад 20 років, і це головний напрям роботи організації. Адже літні — це цілий континент, а ми часто забуваємо про них, згадуючи раз на рік — 1 жовтня, у День людей похилого віку. “Кожен потребує любові, а ми день у день старішаємо. Проблема літніх — це проблема всієї громади, а не лише держави чи громадського самоуправління. Як ми самі ставимося до стареньких у крамниці, транспорті, на вулиці тощо? Кожен із нас повинен відповісти собі на це запитання і замислитися, чи все робимо правильно, відповідно до моральних норм, які усталилися. Літні люди — не тягар для суспільства, варто усвідомити, наскільки корисними вони можуть бути.
Люди поважного віку — найкращі ліки від депресії, бо спілкуючись із ними, розумієш цінність життя, багато чого навчаєшся. Це не тільки досвід, а й дружба. Старі без любові вмирають не лише тоді, коли їх ніхто не любить, а насамперед тоді, коли їм нема кого любити”.
Ніколетта д’Алессандро оприлюднила цифри, що стосуються старіння. За даними ООН, частка європейців, старших 65 років, 2050го складатиме 29,2 відсотка. Уже тепер у Європі населення похилого віку переважає за чисельністю молодь. У доповіді ООН за 2007 рік йдеться про те, що старіння населення глибоко вплине на суспільство і приверне увагу політичних сил, відповідальних за прийняття рішень у ХХІ сторіччі. Старіння населення — результат успіху розвитку людства. Тож суспільство потребує нової соціальної політики щодо старих людей і нового культурного бачення поважного віку.
Попри позитив, сказала пані Ніколетта, “подовження життя викликає занепокоєння, навіть страх. Життя старих суспільство вважає некорисним, літні люди викликають презирство — кожного дратує образ власного майбутнього, дратують ті, хто втратив найбільші цінності: силу, здоров’я, красу, здатність обслуговувати себе. Тому часто молодші намагаються віддати старих до спеціальних будинків, не дбаючи про те, що ізоляція літніх збіднює молоде покоління”.
Справді, раніше, ще кілька десятиліть тому, сім’ї жили разом: три покоління — діди, батьки й діти. Дідусь і бабуся доглядали онуків, розказували їм казки, співали пісень — так зберігалася тяглість поколінь, традиції, звичаї. Нині, живучи окремо, не спілкуючись зі старшим поколінням, обкрадаємо власних дітей, вони не знають, хто були їхні предки, як жили, мислили, що співали.
За словами Ніколетти д’Алессандро, “старі люди — не тягар для суспільства, вони можуть стати фактором гуманізації, адже в суспільстві є місце кожному, і ніхто не повинен опинитися в ізоляції. Старі слабкі, але саме тому вони важливі для вимірювання міцності соціуму”.
Леонід Стаднюк сказав, що старість — це те, що в кращому випадку чекає на кожного з нас, тому говоримо насамперед про допомогу собі. “Проблема старіння вимагає зусиль для адаптації суспільства. Життя повинне бути довшим, активнішим, продуктивнішим. Суспільство повинне це сприйняти. Згадаймо з історії: спартанці, щоб підтримати боєздатність країни, викидали старих і немічних у прірву. Так не повинно бути в сучасній європейській цивілізації.
Мадридський міжнародний план дій щодо старіння (2002) виробив пріоритетні напрями: участь літніх людей у розвитку соціуму; забезпечення охорони здоров’я і добробуту в похилому віці; забезпечення сприятливого і позитивного оточення для людей похилого віку. Україна приєдналася до цього плану дій.
За статистикою, старечі хвороби (слабоумство тощо) частіше розвиваються в самотніх людей. Літні повинні почуватися потрібними, тоді вони хворітимуть менше.
