ВІКТОРІЯ КОВАЛЬЧУК: «ГЕЙ, ДОРОСЛІ, ЗГАДАЙТЕ ДИТИНСТВО!»

На порозі сивочубий Миколай із торбинкою радощів, казок, чарів і фантазій… Напередодні цього свята ми вирішили поспілкуватися з неповторним художником-ілюстратором Вікторією Ковальчук про кольоровий світ дитячої книжечки й таємниці малюнка…

— Вікторіє Володимирівно, Ви проілюстрували найяскравіші дитячі книжечки поетів Івана Світличного, Ліни Костенко, Богдана-Ігоря Антонича, Анатолія Камінчука… А хто для Вас найулюбленіший дитячий поет? І чому?
— Так складно відповісти на таке просте запитання. Чому? Бо їх, цих поетів, як квітів у полі, — багато-багато… Агнія Барто, Самуїл Маршак, Корній Чуковський, Даниїл Хармс, Борис Заходер, Вільям Блейк, Джон Кітс, Роберт Стівенсон, англійська абсурдна поезія, Ян Бжехва, Юліан Тувім… А серед українських авторів — Ігор Калинець, люблю його “дорослу” поезію — чіпляє за душу, але й дитячі вірші у нього виразні й стильні; Богдана Бойко, — мрію зробити колись на тему її віршів цікаву книжку, Роман Скиба. Галина Кирпа — оформила свого часу прекрасну, щиру книжку її поезій для дітей “Ну й гарно все придумав Бог”; Наталя Забіла, теж оформляла її книжку “Ясоччин садочок”; Василь Войтович, пам’ятаю його книжку “День прокинувся”, з якої почалася моя співпраця з українськими видавництвами, та й усі Вами названі поети теж мої улюблені, бо вони достойники і неймовірно талановиті люди.
— Нині побутує думка, що дитяча книжка має бути комерційним “продуктом”, а її першорядна роль формування духовних основ, світогляду, національної самосвідомості, характеру маляти, ніби за завісою. Як можна цьому протидіяти? І яким, на Вашу думку, має бути “обличчя” новонародженої дитячої книжечки?
— Питання дуже болюче. Книжка не є “продуктом”, та, на жаль, ми живемо в часи споживацької цивілізації… Книжка — витвір, створений цілим колективом ентузіастів і професіоналів, що люблять свою справу. Не буду оригінальною, коли скажу, що ідолом сучасності стали гроші, вони заступили тонку постать духовності й звідси “рівняння” на кіч, обивательський смак, вибачте, сільський гламур. Коли малюю для дітей, то ніколи не намагаюся підлаштовуватися під них, радше навпаки: я ніби беру їх на руки і хочу підняти над землею, над життєвою захланністю.  Світогляд дитини формується передусім щільністю духовного простору, в якому дитя розвивається. Треба мати мужність і високі орієнтири, щоб усе називати своїми іменами. Це одна з передумов протидії комерційностям нашого життя. А “обличчя” дитячої книжки повинно бути фантасмагорійним, несподіваним, зі здоровим рум’янцем. Подобаються вишукані, деталізовані ілюстрації в розкішних виданнях, але часто ловлю себе на тому, що з насолодою роздивляюся “простенькі” книжечки з наївними, трохи незграбними, невмілими, але такими теплими, милими картинками. Зразу відчуваю, скільки любові й старанності вкладено у них.
— “Усім вистачить місця під сонцем, головне, щоб тінь від нас не була занадто темною і довгою…”, — стверджуєте Ви. Як народилося таке промовисте гасло?
— Мені дуже близьке тлумачення середньовічних схоластів — те, що виходить ізпід рук художника, є відображенням божественного в людській реальності, свідомості. Моє теперішнє гасло народилося із поваги до роботи художника, незалежно від ступеня обдарованості, як своєрідний заклик орієнтуватися на вічні цінності життя, на красу, гармонію Божого творіння. Мистецтво — здатність до співчуття засобами побудови художнього образу. Хай Акакії Акакієвичі приходять на наші виставки й отримують заряд позитивних емоцій, надію, що вони не самотні в холодному світі грошей і марнославства… Старенька Європа вже пройшла свій шлях постмодерну, і тепер відкашлює його смердючі залишки без істинності і без образності. А ми з хворобливим захватом прямуємо роздивлятися криваві муляжі Хьорста і ламаємо мізки, що б це значило? Нещодавно в Києві відбулася виставка у Мистецькому Арсеналі “АртКиїв contemporary”, як приклад “тіні надзвичайно темної, аж чорної і довжелезної” від експонатів (те, що було виставлено, — творами можна назвати з великою натяжкою). Чого варта мавпа в терновому вінку! У мене є ще один вислів: “Митець — вісник, а не садівник власної пихи”. Вісник, який віщає про світ, йому дарований. Невже брутальна мавпа — це світ, який даровано?! Пам’ятаєте слова Довженка про калюжу, в якій одні помічають брудну воду, а інші — віддзеркалення неба?.. Згадую казку Андерсена “Нове вбрання короля”, споглядаючи за нашим життямбуттям, так і кортить за хлопчиком вигукнути: “Але ж король голий!”
— Ви виробили свій неповторний стиль “приколізму”. Це своєрідний протест проти стандартів і схем маскультури?
— Сьогодні є стільки приводів протестувати! Інколи буває дуже боляче, настільки, що починаєш “приколюватися”. Тоді з’являються котифілософи, собакиклумби, кульбабки з горнятками кави, літаючі дерева, трикутні ворони, місто на повітряній кульці і всілякі інші “приколи”. Гей, дорослі, згадайте дитинство, неосяжний світ під канапою, близьке небо! Де дідусева драбина?! Залізу по ній до місяця!.. Сьогодні відбувається втрата цінностей. За “булку з ковбасою” ми втрачаємо людяність, а такі риси, як скромність, смиренність, доброчесність, цнотливість сприймаються як нікчемний анахронізм. Герої дня — бандити, повії, шахраї, хіба що з приставкою “супер”. Час Маленького принца, жертовної любові, християнських чеснот минув? Питаю всіх! У відповідь — захекане дихання поспішаючого люду. Сідаю за стіл і поринаю у світ наївний і радісний, простий, як ковток молока чи сонячний зайчик на мережаній фіранці… Узагалі “приколістів” на світі, слава Богу, дуже і дуже багато в усіх сферах життя, просто люди не завжди зізнаються в цьому…
— Ваші малюнки надзвичайно промовисті, проникливосимволічні, насичені інформацією та глибоким змістом. Звідки черпаєте натхнення та неповторні ідеї?
— Ви бачили, як виблискує всіма кольорами райдуги сніг на сонці в морозний день? Ці снігові коштовності я називаю діамантами знедолених. На плечі сідає врятована і приручена тобою пташка і щебече своє пташине, а ти ніби розумієш її. У горах, під вечір, череда видзвонює потаємну подяку господарю за соковите, розкішне пасовисько, а ти слухаєш передзвін і захід сонця. Перша скарбниця. Відкриваєш книжки, великі й маленькі, наповнені мудрими, потаємними словами, що вчать. Друга скарбниця. Зустрічаєшся, спілкуєшся з людьми простих і дивовижних талантів. Розкриваєш їхні долі, співчуваєш і любиш їх. Третя скарбниця.
— Торкнімося двох останніх книжечок, які чекають свого вдячного читача: “Кіт Мартин” Дмитра Павличка та збірка казок Костя Гнатенка “Рожева мрія”. Вони витворені абсолютно у різних стилях: ілюстрації до першої пронизані політичним наповненням, а друга вражає найдивакуватішими, чудернацькими образами…
— Справді, це різні книжки. “Кіт Мартин” має довгу і щасливу долю. Багато років тому мала радість малювати “Пригоди кота Мартина”, вона вийшла у 80і роки п’ятдесятитисячним накладом! Мала неабиякий успіх — я раділа разом із Мартином і українськими дітками. Час минав. Україна стала незалежною державою, відбулася помаранчева революція, наклади книжок зійшли майже нанівець — 1 тисяча,  від сили 5 тисяч примірників. Дмитро Павличко, небайдужа людина, дописує книжку. Кіт Мартин стає політизованим. Мені дуже не хотілося малювати продовження казки, але розуміла, що треба… Якщо не я, то хто. Так народилися мої політичні коти. Щоб було цікавіше малювати, розширила межі тексту, котів зробила кольоровими, як у житті визначається партійність — синьобілі, червоні, жовтоблакитні, помаранчеві, білосердечні! Так захопилася темою, що написала текстовий концепт до ілюстрацій, який і виставила на цьогорічній персональній виставці “Зустріч” разом із картинками.
Щодо другої книжечки, яка чекає свого часу, — то це зовсім інша історія. Малювала її під настрій тих людей, що полюбляють казки і чудасії, бо Ви колинебудь бачили, як з ромашки виростає дерево з смішними птахами, росинки, в яких плавають вітрильники і розквітає лілея, а будиночки, що стоять прямо на довжелезному, схожому на довгупредовгу дорогу, шалику папуги з чудернацьким ім’ям Дротик? Це книжка про мрію, яка збувається,  написана з любов’ю Костею Гнатенком. Ви бачили, якою є мрія? Мрії різнокольорові, кому що подобається — в одних мрія синя, як море, наприклад, у морської свинки, у других мрія рожева, як повітряна кулька! Подумалося, чи бувають мрії чорного, сірого кольорів? Може, бувають, але їхні історії не беруся малювати.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА