Валентина СИДОРУК,
голова Іллічівського міського об’єднання “Просвіта” ім. Т. Шевченка,
Одещина
“З якого боку не приступай до наших національних і громадських справ, а все виходить, що нема в нас справи важнішої, як просвіта народна”.
М. Драгоманов
Давно чекала розмови про роль і завдання “Просвіти”, про те, як зробити нашу організацію впливовішою в суспільстві.
Першочергове завдання для нашої організації — формування національної еліти. “Кожне національне відродження починається з відродження еліти” (В. Липинський).
Треба чіткіше ставити питання: всі рухи, громадські організації, партії — або українські, або антиукраїнські. Третього немає. Тож коли сьогодні в Україні під загрозою мова, культура, свобода слова, майбутнє наших дітей, негоже сидіти на печі. Якщо ти патріот, напиши листа президентові, статтю в газету, вийди на мітинг, стань у лави просвітян, розмовляй українською, виховай дітей справжніми українцями.
Подумки перераховую, скільки вже маємо Героїв України, лауреатів різних премій, заслужених журналістів, діячів культури, письменників, академіків, докторів, кандидатів наук, творчих працівників, відомих людей! От коли б кожен із них займав активну громадянську позицію, тоді було б “Разом нас багато!” А коли нас багато, то вже й сила. Згодна з
п. І. Коцюбинським: “Треба йти безпосередньо до людей”.
Хочу попросити Павла Михайловича Мовчана: зверніться, будь ласка, до нашого знаменитого співака А. Гришка, запропонуйте вступити до “Просвіти” й служити рідній Україні. Це набагато благородніше, ніж блазнювати в “зірковому” шоу.
Друге завдання “Просвіти”, на мій погляд, — відвойовувати інформаційний простір. Звичайно, втрачено багато, але вивчіть це питання ґрунтовно і дайте нам в осередки якісь пояснення й орієнтири в роботі: хто тримає в руках розповсюдження преси? Чи є якісь важелі впливу на них для збільшення українськомовних видань? Прошу про це п. М. Нестерчука.
Наше об’єднання в Іллічівську звернулося з листами до власників торговельних кіосків із проханням збільшити продаж українськомовних газет і журналів. З кількох десятків відгукнулося двоє. Звертаємось у міський відділ торгівлі — одна відповідь: “Не маємо права наказувати, це приватні підприємці…”
У якомусь дописі майнула думка про те, щоб редакція “Слова Просвіти” влаштувала Дні газети в різних містах. Підтримую! Для такої змістовної й націєтворчої газети — нинішній наклад недостатній! Докладаємо зусиль, щоб її передплатили всі навчальні заклади міста. Наше об’єднання вже 5 років видає газету “Рідне слово” спонсорським коштом. Це дуже допомагає в нашій просвітянській роботі.
І третє. Звертаюся уклінно до Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка: керуйте нами, не втрачайте зв’язків із найменшим осередком, давайте поради, надсилайте рекомендації, плани акцій.
Були б дуже раді отримати книжки, посібники, плакати на допомогу вчителю. Звучить у деяких дописах думка про “Просвіту” як елітний клуб. Категорично не згодна! Ми повинні бути повносилі, повноголосі, активні, прагнути до збільшення лав просвітян. У нашому об’єднанні дуже різні люди: вчителі, бібліотекарі, пенсіонери, докери, електрики. І всім вистачає роботи, і всі ми — побратими, бо об’єднує нас любов до України, бажання працювати на утвердження її незалежності.
3 грудня ми відзначали 20річчя нашої міської “Просвіти”. Скільки було спогадів! Боротьба за відкриття українських класів, дитсадків, шкіл, творчі зв’язки з іванофранківцями, львів’янами, курси української мови, лекторії, круглі столи.
Згадували випадки, коли нам закидали: “Стрелять вас надо!”, коли рішуче заявляли: “Я нічого не читала про Бандеру, але він бандит!”, коли кидали камінням у хлопця з жовтоблакитним прапором… Подібні факти вже відійшли в минуле, а сьогодні наше містечко на пляжі вигріває сонних і байдужих людей, яких не дуже хвилюють питання мови, культури, Церкви. Тому сьогодні нам, просвітянам, ще важче. Старші відходять, а молоді не поспішають бути добротворцями. Плануємо в новому році активізувати роботу з молоддю.
Впевнилися в ефективності акції “Без мови немає нації”, яку проводимо в День української мови та писемності. На вулиці спілкувалися з людьми, збирали підписи в оборону мови, дарували дітям книжки.
Хочу поділитися з усіма просвітянами невеличким досвідом наших подорожей Україною. Порт забезпечує нас транспортом у порядку спонсорської допомоги, а ми зв’язуємося з просвітянами пункту призначення й домовляємося про зустріч. Таким чином нас уже зустрічали черкаські, городищенські, полтавські, запорізькі просвітяни — велике їм спасибі!
Зустрічаємо й ми гостей щороку на пісенному фестивалі “Серпневий заспів” ім. Ю. Штельмаха.
Бути просвітянином — це стояти в обороні всього рідного, українського. За нас цього ніхто не зробить. Ще раз процитую М. Драгоманова: “Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, піклувався про інших лишень тому, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди цікавляться лишень тими, хто одбивається, — і тим помагають… Виходить, що лікування, хоч не скоре і важке, на українські лиха лежить в руках самих українців”.
