ЧИ ПОТРІБНА «ПРОСВІТА» СЬОГОДНІ?

“Просвіті” — 142 роки. Кожна річниця організації — це добра нагода осмислити пройдений шлях, підсумувати зроблене, проаналізувати прорахунки, скласти плани на майбутнє. Найактивніші просвітяни з різних куточків України поділилися проблемами, надіслали свої пропозиції щодо покращання роботи, відповіли на запитання: “Справи просвітянські: що в активі Товариства?”, “Можна б зробити більше? Що заважає?”, “Масова громадська організація чи маргінальний елітний клуб? Хула і похвала в суспільстві”. Вже майже півтора століття “Просвіта” відстоює права українців і, здається, що й у незалежній державі роботи на просвітянській ниві не зменшилося.

Іван ЮЩУК,
професор, член Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка

“У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне”, — мудро сказав М. Рильський. У перекладі на прозаїчну мову це означає: для повноцінного існування людині потрібні й економіка, й культура. Тим часом пострадянських капіталістів — олігархівнеукраїнців в Україні — цікавить лише економіка, бо вона для них означає нарощення капіталу, постійне нагромадження прибутків. Коли ж ідеться про національну культуру, культуру для тих, хто забезпечує ці прибутки, то вона їм, олігархам, не потрібна, зайва, навіть шкідлива, бо формує національну свідомість, будить почуття людської гідності.
І саме від того, — як це не парадоксально, — страждає економіка. І тому Україна в своєму економічному розвиткові відчутно відстає навіть від посткомуністичних країн, таких, як Чехія, Польща, Сербія, Словенія тощо. Культурно обмежений і національно принижений виробник продуктивно працювати не буде. “Культура, норми етики, поведінки, сфера мистецтва, сфера освіти, науки — без цього сучасний економічний розвиток неможливий, — слушно писав відомий економіст В. Сікора. — Політичні інституції, сфери культури торують шлях до успішного економічного розвитку, і саме ці сфери формують найважливішу частину капіталу — ту, яка ґрунтується на людських ресурсах, на духовному капіталі, що зв’язаний із соціальними факторами. Без сфери культури ці фактори не можуть функціонувати”.
Для нас, українців, крім матеріального добробуту, життєво важливе збереження й утвердження нашої української державності, щоб не повторилися голодоморигеноциди, гулаги, нищення нашої інтелігенції, витіснення нашої мови із загального вжитку. А запорукою національного існування є високорозвинена культура. “Саме в культурі і тільки в культурі, насамперед духовній культурі, — стверджує видатний український мислитель І. Дзюба, — дістають остаточну “санкцію”, як і гарантію історичного тривання, національна суб’єктність, національна ідентичність, національний розвиток”.
Поле діяльності “Просвіти” — це і є якраз національна українська культура і нерозривно пов’язана з нею мова, які століттями упосліджувалися окупантами і всіляко принижуються й тепер. Держава, яку маємо, не дбає про утвердження в суспільстві національної української культури й мови (або лише вдає, що дбає). Це змушена поки що робити “Просвіта” з її обмеженими можливостями. Водночас опосередковано, через захист української культури й мови, “Просвіта” сприяє формуванню демократичних стосунків в українському суспільстві. Як свого часу писав М. Драгоманов, “навіть свідома національна незалежність без певної просвіти не дасть нам ні лібералізму, ні демократії”.
Пропагуючи національну культуру й мову, “Просвіта” має своїм завданням розширювати штучно звужений український духовний простір, так само, як у Росії існує російський духовний простір, у Польщі — польський, у Франції — французький. А це зрештою має привести до повного самоусвідомлення українцями себе як суспільства зі спільними економічними й духовними інтересами. Без духовної консолідації українців саме існування української держави може виявитися проблематичним. Адже, як пише відомий учений Г. Клочек, “вимріяна багатьма поколіннями українська державність була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом і перетворився б просто у населення, позбавлене національної свідомості”. Спільна культура і мова формує з населення націю.
Крім того, “Просвіта” покликана розвіювати суспільні забобони, які зумисне насаджують ті, кому вони вигідні, і які ділять, шматують наше суспільство на ледь чи не ворожі табори. Одним із таких забобонів є брехня про те, що борці за незалежність України були бандитами (це в очах окупантів та їхніх прихвоснів). Ще один забобон твориться на наших очах, ніби українці, померлі від Голодомору 1932—1933 років, — це, бачте, жертви “алкоголізму й вуличного хуліганства”. Чи те, що галичани, мовляв, не українці або якщо українці, то неповноцінні. Чи те, що Україна не має своєї історії, її історію мають писати сусіди.
“Просвіта” підтримує розвиток української художньої творчості (олігархічній державі вона байдужа). До речі, перший пам’ятний фестиваль “Червона рута” був організований і проведений за участі тоді ще Товариства української мови ім. Т. Шевченка — попередника сучасної “Просвіти”. Просвітяни підтримують і розвивають народні культурні традиції. Щороку під егідою “Просвіти” проводяться дитячі конкурси читців, виконавців пісень, авторів художніх творів тощо. Без цього життя суспільства було б неповним, ущербним.
Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка — невід’ємна складова частина українського суспільства. Його функції як громадської організації далеко не вичерпані і, взагалі, навряд чи будуть колинебудь вичерпані. Тільки, на жаль, не так багато є ентузіастів, які б працювали в ньому. Або, може, ми, центральне і обласні керівництва “Просвіти”, не вміємо залучати людей до праці в ньому на громадських засадах.
Звичайно мовні питання, які виникають у державі, розв’язують мовознавці разом з юристами, керуючись вимогами чинного законодавства. Питаннями історії займаються вченіісторики. Побудову й наповнення навчального процесу в школі визначають педагоги, враховуючи найновіші досягнення психологічної науки. Але в Україні, на жаль, рішення з цих фахових питань диктують політики, виходячи зі своїх вузькоегоїстичних інтересів. Конституційне положення про те, що “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури” (стаття 11), повністю ігнорується. То хіба “Просвіта” як така, що покликана захищати ці неминущі цінності, повинна заплющувати очі на це?
Якщо Верховна Рада поставить на голосування одіозний антиукраїнський “Закон про мови”, скроєний О. Єфремовим, П. Симоненком та С. Гриневецьким за єкатєрінинськовалуєвським зразком, то “Просвіта” не буде сором’язливо аполітичною, а звернеться до української нації із закликом стати на оборону свого найціннішого, збереженого батьками й дідами і переданого нам скарбу — рідної мови.
Зразком для просвітян повинен бути Б. Грінченко, день народження якого збігається з днем заснування “Просвіти”. Він, вихований у повністю російськомовній сім’ї, здоров’я й життя поклав у справу захисту й утвердження української мови й культури заради майбутніх поколінь українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment