ОЙ ДІДУ МІЙ, ДІДУХУ, ЗАКЛИЧ ДОБРО В ХАТУ

Марина ЧОРНА

Із глибини тисячоліть прийшла до нас традиція робити на Різдво із жита чи пшениці дідуха — “хлібне дерево”, або “дерево життя, роду”. Дідух — дід, родоначальник, пращур, який разом із предками, які колись жили, береже й охороняє від усього лихого родину, що їй він дав початок, дарував життя, і яка його за це шанує.
Колись у кожній українській родині на свято дотримувалися прадідівських звичаїв і традицій, в’язали дідуха й ставили під образами як символ невмирущості роду й добра. Ця традиція не перервалася й нині повсюдно відроджується.
Щороку з початком зимових святок в’яжуть дідухи і радіють їм від Різдва до Різдва у Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Виготовлення пшеничного, повного сонця й пахощів щедрої ниви, древа роду розпочинається з майстер-класу для студентів, який проводить старший викладач педагогічного факультету, член Спілки дизайнерів України Ольга Стрілець.
Священнодіючи над снопом пшениці, навколо якого з молитвою, піснями, веселими розповідями зібралися майбутні педагоги, майстриня зв’язує перший пучечок колосків, із яких формує вершок дідуха. “Зазвичай для дідуха, — говорить Ольга Стрілець, — беруть останній обжинковий сніп жита, пшениці чи вівса, зрізаний серпом. Колоски мають достигнути, але не перестояти, щоб не осипалися”.
Традиція в’язати солом’яного дідуха і ставити його в хаті з’явилася від Різдва Христового, відтоді, коли Йосип снопом із соломи затуляв шпарини у печері, де народився Ісус. Можливо, й раніше, у дохристиянські часи, адже дідуха у нас називають ще й “колядником”, “колядою” на честь богині Коляди, матері Сонця і дружини Дажбога.
Кожна господиня вив’язує дідуха, як і вишиває чи готує, по-своєму. Головне, щоб він вивершився у вигляді дерева, мав розлогі й красиві гілки, як здоровий і багатий рід. Ольга Стрілець зі своїми помічницями традиційно витворює більш як двометрового “колядника”. Зв’язані міцними конопляними нитками пучки пшениці Ольга Володимирівна прикріплює до дерев’яного каркаса, щоб високий дідух краще стояв. Коли дерево вивершується, дідуху роблять із снопиків соломи ще й ноги — три або п’ять опор, адже стояти йому довго у хатах — до Нового року за старим стилем, до Водохреща, а в Переяслав-Хмельницькому університеті аж до наступного Різдва, коли на зміну старому дідуху прийде новий, із радістю свят, колядками й щедрівками.
Прикрашають дідухи, — продовжує майстер-клас Ольга Стрілець, — волошками, безсмертниками, калиною, маківками. А ще цукерками, горішками, іграшками з соломи чи лози, яблучками, бубликами. Коли дідуха розбирають, яка дівчина першою бубличка схопить, та й раніше за інших заміж вийде. З “колядниками” пов’язано чимало й інших прикмет. Щонайперша — коли дідух іде до хати — всяке зло з хати. Вважається, коли господар перед Святою вечерею заносить зі стодоли чи комори святковий, прикрашений сніп колосся, разом із ним до господи заходять усі пращури. Якщо їх шанувати, то вони оберігають родину від усього лихого, допомагають у господарстві, опікуються тим, щоб у домі був лад і спокій.
Тож коли час виносити дідуха, з його колосся та сухоцвітів чи гілочок ялини роблять кропило для свяченої води. Частину колосків зберігають, щоб навесні кинути у теплу землю, хай щедро колоситься нива, багатим буде врожай.
Повертаючись до своїх витоків, українці дедалі частіше заносять до своїх господ дідухів, які можна самому зробити, купити на передріздвяних ярмарках, чи й просто невеликі снопи колосків, переплетені льоном чи прикрашені маківками. У Львові та Івано-Франківську велетенських дідухів виставляють на вулицях і площах. Цю традицію переймають також інші міста й села. Наближається Святвечір, Різдво, тож ми знову, як і тисячі років тому, скажемо: “Ой діду мій, дідуху, заклич добро в хату!”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment