Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Днями відбулася презентація книжки Тараса Прохаська “БотакЄ”, поява якої стала довгоочікуваною подією. Книгарня “Є” просто не могла вмістити всіх охочих поспілкуватися з автором. Одне слово — аншлаг! Тарас Прохасько, як завжди, уважний, розсудливий і відвертий. Тож презентація за кілька хвилин перелилася у невимушений діалог із аудиторією.
“Ця книжка нагадує мені один дивний інструмент, — не жалкуючи асоціацій ділився думками Тарас Прохасько. — Це така довга жердина з чотирма гаками на кінці, призначення якої — витягання відра з кирниці, якщо обірветься ланц. Здавалося б, що це за спосіб життя, коли ти наперед знаєш, що в тебе буде час від часу обриватися ланц і відро падатиме, але таке життя, ботакЄ… Хочу, щоб те, що пишу, було як цей інструмент, а ці гакитексти витягували в читачів якісь аналогії з минулого, спогади. Тому писання цих речень навмисне не лагідне, а нагачкувате… Тут є наперед неоковирні фрази, є фрази затяжкі, з кількома поворотами, є фрази, які виявляються порожніми. Всі ці прийоми мали б працювати на витягання відра зі своєї кирниці спогадів…”
Вражає вишуканість книжки: обкладинка теплих карамельних відтінків, перегортаючи яку, хочеться відчувати смак кожної думки — від передмови і далі, сторінка за сторінкою… До видання увішли найкращі твори письменника, написані за останні десять років. Близько 30 % короткої прози, розміщеної у книжці — нова. Усі тексти укладаються у суцільний ланцюг певного способу бачення, розуміння, мислення. “Уявіть собі будьякий будинок із добре сформованої вулиці — будинок коло будинка… Коли він стоїть у ряду фасадів, то відчувається звучання ансамблю. Щось подібне має ця книжка. Кожен із цих коротких текстів поставлений у якийсь ряд”.
На вечорі Тарас Прохасько висловив думку, що в сучасній літературі бракує дідівського слова, до якого був би не втрачений інтерес, бо суспільна свідомість шукає переважно “файного тіла і жвавих молодих думок”. “Я хотів би спробувати, як пишеться, коли почуваєшся старезним дідом, і що головне — мені дуже хотілося б, щоб у нашому книжковому світі з’явився цей образ”.
Автор поділився, що мріє написати велику книжку про історію, історичну географію на прикладі своєї родини. “Все написане — це не найголовніше, а найголовніше на мене ще чекає, поки я дозрію до того. Таке моє відчуття”.
