СКУЛЬПТУРА МАЛИХ ФОРМ

tГанна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

Мешканця столиці, який має можливість мало не щодня споглядати шедеври світового мистецтва, здавалося б, нічим не здивуєш. Але й за таких позитивних обставин виставка секції скульптури Національної спілки художників України в галереї “Мистець” привертає увагу цікавими знахідками.
Є в експонованих творах правдива, віками вивірена глибина і не менш реальна понадхмарність. Бо справжній художник — трохи пророк, він при народженні отримав право і можливість піднятися духом над подіями і явищами. Ті реалії, котрих сьогодні не обійдеш у житті, узагальнені й зменшенозматеріалізовані у бронзі, камені чи тонованому гіпсі, стають не страшні: названі й ув’язнені в тримірному зображенні, вони втрачають силу. Скажімо, “BRIDCE” і “Тихіше!” Володимира Кузнєцова. Двоє чоловіків передають один одному портфель, а за спинами персонажі тримають кожен свою зброю. Значно цікавіше за гангстерів кумедне звірятко того ж автора. Вухастик сидить на чомусь подібному до автомобільної попільнички: ящичок з одного боку висувається, поряд є дротики для батарейок; можливо, якщо підключити зсередини світло, буде видно, як ховаються у речах прилади для підслуховування. А викритий шпигун — це вже не страшно.
Данина сучасності — “Викрадення Європи” Антона Маслика: дівчина, яка взяла бика за роги, — мотоциклістка. Міф у своїй знаковості, як бачимо, невичерпний. А“Дівчинка з качкою” Богдана Сича тільки на перший погляд нагадує античну Лєду з лебедем, а придивишся уважніше — зануришся у ніжність жіночої душі.
Аж ось натрапляєш на справжнісінького “Дракона”: він припав до тверді передніми лапами, спина вигнута, а хвіст рухається як торсіонна спіраль. Міфологічний — із давньокитайських епосів? Казковий — зі сторінок Кліфорда Саймака? Ні на Горинича зі слов’янських казок, ні на страховиська з епопеї про Гаррі Поттера він не схожий, бо не агресивний. Галерея “Мистець” — не музей, тому, зачудовано торкаючи пальцем тремтливо роздуті бронзові ніздрі, відчуваєш теплоту відливки, а себе — охоронцем природи, поціновувачем усіх її унікальних форм. Звісно, хочеться більше дізнатися про автора дракона. Зрозуміло, за прізвищем Медведєв — зовсім не автор пам’ятника ШоломАлейхему в Києві, тут інша стилістика. Виявляється, це син відомого живописця Віктора Медведєва Микола заявив про себе нарівні з відомими скульпторами старшого покоління. Світобачення і бачення єдності форми і змісту крізь щільний матеріал, придатний для скульптури, дозволяє глядачеві безпомилково розрізнити твори Юлія Синькевича, Юрія Багаліки, Миколи Білика. Поціновувач мистецтва сприймає як належне їхні лаконічні, виразні, неоднозначні твори. Водночас прихильники реалізму тішать серце тонкою психологічною жіночою постаттю (“У затінку” — автор Аліса Забой), рвучкою точністю руху “Воротаря” Віктора Гречаника, і завмирають притишено перед “Рибаком” Олександра Маслика. Можливо, ця робота — одна із серії (адже поряд, так само у бронзі, його твір “Велика риба”, що сприймається як новозавітне посилання на першоапостолів). Утім, саме той, який тримає на плечах сіті, є ловцем душ, бо спіймав глядача у власну його глибину: через цей твір здогадуєшся про давнє, ще досковородинське “Пізнай самого себе” і відчуваєш незбагненність Людини, яка є віддзеркаленням і водночас вмістилищем цілого Всесвіту.
Філософські одкровення митців набувають і простішої переконливої форми.
Ще не торкнулася патина давнини “Піраміди часу” Володимира Микитенка: скульптор обрав за підмурівок одну з трьох черепах, які тримали, за уявленням пращурів, тарелю Землі, на її панцир посадив равлика, ще верхи — маленьку жабку, яка не подужає проковтнути лискучу бронзову бабку. Читай, глядачу, образи і міркуй над плином часу без годинникових стрілок, але відчуваючи загострення і вразливість геть усіх прагнень і можливостейнеможливостей нашої доби. На коромислітерезах Сонце і Місяць у Микити Зігури уособлюють День і Ніч, а “Колос, що споглядає” Єгора Зігури не в силі нічого змінити. “Дівчина з книгами” (шамот і дерево) не дослухається до мелодії “Джазу” (це твори Олексія Золотарьова); червонястий камінь оживив “Квітковим настроєм” Василь Бик; Микола Перепелиця дивовижно оповів одвічне “Марення” чоловіка і жінки як єдності двох начал, а Ліна Перепелиця привнесла нам “Лева св. Марка”. Серед представлених на виставці творів на біблійну тему саме “Євангеліє від Марка”, написане для молодих язичників, а тут утілене в бронзі, вже у новій космічній добі посилає свій поклик суспільству. Бо таки настав час нам усім серйозно замислитися.
Знаки Всевишнього даються людині щодня і всюди. Шкода тільки, що людство лінується брати їх до уваги, а тільки жаліється на життя. Хоч ніколи не пізно бачити — серцем, а мислити — свідомістю, а не гаманцем.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment