ВІНОК ЛІТ ГАННИ ЗАСТАВСЬКОЇ

Василь ВАСИЛАШКО

Моїй тещі Ганні Степанівні Заставській, яку я називаю мамою, 26 грудня ц. р. виповнюється 91 рік. Це той вік, коли кожен рік — кругла дата, і я подумав, що її життя не лише довге, а й повчальне, заслуговує теплого слова в газеті, тим паче в тій, яку вона  активно читає і передплачує.
Вона, наша мама, бабуся і прабабуся, не здійснювала подвигів, та її життя варте уваги. Втративши в 14 років (1934) матір, вона так зібрала себе в кулачок, що допомагала тату по господарству, ростила з немовля сестричку Олю, а по школі в селі Бовино в Польщі успішно закінчила курси кравчинь у Львові, вихователів дітей у Ярославі, працювала в Перемишлі, де щастило, мужньо пережила вбивство батька Степана Бохонка в ході операції “Вісла”. Затим переселилася у Львів, де обжилася завдяки чоловіку Юрію Івановичу, що мав золоті руки, міцній дружбі з братом Юрієм і сестрою Олею, що мешкали тут, і сестрою Марією, що жила у Кривому Розі.
Ганна Степанівна з чоловіком у Львові зростила сад, вивела в люди славних дітей — Богдана, Зиновія і Галину. Жінку завжди цінували як умілу кравчиню, добру господиню, щиру душу. Вона зазнала чимало хвороб, травм, але вміння постояти за себе, самій себе лікувати, зокрема травами, на яких знається, допомагала іншим, не нудила світом, а трималася бадьорих крил. Вона пишається, що продовжила рід у внуках Мар’яні, Андрієві, Назарові, Сашкові. Правнуки Данилко, Тарасик, Анночка, Данько, Ганнуся і Петрусь тішать бабусю гарними оцінками чи сонцем усмішки.
Вітаю вас, мамо, з 91 роком і зичу довших щасливих літ!
P.S. А ось і її вислови зі збірки “Народні прислів’я і приказки від Ганни Заставської” (К., “Знання України”, 2005).

Завжди люби свій край і тільки раз в житті кохай!
Земля крутиться навколо сонця, а хлопці — навколо красуні.
Так любилися, що і горішком ділилися.
Люблять його, як пси діда на вузькій вулиці.
Я люблю тебе, Тацю, та більше твою працю.
Скільки квітів у саду, стільки женихів знайду.
Чоловік любить жінку здорову, брат сестру — багату.
Хоч муж, як ворона, та все ж жінці — оборона.
Від рідної мови дорога — лиш до чужого порога.
Не має душі і рації, хто піддається русифікації.
Казала ж йому, коли сватав: “Я без грошей дурнувата”.
Як хочуть щастя в сім’ї таки, не мають жити як одинаки.
Пам’ятай, дурню, нащо ся женив…
Москва сльозам не вірить, особливо українським.
Старе дерево не пересаджують, особливо — на чужину.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment