МОРАЛЬ АМОРАЛЬНОГО ЧАСУ

Петро АНТОНЕНКО

У недавньому Указі Президента Януковича про оптимізацію органів державної влади дано вказівку Урядові “Вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі”.
Кабмін доручив самій Комісії провести слухання. Комісія мала сама собі винести вирок. Захід відбувся в Укрінформі, вів слухання голова Василь Костицький. Обговорювали новий варіант закону про захист суспільної моралі. Я уважно його прочитав: документ доволі конкретний. Дано визначення, що руйнує суспільну мораль, хто і як повинен її захищати. Для “альтернативності” підготовлено ще аж три законопроекти про внесення змін до нього. Перший розробила Національна комісія, виходячи зі своєї практики. Другий поданий групою депутатів, які, враховуючи нові реалії, якто розвиток телебачення (кабельного й супутникового), Інтернету не заперечують необхідності існування Нацкомісії, ще й пропонують ухвалити окремий закон “Про Національну комісію України з питань захисту суспільної моралі”. І нарешті, третій законопроект, який розробило Міністерство юстиції під керівництвом його чотирикратного міністра Олександра Лавриновича. Останній слухняно визначився щодо самого існування Комісії і зараз лише “вирішує в установленому порядку”, як її ліквідувати.
Отже, слухали і про закон, і про Комісію. Представниця телебачення дорікнула В. Костицькому: ви використали захід для агітації за свою Комісію. Урядову позицію відстоював представник Мін’юсту. А переважна більшість учасників дискусії якраз і висловилася ЗА ІСНУВАННЯ КОМІСІЇ, що вилилося в Звернення учасників слухань до керівництва держави. Голова Комісії Василь Костицький озвучив основні претензії до Комісії, аргументи прихильників її ліквідації, а це правозахисники і представники певних кіл масмедіа. Аргументи такі: Комісія дублює діяльність інших державних органів. Діяльність Комісії — це цензура й утиски свободи слова.
Щодо першого, представник Мін’юсту Андрій Міщенков зазначив, що Комісія дублює діяльність дев’яти державних органів. Справді, всі дев’ять і виписані у ст. 15 Закону, а десятою додана Нацкомісія. Отже, окрім Комісії, суспільну мораль у нас захищають “у межах своєї компетенції”: п’ять міністерств — культури, охорони здоров’я, юстиції, освіти й науки, внутрішніх справ, а ще Генпрокуратура, Держмитслужба, Держкомітет і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Щодо Комісії, то її послугами як експертного органу користується багато згаданих держструктур, які не беруться чи не в змозі дати точне визначення, що є моральним, а що ні. Характерний приклад. Ліцензію кінотеатрам, відеосалонам, дозвіл на прокат того чи того фільму дає комісія при Мінкультури, але — на основі висновку Нацкомісії із захисту суспільної моралі. Бо саме в її складі працюють, хоч і на громадських засадах, професійні експерти з питань культури, мистецтва, реклами, моралі, психології, відомі громадські діячі. Комісія розглядає щороку тисячі таких справ — про зміст фільмів, реклами, продукції масмедіа, їх вплив на психіку, мораль. У компетенції Комісії — вимагати для експертизи будьяку продукцію, що виходить на масову аудиторію. І вердикт Комісії носить не лише рекомендаційний характер. Цитую Закон: “Кінотеатри, відеосалони, відеозали мають право публічної демонстрації кіно, аудіо, відеопродукції сексуального чи еротичного характеру лише за наявності позитивного висновку Національної комісії”. І лише Комісія має встановити, чи містить ця продукція елементи порнографії, яка взагалі у нас поза законом.
Більше того, до повноважень Комісії, згідно з Законом, належить “попередження розповсюдження та заборона демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, які завдають шкоди моральності суспільства”.
Саме ця “заборона”, тобто вже не рекомендації, а чіткий припис, найбільше зачіпає ревнителів “чистої свободи”. Відтак другий аргумент проти Комісії — привид цензури. А вона, як відомо, заборонена Конституцією України. Пропаганда насилля, расової, релігійної ворожнечі — ці та подібні речі чітко заборонені і Конституцією, і Кримінальним кодексом, і відповідними законами, наприклад, Законом про пресу. Як узгодити заборону цензури і дію цих заборон? Про це теж дискутували учасники слухань. Наприклад, масмедіа не повинні узгоджувати з державними органами випуск своєї продукції — газет, радіопередач, телепрограм. Та як бути, коли в них оприлюднюють заборонене законом? У такому разі йдеться про так звану постцензуру — покарання за пропаганду забороненого. Вирішальне слово має суд. Тому недопущення їх Комісією на аудиторію з точки зору свободи слова є сумнівним…
Чи існують покарання за поширення незаконного? Представник Мін’юсту наполягав, що для покарань сіячів аморального в нас існують правоохоронні органи, а його запитували: скільки разів прокуратура, міліція притягли до кримінальної чи адміністративної відповідальності тих, хто оприлюднював заборонене Конституцією та законами? Представник Мін’юсту відмовчався, а телевізійна пані згадала, що торік було порушено аж… дві кримінальні справи щодо показу забороненого по телебаченні. “Але ви ж знаєте, як довго розслідуються ці справи”, — зазначила вона. Що ж, дві справи за два роки на десятки ефірних і кабельних телеканалів, сотні супутникових — цілком “ефективні” як для глашатаїв безцензур’я. До речі, телебачення на слуханні представляли не телемагнати, а посланці громадських медійних організацій: асоціацій, союзів, які дружно “наїжджали” на Комісію. Скажімо, бідкалися, що держава її фінансує з бюджету, але мовчали про те, що заробляють на рекламі, яку транслюють під час аморальних фільмів і передач.
