Слухали, а чи почули?..

День 8 грудня був переповнений слуханнями: у першій половині — комітетські “Сучасний стан та шляхи врегулювання проблем у сфері захисту прав трудових мігрантів — громадян України”, у другій — парламентські “Українці в світі”. У слуханнях узяли участь представники дипломатичних установ, центральних органів виконавчої влади, всеукраїнських та міжнародних організацій, громадських об’єднань громадян України за кордоном, наукових установ. Про мету тих слухань і про суспільні очікування від них ділиться своїми роздумами один з ініціаторів і учасників проведення слухань із проблем української трудової міграції Олександер Шокало, голова ВГО “Українська Взаємодопомога” та МГОУ “Четверта Хвиля”.

Олександер ШОКАЛО, м. Київ

В один день у цих слуханнях зійшлися минуле, нинішнє й майбутнє українства. Ще на минулорічних парламентських слуханнях “Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” представники четвертої хвилі міграції розвалили стіну владної байдужості до сьогоденних проблем українського люду щодо загрозливих масштабів української трудової міграції. Але нині відбулася підміна животрепетних прагнень українського люду псевдоліричним слоганом “Нашого цвіту по всьому світу…”. Цвіт ніби й наш, а плоди стають не нашими. Ініціатори парламентських слухань “Українці в світі” марно намагаються знайти національну ідею в доктрині світового донорства України: “Місія України — бути джерелом духовної наснаги людства. У цьому її велич і її національна ідея”. Проект “Українці в світі” з однойменною галереєю можна назвати хіба що  пантеоном української пропащої сили. Бо змарновані для України таланти, які змушені були творити у вигнанні, — це не національна слава, а національна трагедія. І коли недалекі ентузіасти вихваляють, що дали українці світові, постає природне запитання: “А що створили ті “українці в світі” в Україні?”. Більше того, змішуючи в понятті “українці в світі” всіх “народжених Україною”, ентузіасти закладають динаміт під неподільну субстанцію Українського світу. Там, де змішано грішне з праведним — “сім пар нечистих і сім пар чистих”, як сказав у своєму відвертому виступі Іван Драч, не вийде нічого путнього. Якщо “Іван Грозний — великий українець”, то, за логікою ентузіастів, опричники Грозного — українські козаки. Не всі ті, коріння чийого роду “сягає української землі”, українці за душею й духом. На українській землі проростає й бур’ян. А ось ще репліки компетентних людей: “Якщо Кирило проповідує “Русский мир”, то чому цим не проповідувати Український світ”; “Але ж вони закладають під Український світ гримучу суміш поліетнічності українства”; “Це або через безтямність, або ними керують ворожі Україні сили”. Проповідування світового донорства України підриває українцям життєву силу, традицію рідної культури, духовний тип і національну гідність. Якби цей наш людський ресурс реалізовував себе не на чужині, а в Україні, ми мали б першорядну державу в світі. А поки що шукаємо свою долю між вигнанцями та останцями. Так було, так досі є, але далі так не буде! “Українці — для України!” — в цій ідеологемі передбачено право, обов’язок і відповідальність кожного українського громадянина й закордонного українця брати дієву участь у творенні Української держави. Українська ідея не в донорстві й не в безславному минулому. Українська національна ідея — безвічна, це програма життя української душі, програма самоздійснення нації власною волею з ресурсу самостійної сили.
Який же ресурс самостійної сили українці мають сьогодні?
Привертаю увагу до такої тривожної статистики: українські трудові мігранти становлять понад 10 % від загальної чисельності (близько 80 млн) мігрантів у світі. Згідно з даними, оприлюдненими в ООН, число українських трудових мігрантів, які постійно перебувають за межами країни, становить 8 мільйонів осіб, а в сезонний пік їхня чисельність значно збільшується. Частка українських емігрантів і трудових мігрантів, відносно до загальної чисельності українців (близько 65 млн), найвища у світі — понад 45 % українського етнічного соціуму живе за межами України. Отже, українське соціальне єство роздвоєне на материкову й закордонну частини. Спорожнілу соціальну нішу на материку заповнюють іммігранти з ще менш розвинутих країн, які деформують соціокультурне середовище України. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського народу — низької народжуваності й високої смертності. А фінансовий показник заробітчанства, яким прагматики намагаються виправдати це негативне соціальне явище, знецінюється на тлі неокупних моральних втрат: зруйновані сім’ї й покинуті напризволяще діти, відрив від рідної культури й свого народу.
Найстрашніше, що міграція руйнує соціокультурне середовище будьякої країни: втративши власну культуру, мігрант не творить і чужої. Мігрант подібний до блукаючого атома: він залишає свій етнічний світ і віддає свою енергію чужому світові. Нібито шукаючи можливості реалізувати себе, людина спалює свою енергію в чужому світі намарно. Бо тільки в процесі питомого етнічного життя спалахи творчої енергії людини утворюють безперервний світловий потік саморозвитку національної культури. За суттю своєю мігрант — споживач: він споживає ресурс чужого світу, а чужий світ споживає ресурс його особистої сили.
Тому мігрант постійно шукає для споживання нові ресурси. Споживацтво — суть мігрантства. Але в споживацтві людина не знаходить щастя. Радості життя — мірила щастя людина досягає в творчій праці, в основі якої — взаємообмін енергією. А коли людина переймається тільки тим, аби спожити, вона споживає й тим відмежовує себе од світу, од людей. Споживачмігрант непричетний до творення національного гаразду. Тому причина міграції не тільки соціальноекономічна, а й світоглядна: люди гублять свої традиційні світоглядні орієнтири, втрачають зв’язок зі світом питомої культури. Покинувши свою країну, мігранти звільняють соціальну нішу для чужинців. А паразитарній владі безпечніше експлуатувати чужинців, бо вони безправні, покірні, а в корінної людності неодмінно прокинеться національна гідність.
За останні 20 років Україна набула статусу країнидонора. Україна інвестує живий людський капітал в економіку майже всіх розвинутих країн світу на шкоду собі. Масова трудова еміграція українців та відповідна за чисельністю імміграція чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки Української держави. Тому весь комплекс міграційних проблем повинен стати предметом пильної уваги РНБО України й усіх рівнів державної влади. Але меркантилісти вважають, що Україна лишатиметься економічно привабливою, навіть якщо в ній залишиться 15 мільйонів населення. А найпривабливішою для них має бути гола українська земля — без корінного люду…
На жаль, державні органи не займаються системним розв’язанням цих проблем. Навпаки, створюють умови виїзду українців з України: Міністерство праці та соціальної політики видало ліцензії 824 суб’єктам господарської діяльності на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Апологети глобальної міграції вважають її позитивним явищем і наполягають на ефективнішому використанні Україною міграційних процесів у рамках міжнародного ринку праці. Абсолютизуючи потреби міжнародного ринку праці, вони лишають поза увагою безпеку українського внутрішнього ринку, де ціна праці нижча в 3–10 разів, де відбулась депрофесіоналізація й виник дефіцит кваліфікованих фахівців. Коли українські фахівці змушені виконувати будьяку роботу в закордонних наймах, то в Україні їхню нішу займають низькопрофесійні найманці з країн третього світу, де ціна праці ще нижча.
Надзвичайно поглиблює проблеми українських трудових мігрантів, надто нелегалів, які становлять понад 80 %, їхня правова незахищеність як із боку України, так і з боку країн їхнього перебування. Претензії громадян звернені передусім до своєї держави: держава зобов’язана тримати своїх громадян у національному правовому полі, забезпечуючи їхні громадянські права на батьківщині, а також забезпечуючи можливість їхнього повернення додому.
Звідси життєва вимога — невідкладно створити належну правову базу з питань міграції, що убезпечить Україну від неконтрольованих потоків нелегальних іммігрантів, а українських громадян від транснаціональних кримінальних мереж, які займаються нелегальним працевлаштуванням і работоргівлею, та гарантуватиме своїм трудовим мігрантам легалізацію на основі двосторонніх угод про тимчасове працевлаштування й соціальний захист за кордоном, а головне — забезпечить їм можливість повернення на батьківщину.
Дуже ускладнює становище наших мігрантів їхня відірваність від українського інформаційного простору — від поля зору суспільної уваги. Україна не веде системної роботи з інформаційного забезпечення українців за кордоном. Незрівнянно потужною в цій сфері є інформаційна політика наших сусідів — Росії та Польщі. Тому українські мігранти й закордонні українці перебувають під постійним впливом російських і польських джерел інформації та їх дезінформації. Єдиним системним, але малопотужним, українським джерелом інформації про Україну та українські осередки у світі є Українська світова інформаційна мережа (УСІМ) при МГОУ “Четверта Хвиля”. Наша організація розробила також проект офіційної всеукраїнської газети для України й українського зарубіжжя з розгалуженою дилерською мережею. Для здійснення системної інформаційної політики необхідно запровадити Державну програму “Інформаційне забезпечення світового українства” та створити в Києві Інформаційнокультурний центр світового українства з Українським всесвітнім суспільним медіахолдингом, Єдиним депозитарієм цифрових колекцій історикокультурної спадщини України, Галереєю сучасного українського мистецтва у світі. Утвердженням непроминущої національної культурної значущості в швидкоплинному часі й мінливому цивілізаційному просторі ми зміцнимо стабільне осердя Українського світу.
Українські громадяни, які вимушено опинилися за межами Батьківщини, сподіваються, що Українська держава нарешті візьметься системно розв’язувати життєві проблеми всього українського люду в Україні й за її межами — аби українці не покидали на чужинців своєї материзни, а самі не шукали долі на чужині. Як земля наша повинна стати основним стратегічним ресурсом усього суспільства й держави, так і турбота про наших людей повинна стати головним національним стратегічним пріоритетом в Українській державі. Нині енергія творчої праці 8 мільйонів потенційного середнього класу марнується на чужині, а Україна втрачає своє чергове покоління. Коли  2004 року близько 80 % українських мігрантів мали надію повернутися додому, то тепер таких лишилось менше 15 %. Більше того, близько 40 % українців працездатного віку готові виїхати з України хоч сьогодні. А сьогоднішні українські мігранти — це завтрашні емігранти, назавжди втрачена частка дорогоцінного людського ресурсу України. Але у зв’язку з цивілізаційною кризою в країнах Заходу з наступного року почнеться повернення українських мігрантів додому. Отут і постануть найгостріше проблеми ціни праці й соціальної справедливості.
Аби подолати складний комплекс соціальноекономічних причин та соціальноправових, демографічних, моральних проблем масової української трудової міграції, передусім необхідно зробити системний аналіз і правову оцінку того, що відбулося в Україні за останні 20 років.
Розв’язання проблем, породжених трудовою міграцією, необхідно почати з правового визначення цього негативного соціального явища. Правовий статус закордонних українців або емігрантів, які є громадянами інших держав, визначено відповідним законом; а правовий статус громадян України за кордоном або українських мігрантів досі законодавчо не визначено. Необхідно ухвалити Закон України “Про правовий статус українських трудових мігрантів” (законопроект уже розробила Комісія УГКЦ у справах мігрантів), який визначить правовий статус українських трудових міґрантів і членів їхніх сімей, встановить правові й соціальні гарантії їхнього тимчасового перебування за кордоном.
Весь комплекс проблем масової трудової міграції та соціальноекономічних причин, що їх породили, можливо подолати тільки з послідовним запровадженням Національної стратегії злагодженого розвитку України, Національної концепції міграційної політики України та розробленої на їх основі комплексної соціальноекономічної Державної програми “Повернення на Батьківщину українських трудових мігрантів”. Складовою цієї програми повинен стати захист внутрішнього ринку праці України від дешевої іноземної робочої сили. Тільки на цій стратегічній правовій основі можна подолати демографічну кризу та відновити духовноінтелектуальний і фізичногенетичний ресурс і соціальну структуру української нації. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан: за 12 років дії Закону Республіки Казахстан “Про міграцію населення” та Державної програми “Повернення оролманів (репатріантів)” на батьківщину повернулося близько 5 млн казахів. Така країна має потужну перспективу соціокультурного саморозвитку корінного народу, а не тільки економічну привабливість для чужинців.
Така результативність державного закону — в його правовій основі. За 20 років в Україні прийнято близько чотирьох тисяч законів, але вони не забезпечують природного права українських громадян. Нинішні закони — це ще не право, а скоріше узаконене беззаконня. Державні закони повинні ґрунтуватися на природному національному праві й на вселюдському моральному праві. За визначенням Памфіла Юркевича, “право — явище національного духу”. Тож передусім необхідно забезпечити волевияв національного духу — конституційне право обирати й бути обраним (активне й пасивне виборче право) всім громадянам України, незалежно від місця їхнього перебування. Залучити всіх громадян України за кордоном (а це 25 % виборців) до участі в творенні справедливого суспільного ладу забезпечить система поштового голосування, як те успішно здійснюють самостійні держави.
Учасники слухань від МГОУ “Четверта Хвиля”, представники громадських об’єднань громадян України за кордоном проаналізували складний комплекс животрепетних проблем сучасної української трудової міграції та внесли  пропозиції щодо їх розв’язання на державному рівні.
Представники влади слухали всі ці пропозиції громадян України. А чи почули?..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment