ПЕРШООСНОВА НАЦІЇ

Сім’ї, роди — це клітинки націй, їхні “першоосередки”. Здорові родини — основа здоров’я нації. Маємо прекрасні українські родини: Косачів, Лисенків, Старицьких, Грушевських тощо, які навіть у найважчі для нації часи зуміли зберегти нашу мову, культуру, дух народу.
Одна з тих, хто перейняв естафету — родина Цимбалів. Виставка документів, меморіальних та особистих речей, мистецьких творів цього роду з архіву Вікторії Цимбал, дочки відомої актриси Тетяни Цимбал, нещодавно відкрилася в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського.
Директор музею Світлана Панькова на презентації зазначила, що їхній колектив із великою цікавістю готував експозицію цієї патріотичної родини, що дуже важливо кожному зберігати пам’ять про свій рід, фото наших бабусь і дідусів, тоді Україна буде жити, розвиватися. До речі, академік Іван Бех у лекціях наводить факт, що в англійських родинах зберігають фото багатьох поколінь і діти добре знають своїх далеких родичів.
Письменниця Олена Леонтович розповіла, що вона приятелювала з актрисою Тетяною Цимбал. Була вражена, коли побачила твори її брата Віктора, про якого в Україні знають мало.
Віктор Цимбал здобув мистецьку освіту в Київській мистецькій школі, згодом у Високій школі прикладних мистецтв і Українській студії пластичного мистецтва в Празі. У Празі він здобув ім’я найкращого графіка Чехословаччини. З 1928 року жив у Аргентині, США, працював ілюстратором у комерційній рекламі.
“Віктор Цимбал, його художні образи жили в мене в душі. Особливо вразила картина “Голод 1933 р.” На жаль, багато його творів розсіяні по США, інших країнах і вже ніколи не будуть знайдені”, — сказала Олена Леонтович. Талановитим художником був і Олександр Цимбал.
Учасники презентації слухали твори українських класиків у виконанні Тетяни Цимбал. На жаль, запис був низької якості, оскільки актрису жодного разу не записували на радіо, телебаченні. Радянська влада Тетяну Цимбал переслідувала за те, що брат був на еміграції і за її “націоналістичні” погляди.
Богдан Горинь, автор роману-есе “Туга Віктора Цимбала”, що вийшов у видавництві “Пульсари”, нагадав, що нація починається з родини. “Віктор Цимбал був графіком світової слави, фейлетоністом, карикатуристом, актором, людиною широкої душі, глибокого інтелекту, військовим і політичним діячем. Бабуся Лідія, мама Тетяни Цимбал, коли збиралася творча молодь, учила нас щедрівок, яких ми в Києві тоді ще не чули. На черзі видання книжки “Родина Цимбалів”.
Олександр Пономарів розповів, що не тільки брати пішли “не тією стежкою”, Тетяна Цимбал і сама читала те, що від неї хотіли почути свідомі українці, не зважаючи на офіційну думку. Був майже на всіх її концертах, творчих вечорах, присвячених Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Іванові Франку, Ользі Кобилянській, Михайлові Коцюбинському тощо. Вона декламувала добірною українською орфоепією, робила правильні акценти. Була скромна. Якось читала поезії Кобзаря в Шевченкові дні, її засипали квітами. Вона сказала “Ці квіти належать не так мені, як Шевченкові”. Пішла до пам’ятника і поклала квіти.
Коли відзначали 60 років із дня смерті Лесі Українки, люди прийшли до літнього театру, де мав відбутися вечір, а там оголошення: “Вечер не состоится в связи с ремонтом помещения”. Тоді учасники зробили імпровізовану сцену в парку на Петровській алеї. Виступали Євген Сверстюк, Іван Дзюба. Тетяна Цимбал під палахкотіння запалених газет читала Лесині поезії.
Очевидець тих подій Євген Сверстюк звернув увагу, як дбайливо родичі Тетяни Цимбал зберегли всі її афіші, як багато це значить для пам’яті. “Ті люди, які загрожені, були відважні, — сказав Євген Олександрович. — У Тетяни Цимбал був брат на еміграції, сама вона у філармонії трималася на волосинці. Ми часто виступали до Шевченківських світ. Шевченка тоді популяризували, багато читали. Але що читали і як? На відміну від багатьох інших декламаторів, Тетяна Іванівна читала так, щоб пробудити. Доносила підтекст, який був актуальний”. Євген Олександрович також пригадав імпровізований вечір Лесі Українки в парку: “Виходить Тетяна Іванівна і читає “Товаришці на спомин”:
Ми навіть власної не маєм хати,
Усе відкрито в нас тюремним ключарам.
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: “Мій дім — мій храм!”
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світла-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводарів оддав…
У той вечір це звучало напрочуд актуально. Тетяна Цимбал подавала приклад громадянської відваги”. По-родинному затишну обстановку вечора, теплі спогади друзів, знайомих цієї сім’ї доповнював виступ чудового хору “Видубичі”.

Сторінку підготувала Надія КИР’ЯН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment