Родовід Діда Мороза

img_5206-copyСтаніслав ЗМІЄВСЬКИЙ,
м. Одеса

Спочатку огляньмося в ближнє минуле. Люди старшого покоління добре пам’ятають, що тривалий час навіть саме свято ялинки було заборонене комуністичною владою як прояв “релігійних забобонів” і “пережитків”. Прикрашену ялинку можна було побачити хіба що в церквах, які дивом уціліли. А вдома для дітей наряджали іграшками та цукерками гілку будь-якого дерева, а іноді й віник.
Перше радянське новорічне свято ялинки відбулося в Україні на рік раніше московського у Харківському палаці піонерів і жовтенят. Його облаштували у приміщенні колишнього Дворянського зібрання, яке, до переїзду в Київ, займав український уряд.
Я мав можливість спілкуватися із тими, хто влаштовував це свято. Вони розповідали, як привезли і встановили у залах палацу аж три великі сосни. Прикраси для них майстрували з картону та паперу керівники гуртків разом зі своїми вихованцями, бо у продажу їх не було. На поміч прийшли робітники Мереф’янського склозаводу, за кілька днів налагодивши випуск великих куль із товстого зеленого скла, із якого робили пляшки. А ще комсомольці побували у монастирях і нахабно вилучили там старі ялинкові прикраси. Роздобутих у монахів янголів із крильцями потім перетворили на пташок.
Героями першого новорічного маскараду були не лише казкові та літературні персонажі, а й костюмовані революційні матроси, чапаєвці, стаханівці, мічурінці, підкорювачі Арктики. Розважали всіх кумедними витівками популярні тоді коміки Пат і Паташон.
Підемо далі у глиб історії. Свято Нового року з участю Діда Мороза повсюдно відзначали в Російській імперії після запровадження Петром І нового календаря. Сам же цей персонаж, схоже, прийшов тоді на новорічні гостини з народних казок. У російському варіанті він називався Морозком, в українському — Морозенком. Подарунки з його мішка діставалися лише дітям.
1840 року, на основі фольклору Володимир Одоєвський написав оповідання “Мороз Іванович”. На відміну від казкового героя, Мороз Іванович не заморозив на смерть дівчинуледарку, а замість подарунка їй дісталося від нього намисто із крижаних бурульок. Згодом і каральна палиця Діда Мороза стала виконувати інші функції, перетворившись на чарівний ціпок.
Осібно існує версія, що прототипом Діда Мороза став архієпископ Миколай із міста Мир у Лікії, який жив ще в ІV столітті. По смерті цей щиросердний чоловік був причислений до лику святих і став шануватися вірянами як чудотворець. Коли в ХІ столітті його мощі викрали італійські пірати й перевезли до міста Барни, — обурився весь світ. Приблизно з того часу в день Святого Миколая, 19 грудня, люди почали робити дітям подарунки. В Україні було прийнято випікати для цього смачні коржики“миколайчики”, обдаровувати дітей. Ця традиція збереглася донині, день Святого Миколая став улюбленим святом української дітвори.
Однак більшість дослідників схильні вважати прототипом Діда Мороза не Миколая, а казкового МорозаМорозенка. Самі ж казки про нього, навіть найдавніші, теж мають свої витоки. Шукати їх слід у міфології наших пращурів, в історії нашого народу. Період АнтіїУкраїни археологи пов’язують із розвитком черняхівської культури. Знахідки того періоду засвідчують, що наші предки мали українську писемність (“буквицю” та “Іванове письмо”), знали давньогрецьку мову й латину. Займалися вони не лише землеробством і тваринництвом, а й багатьма ремеслами, виплавляли залізо у домницях, користувалися гончарним кругом, ткацькими верстатами. Із їхніх казок веде родовід нинішній Дід МорозМорозенко. Це можна простежити за описом найпопулярніших богів антів.
Першим, хто при цьому згадується, є Мороз, якого іноді ще називали ласкаво Морозком. Це божество холоду, віхоли, криги, справжній володар зими. А ще володарем зими давні українці, а згодом і білоруси, вважали Зюзю. Він зображувався у вигляді діда невеличкого зросту з довгою сивою бородою. Ходить він, згідно з народним повір’ям, у кожусі, але без шапки та босоніж. Під Новий рік білоруси варили для нього кутю і примовляли: “Зюзя на дворі — куця на столі”.
Але цілком можливо, що наш Дід Мороз походить прямо від Діда. Це друге ім’я, яке анти дали своєму Білобогу. Дідом або дідухом і досі називається в Україні необмолочений сніп жита, який господар вносить у хату перед Святвечором. Білобог же — головний бог добра. За повір’ям, він — творець землі, води, світла, батько Перуна, захисник людей від зла.
Але українська міфологія знає ще і бога сонця, світла та добра на ім’я Дажбог, культ якого сформувався за скіфських часів у VI—IV століттях до нашої ери. Він наділений стількома чеснотами, що й не злічити. Сонцеликий образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса — київської гавані на Почайні. Це ж зображення було і найпершим гербом Києва.
Дажбог та його рідня — в центрі новорічних, а пізніше й різдвяних свят. Його дружина Коляда (ім’я походить від слова коло, що здавна символізувало сонце) щороку в найдовшу зимову ніч народжує молоде сонце — Божича. Ховаючись від свого одвічного ворога — Мари, уособлення темних сил, Коляда перевтілюється в козу. Як стверджував Іван НечуйЛевицький, коли сонце повертає із зими на літо, починалося свято Коляди і тривало воно з 24 грудня до 6 січня. В обрядове дійство входило запалювання вогнища, посипання зерном на новий врожай, водіння кози, рядження, колядування під сяючим зображенням Божича, вертепні дійства, спалювання колоди, яка символізувала Мару. Це язичницьке свято було таким популярним, що служителям культу нічого не залишалося як підпорядкувати йому свято Різдва.
Тож український Дід Мороз може пишатися багатим родоводом. Безліч добрих рис успадкував він від Дажбога і Білонога, Мороза, Зюзі й Морозенка. Це його вустами промовляють до нас далекі предки, бажаючи всім і кожному щастя, здоров’я та радості.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment