Виступ на парламентських слуханнях на тему: “Українці в світі” 8 грудня 2010 р.
Дмитро ПАВЛИЧКО
Наперед знаю, що парламентські слухання на тему: “Українці в світі” не матимуть жодного значення для вироблення щодо зарубіжного українства з боку Президента, Уряду та парламенту України державної політики такої, якої упродовж останніх шести років домагається Українська Всесвітня Координаційна Рада.
Ми пропонували створити в структурі Кабінету Міністрів комітет, який займався б виключно справами зарубіжного українства, тобто проблемами життя та збереження національної ідентичності двадцяти мільйонів нашого народу, що живе за межами України. Нас не почули.
Ми пропонували внести зміни до Закону “Про вибори до Верховної Ради”, в якому визначити квоту представництва громадян України, які постійно працюють за кордоном. До речі, в італійському парламенті представництво мають зарубіжні італійські громадяни, які навіть не є громадянами Італії, а мають інше громадянство. Нас не почули, хоч працюючих громадян України за кордоном, так званих заробітчан, тільки в Європі нараховується понад два мільйони.
Ми пропонували схвалити закон “Про паспорт закордонного українця”, в якому визначити привілеї власника такого документа, щоб той паспорт не був пустопорожнім папірцем. До таких привілеїв має бути зараховане право власникові паспорта вчитися безплатно у вищих навчальних закладах України. Нас не почули.
Ми пропонували створити інститут ім. Івана Франка на зразок інституту Гете (Німеччина), Сервантеса (Іспанія) для організації видань української філософської та художньої літератури мовами Європи. Не чули нас.
Ми пропонували заснувати Міжнародну премію імені І. Франка таку ж у фінансовому вимірі, як Нобелівська премія, не українцям, а людям інших націй, які захищають нашу культуру і державність у світі. Не чули нас.
Ми пропонували створити загальноєвропейську багатомовну газету, орган консолідації європейського українства, обміну досвідом збереження нашої мови й культури, історичної пам’яті й духовності в різних країнах різними українськими громадами. Нас не почули.
Не почули, та могли побачити, бо мій відкритий лист Президентові В. Ющенку на цю тему був надрукований у “Літературній Україні”.
Говори до гори — а гора горою.
Якщо нас не чула попередня влада, то що можна сказати про не просто глуху, а настроєну проти самої суті наших домагань — нинішню владу. Президент Янукович обіцяв Президентові Світового Конґресу Українців Євгенові Чолію письмово відповісти йому на питання, які найбільше тривожать сьогодні закордонних українців; отже, як бути з Законом України “Про Голодомор”, що його геноцидом визнала не тільки Верховна Рада, а й п’ятнадцять парламентів інших держав, як бути з наміром представників Партії регіонів, литвинівців і комуністів щодо запровадження другої державної мови в Україні?
Світове українство стривожене сьогодні ознаками переслідування свободи слова, цензури в ЗМІ, диктатом Партії регіонів у Верховній Раді та найбільше тим, що Президент Янукович не виступив проти проекту “Закону про мови”, що його підготували новітні яничари, страшніші від царських і більшовицьких русифікаторів України.
Президент Янукович позбавлений однакового, справедливого ставлення до різних зарубіжних українських громад. Коли Президент їде до США, просить зустрічі з лідерами української громади в НьюЙорку, а коли їде в Москву, забуває, що там живе найчисельніша в світі українська діаспора, систематично принижувана, переслідувана російськими властями.
Саме в ті дні, коли президенти України й Росії вели переговори в Москві, московський апеляційний суд забороняє діяльність Федеральної національнокультурної автономії українців Росії. На переговорах Януковича і Медведєва про це ані слова. Мовчить і міністр закордонних справ України, який чудово знає, як страшно бути українцем у “братній Росії”.
Щойно я повернувся з Молдови. Там за радянських часів не було жодної української школи. Мільйон українців у радянській Молдавії піддавалися примусовій русифікації, а тепер там у начебто українських школах усі предмети, крім української мови та українських обрядів, викладають російською мовою. Від нашого міністра освіти й науки, керованого представником “Русского мира”, певна річ, не буде вжито жодних заходів, щоб вирівняти ситуацію, адже в Україні є немало молдовських шкіл, де майже всі предмети викладають молдовською, чи, що одне і теж, румунською мовою.
То чи буде хтось тепер із зарубіжного українства сподіватися на допомогу з материкової України в найтяжчому питанні, яке мучить нас: чи ж будемо ми державним народом, чи обернемося на безликий етнос із державним гербом і прапором, але без рідної мови, без історичної пам’яті, громадою перевертнів, що їх чекає виродження й зникнення з мапи Європи?
Ніхто не буде!
І все ж таки я вдячний ініціаторові сьогоднішніх парламентських слухань Петрові Ющенку. Одержимий ідеєю показу великих українців, він показує їх справді великими, але на службі в інших держав і народів. Ми звикли служити іншим націям. Українці на фронтах Другої світової війни були прикладом геройства, вони підняли над Рейхстагом 1945 року прапор Перемоги. Але з війни повернулися в Україну, де переслідувалася їхня мова, історична пам’ять і культура. Росіяни повернулися переможцями, а українці — рабами сталінської імперії. Це нам треба пам’ятати завжди, коли говоримо про великих українців.
А взагалі — треба видати книжку, в якій зібрати оцінки, дані іншими народами українському народові, а не займатися на зборах у парламенті самохвалебствами, плакати від щастя, дізнавшись, що мати Івана Грозного — українка. Це правда, що були ми великими на службі інших націй.
Але великою правдою є й те, що без зарубіжного українства, яке розвивало й репрезентувало нашу державницьку ідею в Західному світі у ХХ столітті, віднова самостійної України 1991 року була б неможливою.
Тому звертаюся до сучасного зарубіжного українства — не падайте духом, дорогі брати й сестри. Майдан розігнано, але не знищено. Народ Український є і він переможе!
СПІВЧУТТЯ
Івано-Франківське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка висловлює щире співчуття Героєві України, відомому поетові, першому голові відновленої “Просвіти”, визначному політичному та громадському діячеві Дмитрові Павличку у зв’язку з відходом у вічність брата Михайла.
Голова облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Степан Волковецький
Доброго дня, шановний пане Дмитро. Пригадую, колись покійний Зиновій Бабюк познайомив мене з Вами біля ООН.Досі маю Вашу візитну картку.
Газета питає коментарі на Ваш виступ. Що ж Ви, як завжди, дуже ретельно доклали у доповіді про спроби, щось зробити, але всі й ВИ знали, що з цією владою все піде мов вода у пісок. На мій погляд, треба розробити і донести до кожного українця програму боротьби за свободу й демократію, потрібна організація-партія сильна й непідкупна. Й от такій організації, треба закликати до активної технольогичної, матеріяльної й людської допомоги закордонне українство. Надія- річ добра, але, як казав Енштайн, один експеримент краще тисячи теоретичних розмов.