Думки учасників громадських слухань.
Володимир КМЕТИК, журналіст:
“Схоже, новий закон матиме ту форму, яку йому визначать засновники представленого тут Індустріального телевізійного комітету або інших подібних союзів. Сумно, що така ситуація. Україна, українська нація зіткнулися вчергове із загрозою втрати власної ідентичності. Є державні органи, які повинні реагувати на порушення закону: пропаганду насильства, расизму, фашизму. Але чи виконують вони свої функції? Наведу приклади. Є відомий журналіст, який спеціалізується на наклепах. Є органи — прокуратура, Служба безпеки, міліція, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Чому ніхто не вжив заходів? І тільки Національна комісія з питань захисту суспільної моралі привернула увагу до цього явища. Друге. В Україні свого часу поширювалася книга Гітлера “Майн кампф”, а це пропаганда фашизму. І ніхто, ні прокуратура, ні міліція, ні Мін’юст не забороняли поширення цієї книжки, як ксенофобської і людиноненависницької. Третій приклад. Відомий меценат організовує виставку, на якій демонструється експонат із прямою образою України. А якби там у тому контексті був герб Росії, це було б припустимо? А в нас дискусія — це, мовляв, не публіцистичний твір, а художній. Далі. У нашому телеефірі є програми, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу, та кожен із нинішніх політиків хоче потрапити в цю програму. Чи можуть такі політики щось робити для зупинення деморалізації суспільства? У нас є регуляторні органи, які мають протидіяти антиукраїнським каналам, але чому вони не виконують своїх функцій? Тому, що призначені туди власниками таких телеканалів. Відтак саме Національна комісія і була тим майданчиком, де громадськість могла б висловити свою думку. Тому спроба ліквідації Національної комісії — це виклик громадськості”.
Віктор НАБРУСКО, колишній голова Держкомітету з телебачення і радіомовлення:
“Переконаний, що подібна до цієї Комісії інституція в будьякій нормальній цивілізованій державі повинна бути. Ми крок за кроком втрачали і втрачаємо наш український інформаційний простір. Питання моралі, художніх естетичних цінностей — це питання національної безпеки. Прикро слухати, начебто це “самоврегулюється”. Та не врегулюється! Перший закон про телебачення і радіомовлення був цілком нормальний. Але кожне його наступне “вдосконалення”, пропоноване певними силами, зводилося до того, щоб мінімізувати роль громади, держави, а посилити роль бізнесу. Зараз багато говорять про громадське мовлення. Але ж державне мовлення, на основі якого воно формуватиметься, нині займає всього лише 7 відсотків у загальному сегменті нашого інформаційного простору. Це вже втрата цього простору”.
Любов НАЙДЬОНОВА, керівник лабораторії при Інституті соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України:
“Хіба можемо сказати, що в суспільстві нині нема інтересу захищати свій психологічний комфорт, своє світосприймання, розуміння того, що є добро і зло, що моральне а що неморальне? Тому закон про захист суспільної моралі потрібен. Зрозуміло, що цей захист — не тільки питання заборон, регулювання. Це питання активізації суспільного діалогу. У всіх країнах, які зазнали впливу тоталітарних режимів, держава має підтримувати розвиток громадянського суспільства, бо воно не може розвиватися в умовах психологічної травми населення країни від тоталітаризму. І Комісія якраз є такою формою підтримки діалогу в суспільстві”.
Олекса ПЕТРІВ, протоієрей УГКЦ:
“Гостра реакція на діяльність Комісії свідчить лише про те, що вона щось робить. Тому пропозиція ліквідувати комісію дивує”.
Ольга ПЕТРУНЬКО, науковець:
“За даними наших досліджень, скандальний фільм “Пила” подивилися десь 80 відсотків підлітків. Половина дітей, зокрема молодші школярі, дивилися мультфільм “Юрський день, Парк”. Хто має звернутися до суду, що його дитина це дивиться? Якщо з усім цим люди почнуть звертатися до суду, то наші суди будуть паралізовані. Абсолютно впевнена, що це не справа судів. Судити щось стосовно моралі — справа неоднозначна. Багато хто лякає цензурою, але коли йдеться про дітей, про поширення Інтернету, та батьки не в змозі все це проконтролювати. Тому державі теж треба включатися до такого контролю”.
Лариса ХОРОЛЕЦЬ, радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, народна артистка України:
“Вважаю неприпустимим і помилковим рішення про ліквідацію Комісії, яка витримує страшну навалу, бо нашій державі це може окошитися зникненням України. Зачитаю також листа до Уповноваженого від Спілки захисту багатодітних матерів із міста Лубни Полтавської області: “Перше питання і прохання до високих посадових осіб держави — про заборону показу по телебаченню брудних, вульгарних, цинічних фільмів, де пропагується насильство, розпуста, і все, що знищує мораль нашого народу, про заборону випуску і розповсюдження порнографічних видань, із яких наші діти черпають гидоту. Хочеться запитати: хто за цим стоїть, хто хоче деморалізувати наш народ і хто хоче знищити майбутнє нації?”
Шейх Рустам ГАФУРІ, представник Духовного управління мусульман України:
“Ми, мусульмани України, хочемо, щоб наше суспільство було стабільним, розвивалося. Тому хочемо, щоб ця Комісія стала державним органом. Водночас варто утворити і громадські організації захисту моралі, що мають взаємодіяти з державними”.
Отже, слухання відбулися. Починали із обговорення аргументів противників Національної комісії, їхнього звернення до влади з пропозицією ліквідувати Комісію. Однак учасники слухань висловили сумнів, що це сприятиме моральності суспільства. Сприятиме аморальності — напевно. До яких аргументів прислухається влада — покаже час.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment