ПАНІ ВАРВАРА МАЄ ДАР БОЖИЙ…

Емма ШАПОВАЛОВА,
голова міської організації ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Життя Варвари Степанівни Соколовської — це жива історія тернистого шляху звичайної жінки без звань і нагород, національно свідомої патріотки, яка зазнала репресій. Варвара Степанівна — носій українських звичаїв і обрядів, національних оберегів. А ще — вірна дружина репресованого поета, художника, бандуриста Миколи Олександровича СармиСоколовського, з яким у концтаборах пережила муки і страждання.
Народилася вона 17 грудня 1920 року в день святої Варвари. Виховувалася дівчина в сім’ї козака Степана Климка на хуторі Климківка Решетилівського району на Полтавщині. Варвара Степанівна згадує своїх батьків як добродіїв у ставленні до людей. Мама Явдоха вчила її: “Якщо хочеш сусідам чи родичам понести пиріжок чи грудочку молозива, то вибирай найкращий шматочок”. Це уміння робити добро людям передалося й Варварі Степанівні.
1942 року гестапо розстріляло 12 оунівців, зокрема й Діну Соколовську, дружину Миколи СармиСоколовського. Овдовілий священик залишився із трирічною донькою Оксанкою. На допомогу отцю Миколі приходить прихожанка Варвара Климко. Вона стала отцю Миколі дружиною, а дитині матір’ю.
Із Полтавщини сім’я переїжджає на Буковину, в село Раранча. 1943 року в подружжя народилася донька Леся, а 1944 — Євгенія.
Отець Микола бере участь у діяльності ОУН—УПА. Доводиться ховатися від переслідувань. Пробираються вони в Коломию. Та 1948 року Миколу Олександровича заарештували. Того ж дня заарештували й дружину Варвару. Залишилися без батьків троє дітей: Оксані — 10 років, Лесі — 5, Жені — 3. Ще довгі роки вчувався Варварі плач дітей.
Миколі Олександровичу винесли вирок — 25 років таборів. На 25 років позбавлення волі засудили й Варвару за те, що знала про участь чоловіка в ОУН, а не донесла КДБ.
Варвара Степанівна пригадує, як вони з Миколою Олександровичем зустрілися на пересильному пункті перед відправкою в зону. Колону чоловіків повели в один бік, а жінок — в інший. Посередині смужка 2 метри, на якій чатують наглядачі з автоматами. Колони зупинилися. Микола зустрівся очима з Варварою. Вони забули про небезпеку. Не питаючи дозволу, кинулись назустріч одне одному, обнялися. Конвоїри отетеріли, а колони завмерли. Політв’язні впали на коліна, як перед святими, і слізьми окропили землю, дивлячись на закохану пару. Через кілька хвилин конвоїри прикладами розвели чоловіка і дружину. І знову рушили: чоловіки — праворуч, жінки — ліворуч.
Варвара Степанівна відбувала покарання у Мордовських концтаборах, а Микола Олександрович — в Інті.
Подружжя таки діждалося відлиги. І Микола, і Варвара повернулися в Україну до своїх дівчат, коли Оксані було вже 23 роки, Лесі — 18, Жені — 16.
Варварі Степанівні пощастило доглядати онуків і правнуків. До 1974 року жили в Луганську, а потім у Новомосковську. Оксана й зараз мешкає у Луганську. Постійно піклується про свою неньку. Леся і Женя живуть у Новомосковську, часті гості й помічниці в хаті своєї матусі.
Сім’я Соколовських після реабілітації переживала постійні переслідування, допити, обшуки, попередження, залякування. Варвара Степанівна завжди підтримувала свого чоловіка. Була у нього особистою друкаркою. Друкувала його вірші, новели, спогади. Допомагала в створенні у Новомосковську ансамблю бандуристів, організації ОУН, міського об’єднання “Просвіти”, Товариства політв’язнів і репресованих, Народного руху, жіночого товариства Олени Теліги тощо. І сьогодні Варвара Степанівна упорядковує твори, які залишилися після смерті Миколи Олександровича. На жаль, поки що бракує коштів на опублікування.
Варвара Степанівна Соколовська має дар Божий — як магнітом притягає до себе патріотів України. Спілкування з людьми, які мають чуйне і добре серце, приносить їй хвилини радості і щастя. А ще більше задоволення одержуємо ми, ведучи розмови з жінкою цікавою, багатою інтелектом, світлою пам’яттю, ніжними почуттями жінкиматері.
Світлиця Варвари Степанівни завжди повна гостей: тут бандуристи, просвітяни, козаки, учні, студенти.
Варвара Степанівна — неповторна жінка. Я завжди милуюся її красою у поважному віці. У 90 років у неї світяться очі, завжди ласкава усмішка, вона чепурна й охайна. Ніколи не сидить без діла: то шиє, то вишиває… А борщі й вареники на вечорницях у її світлиці найсмачніші. Начитана й ерудована, неповторний співрозмовник, завжди в курсі всіх сучасних подій.
Вітаємо Варвару Степанівну зі славним ювілеєм, 90річчям від дня народження. Зичимо міцного здоров’я, радості у спілкуванні з прекрасними людьми!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment