Доброго дня, дорога редакціє!
Я постійна читачка Вашої газети (передплачую її). Дуже жаль, що так мало передплатників газети. Але ж ні в кіосках, ні на розкладках її не купиш і не тільки у Черкасах. У газеті “Слово Просвіти” багато вагомих матеріалів на захист української мови, але практичних дій замало.
Чому іноземці, приїжджаючи в Україну, відразу залучаються до вивчення російської мови, тим самим збільшуючи кількість російськомовного населення, зросійщуючи Україну? Курсів вивчення української мови в Україні немає. У нас багато осередків, зацікавлених у захисті, збереженні української мови, а дій жодних.
Давайте всією громадою захищати мову, збирати кошти на організацію курсів української мови. Дуже вже мені це болить, хоча років мені вже багато. Могла б і заспокоїтися.
Із повагою
Л. КОРОЛЬОВА
P. S. А на українському телебаченні вже узаконили тарапуньківську двомовність. Відбуваються неприпустимі речі.
Геннадій БУРНАШОВ,
українець російського походження
Яких лише див немає на білому світі: “русскоговорящие” депутати Верховної Ради “утнули” “сногсшибательную” нісенітницю: репетують, щоб російській мові надати статус другої державної… в Україні, не задумуючись про долю наших дітей та онуків (вони у мене українськомовні).
Я, українець російського походження, дивуюся: навіщо так зневажати мову держави, в якій живеш? Чому таке неприпустиме ставлення до величавої мови Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки?.. Русинська (українська) словесність зі своїми цікавими казками, прислів’ями, чудовими піснями й думами найбагатша в Європі. Гадаю, ганьба тому, хто її не знає або не хоче вивчати.
Я переконаний, якщо російська мова буде державною (не дай Бог), то витіснить українську мову, а українці знову будуть “малоросами”, “хахлами”, “бидлом”.
Росіян в Україні ніхто не утискає. Наприклад, я. У Станіславі (нині ІваноФранківськ) ніхто мені не заважав закінчити середню школу з російською мовою навчання, в інституті — російське відділення історикофілологічного факультету, вільно говорити російською мовою. І це в Бандерівському краї, господін Табачник, який я поважаю і яким пишаюся. Але я люблю українську мову й не хочу, щоб хтось мені заважав насолоджуватися нею. Цього хочуть мої діти й онуки. І дуже прикро, що за часів “золотого вересня” як іржа, в’ївся у милозвучну українську мову гидкий гулагівський жаргон, який страхітливо продовжує омолоджуватися.
Дивує російська нахабщина в російськомовних кінофільмах, знущання над українською мовою різних гореартистів: “кроликів”, “Вєрки Сердючки” і т. п., а на їхні “артистичні шоу” не реагує Товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка…
Згадався повчальний історичний приклад: один китайський стратег ще за 600 років до Різдва Христового писав: “Щоб підкорити собі якийсь народ, не треба робити великих витрат, необхідно лише не шкодувати грошенят, аби чинити розбрат, паплюжити його мову…”
Понад 300 років українську мову топтав російський царизм, принижували австрійські та польські шовіністи, плюндрували опричники компартійних генсеків. А тепер, усупереч волі української нації, нав’язують надати статусу державної російській мові, яка протягом століть була і надалі залишається дієвим засобом колонізації.
Я не проти, щоб російська мова була державною, але… в Росії. Хай на теренах Росії “русский язык будет “великим и могучим”!..
Мене, українського росіянина, обурює, коли на сесії Верховної Ради депутатиукраїнці говорять мовою сусідньої країни. Слухаєш такі промови й дивуєшся: чи не трансляція це з Московської Думи? Невже в наших депутатів немає національної гідності? Невже вони в своїй незалежній Україні ще й досі відчувають себе в колоніальній державі й запопадливо намагаються зберегти найганебніші традиції? Коли вже їх залишить почуття меншовартості?
Таким “патріотам” хочеться нагадати слова Сидора Воробкевича:
Мово рідна, слово рідне,
Хто Вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має…
Не треба пхати до широкого депутатського крісла будьякого кандидата лише за те, що йому є чим у нього сісти… та ще й “гутарить” російською мовою.
Хочу процитувати крилатий вислів француза Шарля Бернара: “Людина, яка живе у країні, але не спілкується мовою цієї країни — або гість, або завойовник, або несповна розуму”.
Та ще з давніхдавен відомо, що саме рідна мова робить людину щасливою, могутньою, бо саме в рідній мові вона бере енергію рідної землі. Мова — душа нації. Якщо ліквідувати українську мову, то зникне українська нація…
В Україні дві третини населення — українці, серед яких я ріс і виховувався (народився в Казахстані). Україна стала для мене Батьківщиною. Тому хочеться запитати: невже українці згодні на самознищення, невже погодяться на другу державну мову?
Усім зрозуміло, що росіяни ніколи не хотіли рівності для всіх? Вони вимагають пільг лише для себе. Москвини вважають: на теренах, де замовкає російська мова, там закінчується Росія… Віктор Гюго писав: “Ганьбити свою Вітчизну — означає зраджувати її”.
Дорогі українці! Будьте пильними! Позбувайтеся ярма байдужості і пам’ятайте слова Олександра Олеся:
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
