Вища школа: автономія чи корупція, європейський вибір чи російська калька?
Саме так поставив питання на прес-конференції в УНІАН президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктор наук, професор Сергій Квіт. Приводом для звернення до українських медіа він назвав дві конфліктні ситуації, які виникли між університетом і Міністерством освіти і науки, міністром Дмитром Табачником. Але питання загалом про те, яким шляхом ітиме вища школа України.
Петро АНТОНЕНКО
Конфлікти, про які йдеться, — це небажання Міністерства затвердити статут університету, а також правила прийому до нього. Але президент Могилянки почав з аналізу нового законопроекту про вищу школу України, адже саме в його концепції криються ті конфлікти. Річ у тім, заявив Квіт, що законопроект про вищу школу пропонує таку “реформу” освіти, таку її концепцію, куди заклади, на кшталт Могилянки, просто не вписуються. І цей законопроект, який уже понад два роки поволі обговорювали в освітянських, академічних колах, нинішня влада терміново почала просувати у парламент на ухвалення. Нова концепція вищої школи орієнтована зовсім не на Європу, а на Росію. Саме там, зазначив Квіт, повністю збережено радянську модель вищої школи, яку й пропонують Україні. З тою лише відмінністю, що в Росії набагато більше грошей, зокрема нафтогазових, що надає можливість якось “підгодовувати” вищу освіту.
Законопроект практично знищує автономію українських університетів, яка ледве почала розвиватися, унеможливлює розвиток в університетах серйозних наукових досліджень. Різко звужено можливості контактів з європейською університетською спільнотою.
І ось ще до ухвалення цього закону, запропоновані в ньому положення вдарили по Могилянці. Саме через те, що цей університет найкраще в Україні інтегрувався в європейський єдиний освітній простір. Великою мірою завдяки автономії закладу: саме це дозволило найкраще організовувати навчальний процес раціонально, на розсуд самої академії витрачати кошти державного фінансування, чимало заробляти самим. Тепер усе це виявилося новому міністру непотрібним. У цьому й причина затримки із затвердженням статуту закладу. У цьому статуті чиновників від освіти не влаштовує багато що. Наприклад, вільне відвідування студентами лекцій. Те, що студенти проходять трициклове навчання, протягом якого мають змогу отримати кілька(!) спеціальностей. Те, що університет вручає випускникам, окрім загальнодержавного, ще й диплом самої Могилянської академії, це практика провідних університетів Європи.
Незатвердження правил прийому абітурієнтів до закладу також має принципову причину. Річ у тім, що при вступі до Могилянки обов’язковий іспит з англійської мови. Це принципово, і дві обов’язкові мови навчання — українська й англійська — записані в теперішньому статуті не випадково. Адже англійська — мова європейської та світової університетської спільноти. В академії близько третини годин викладають англійською, в тому числі професори відомих університетів Європи та США. І ось це положення новий міністр і його Міністерство раптом назвали “порушенням прав абітурієнтів”, бо частина з них вивчали в школі інші іноземні мови. На це президент академії дав чітку відповідь, що абітурієнти Могилянки добре знають, до якого вишу вони збираються вступати, з якими вимогами, і що без знання англійської мови сюди немає чого йти. А поглиблювати знання англійської зможе кожен студент, адже її введено до програми навчання як і чимало інших іноземних мов, які студенти за бажанням теж можуть тут вивчати.
Отже, ще один парадокс сьогодення, ще одна, здавалося б, дивна колізія. Маємо один із найкращих університетів України, а інших — уже понад 250. Причому, деякі — просто профанація вищої школи. І ось замість того, щоб підтримати такий університет, як Могилянка, поширити його досвід, особливо щодо автономії в управлінні, його нищать. Причісують під російського штибу гребінку. І навіщо це робити? “Програми реформ” — насправді порожні декларації, коли доходить до реалій. А реалії такі: цій владі не потрібна європейська інтеграція, частиною якої є й інтеграція вищої школи. Не потрібна автономія ВНЗ, не потрібна прозорість навчального процесу. Бо потрібне інше — корупція, голе адміністрування чиновників, тримання всього під тотальним контролем. Заробляння самими ВНЗ коштів у такій системі теж не потрібне. Метода інша: щось там роздавати, ділити залежно від лояльності, а потім ще й тримати на “гачку”, контролюючи подачки. “Університет без корупції нині не потрібен”, — гірко зазначив С. Квіт. Додавши, що на нього, його заклад незабаром нашлють цілі шеренги різних перевіряльників.
Хоч як делікатно говорив Сергій Квіт, хоч як уникав політизації та гострих формулювань, усе ж, на запитання, що в підґрунті цього дивного “наїзду” Табачника і його відомства на університет, зазначив, що швидше за все політичні мотиви. Не вписуються такі заклади в систему “реформаторів”.
Можна додати, що йдеться про особливий університет, один із найстаріших у Європі. Заснована ще 1615 року, Могилянка протягом двох століть мала величезний вплив на інтелектуальне, наукове, освітнє життя України. Чи не тому й було припинено 1817 року її діяльність за рішенням Святішого Синоду Російської імперії. А відроджено 1991 року, разом із відродженням незалежної України. Нині НаУКМА — це 6 факультетів, 3 500 студентів, 28 наукових центрів і наукових лабораторій, десятки бакалаврських, магістерських, докторських програм, бізнесшкола, школа журналістики, перша в Україні докторська школа. Тут узагалі багато що з’явилося вперше в Україні: вільне творче навчання, оригінальне тестування вступників, 100бальна система загальної оцінки знань, триместрове навчання, вступ одразу на дві спеціальності. Звичайно ж, така вища школа такій владі не просто непотрібна, а заважає. Вже не кажучи, що Могиляка була і є епіцентром національного духу, могутнім осередком українства. Не випадково саме Могилянська академія стала одним із оплотів помаранчевої революції. Не випадково Сергій Квіт був чи не єдиним серед ректорів університетів України, який відкрито виступив із засудженням призначення одіозного міністра Табачника.
…Наступ на державницьке, національне триває. Ще одним полем бою стала українська вища школа. Якою їй бути — значною мірою вирішується саме зараз.
