Мало хто знає, що рецепція світової літератури в українській літературі, що бере свій старт від Тараса Шевченка, розпочинається саме з імені Роберта Бернза (Robert Burns). Саме Бернза згадує Тарас у своїй передмові до “Кобзаря” й називає його “поетом народним і великим”. І. Франко проводив паралель між Шевченком і Бернзом, Леся Українка радила братові Михайлові включити твори до антології кращих зразків світової поезії українською мовою, П. Грабовський у листах до І. Франка із заслання писав, що пісні Бернза “щиро народолюбні”.
Шотландський Бард був для Тараса Шевченка втіленням того полум’яного поетичного духу, якого так бракує в українській літературі. Саме цей дух і дає змогу врятувати свою мову та зберегти націю. Шевченко мав особливу програму творення України, але шотландський досвід, зокрема ж творчість Роберта Бернза, були для нього вкрай важливі. Шотландія, попри столітні змагання з англійцями, попри криваві битви, встояла, не позбулася свого незалежного й гордовитого духу. А Роберт Бернз — один із тих велетів, який у слові витворив образ своєї нації, втілив основні константи національного психотипу, ментальності, ідентичності. Сьогодні шотландська культура вкрай важлива для нас: вона може бути тим позитивним досвідом, що має бути створений задля порятунку України.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Епізод про звернення до Бернза в передмові Шевченка озвучив у Музеї книги та друкарства на території Лаври під час презентації вибраних перекладів Роберта Бернза українською мовою модератор зустрічі Віталій Радчук, відомий мовознавець і теоретик перекладацької справи. Нещодавно в київському видавництві “Богдана” накладом у тисячу примірників побачило світ дивовижне видання Роберта Бернза, на яке українська література вже давно чекала. Не можна сказати, що Бернза в нас не знають. Навпаки, в радянські часи для багатьох це був один із найулюбленіших європейських поетів, якого, правда, більшою мірою знали в перекладах Маршака. Цього року мене приємно подивувало, коли презентацію книжки “Наш Лукаш” у Львівському університеті ім. І. Франка було розпочато саме з Бернзового “ДжонЯчмінь” у перекладі Миколи Лукаша. Все це засвідчує повагу й українських перекладачів до шотландського Барда, поетика, образність, мислення якого не були чужими для української культури.
Співупорядниками пропонованого видання стали Петро Кормило (колишній голова, а тепер почесний член Товариства Бернза, шотландецьнаціоналіст із українським корінням, перший перекладач поеми “Кавказ” Тараса Шевченка шотландською мовою) та київська вчителька англійської мови Ганна Дика. Певною мірою до цього тандему долучився і Віталій Радчук, чим і зумовлене те, що в результаті вийшов не Бернс, а таки Бернз. Можливо, таке написання поки що видається не зовсім звичним для українського читача, проте воно відбиває полум’яну силу поетового слова своїм дзвінким звучанням.
До видання “Вибраного” увійшли різноманітні переклади Бернза, які існують в українській перекладацькій історії — ті, які робили ще Іван Франко й Павло Грабовський, також чимало перекладів Василя Мисика й Миколи Лукаша. Є в пропонованій книжці й зовсім нові переклади, які запропонувала на розсуд читача Ганна Дика. Звичайно, до видання увійшли далеко не всі твори Бернза, перекладені українською. Також чимало творів шотландського класика ще чекають на свого перекладача, як зауважив Віталій Радчук. Дещо, природно, потребує ревізії та доопрацювання. Це видання навряд чи можна поставити в один ряд із повнокровним виданням Бернза 1959 року (тоді в СРСР відзначали 200річчя з дня народження поета). Проте й пропонована книжка доволі цікава, зокрема і в плані художнього оформлення. Також до кожного вірша подано невеличкий опис, що допомагає зрозуміти історичний контекст, у якому було написано вірш, специфіку посвяти тощо.
Головне, книжка розбиває кілька наявних і досі міфів, які оповивають ім’я шотландського Барда. Можливо, тепер уже не пишуть у літературознавчих дослідженнях про те, що Роберт Бернз — яскравий виразник марксистської ідеології, проте не всі знають, що Бернз — не англійський поет, а шотландський, що писав він свої твори не англійською мовою, а переважно таки шотландською, що Бернз був доволі шляхетною, інтелігентною людиною, яка в поезії явила прекрасні зразки чи не францисканської любові.
Звірятко, чом ти скачеш так?
Тебе пройняв безумний ляк!
Гей, стій же, не біжи в байрак
Мерщій ховатись!
Ти думаєш, оцей держак
Я взяв, щоб гнатись?
Як жаль, що людське панування
Розбило світове єднання!
І ти тікаєш без вагання,
Хоч і мене
Приречено на існування
Таке ж сумне.
Ти злодій на лану моїм.
Що ж, якось треба жити всім.
Я зерна дам тобі, ходім!
Я знов посію,
А зараз колоском одним
Не забіднію.
Не випадково поезію Бернза зараховують до сентименталістського напряму. Але разом із тим у Бернза є прекрасні вірші, в яких відображено філософію чину. Це віршідії, які наповнюють шотландські серця відвагою й хоробрістю. Саме тому Шотландія й змогла вистояти попри всі кризи і війни. І навіть сьогодні, шануючи британську Співдружність, маючи добрі стосунки з Англією, ця країна все одно хоче бути незалежною. Незалежність — це шлях до самозбереження, до існування в історичному великому часі, а не на маргінесах імперії, нехай і неоліберальних.
Презентація спробувала сформувати багатогранний погляд на Бернза: були представлені чудові музичні композиції, прочитано чимало віршів поета й оригінальною шотландською, і в українських перекладах.
Бернз щороку об’єднує навколо себе тисячі шотландців, які не просто знають про поета, а наживо спілкуються з ним, шанують його не як застиглу скульптура на берегах Часу, а як живу сутність, весь час наново присутню в кожну нову епоху: з’являються нові постановки, екранізації, інсценізації, інсталяції на основі творчості Роберта Бернза.
Сьогодні Роберт Бернз міг би стати тим Поетом, який би допоміг українцям повернутися до себе, зупинити час вакхічного абсурду й цинічного бруду, в якому ми опинилися. Під кінець зустрічі Тарас Компаніченко ледь змусив себе виконати композицію. Він зізнався, що півтори доби йому довелося пробути в Пеклі, яке називається “вибори поукраїнськи до місцевих рад”. Відчувалася колосальна виснаженість Митця. Бернз також боровся з цією брутальністю та несправедливістю, але його поезія має особливу “апелятивність”: вона промовляє, апелює до мільйонів читачів у всіх куточках світу.
Це поезія інтимних переживань і героїчних закликів. Між Шевченком і Бернзом надзвичайно багато спільних і надзвичайно подібних сюжетів і на біографічному рівні, і в площині художніх образів. Зрештою, Шотландія як жодна інша європейська країна постає близькою й відкритою до України. Україна має відчути це, а поезія — прекрасний спосіб порозуміння між націями.
Митець зміг знайти такі форми для поетичних вібрацій, які не тьмяніють із часом. Хочеться вірити, що ця книжка знайде свій особливий шлях до хороброго й шляхетного українського серця.