Важливе питання підготовки всього суспільства для життя зі старими. Робота нашого геріатричного центру показала зацікавленість і міжнародну підтримку проблеми старіння. Закінчуємо готувати Довідник для людей літнього віку, де буде вміщено корисні поради про соціальні служби, цікаві форми проведення дозвілля. Ми скористалися досвідом Канади, де такі довідники видають кожному пенсіонерові”.
Віта Зіневич вважає, що в контексті розмови про літніх варто говорити про життя конкретних людей. Адже це носії історії, бо неможливо відірвати людину від життя її країни. “Ми всі перебуваємо в погоні за матеріальними благами, добробутом, місцем у соціумі, кар’єрою, успіхом. У цій погоні збільшується відстань між поколіннями, з’являється соціальна ізоляція й самотність стареньких. Будинки для людей похилого віку — не вихід для суспільства. Коли тобі багато років, складно змінювати спосіб і місце життя. Головна риса таких будинків — почуття самотності, відкинутості, непотрібності суспільству. Бажання залишатися вдома природне, і молодше покоління повинно розуміти це і підтримувати. Тому ми пропонуємо розширити і зміцнити міські служби для людей похилого віку, які живуть удома; безплатно забезпечувати їх найнеобхіднішими ліками; повернути надбавки до пенсій від мерії, проводити всеукраїнські кампанії, спрямовані на поширення культури належної поваги до людей поважного віку, починаючи з міського транспорту.
Ставлення до людей похилого віку визначає культуру суспільства. Нам варто переглянути загальне уявлення про старість, адже для кожного з нас вона наближається невідворотно. Спробуйте придивитися до своїх літніх сусідів: можливо, їм потрібне ваше привітне слово, телефонний дзвінок. Попросіть у них поради, допомоги — і вони відчують себе потрібними нам, молодим”.
Світлана Назаренко розповіла, що літнім людям допомогу подають через органи соціального захисту населення. У Києві — 1123 соціальні працівники для подання побутової допомоги вдома самотнім непрацездатним людям. “У місті три пансіонати для людей похилого віку, у яких п’ятиразове харчування, всі вигоди. Старенькі мають змогу приносити із собою речі, до яких вони звикли. Працівники пансіонатів усіляко намагаються поліпшити їм життя: запрошують у гості артистів, інших відомих людей. Часто це краще, ніж жити вдома і почуватися непотрібними. Нині в цих пансіонатах є місця, тож ми можемо розмістити там людей, які перебувають у скрутному становищі”.
Журналістка Ілона Довгань згадала своє стажування в Англії й розказала, що ведучим БіБіСі не менше 50 років, бо лише людям старшим довіряє суспільство. У наших новинах, токшоу мало облич літніх людей, здебільшого молоді, бо саме ці люди потрібні бізнесу, вони — основні споживачі. “Розумна, конкурентоспроможна європейська нація неможлива без поваги до старших. Це не проблема завтрашнього дня, про це слід думати вже сьогодні. Благодійність — це не лише допомога грошима. Це елементарне спілкування, моральна підтримка.
Обличчя зі зморшками можуть бути красивими, добрими, з позитивною енергетикою. Мені щастило бачити літніх людей, від яких я набиралася досвіду й хотілося з ними спілкуватися. Від них можна багато перейняти, щоб уникнути власних помилок. Спілкування з літніми людьми перевертає твій світ”.
Щоб людина жила довше, їй важливо, аби суспільство було зацікавлене у її знаннях, уміннях, досвіді, яких вона набула протягом життя. Медицина, загальний рівень цивілізації подовжили тривалість життя, реалізувавши давню мрію людства. Проте часто молоде покоління дистанціюється від старшого, уникаючи одвічного конфлікту поколінь. Але саме спілкування з бабусями й дідусями виховує особистість, прищеплює найкращі людські якості: милосердя, співчуття, співпереживання, вміння допомагати у скрутну хвилину. Цього не замінять жодні підручники й посібники. Озирнімось уважніше довкола: можливо, хтось немічний потребує нашої допомоги.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment