НЕОБТЯТІ КРИЛА СВІТЛАНИ КОРОНЕНКО

Наталя БУЧЕЛЬ

Напишу про подругу. Гарну, щиру, добру й талановиту, з якою разом склали вже більше десятка пісень. З якою можна поговорити про потаємне, таке, що й самій собі часом до кінця не розкажеш. А з нею можна просто сісти близько, очі в очі, та й розповісти про все, знаючи, що зрозуміє, порадить і розрадить.
Це як про подругу. А як про поета? Як передати відчуття розквітлої яблуневої гілки, яку колише весняний вітер?..
Ти пишеш портрет акварельний.
Мій срібний портрет.
Рука твоя довго чаклує
над світом мольберта.
Портрет твій про мене,
але на портреті не я.
Там в когось вдивляється
срібна сяйлива красуня.
Художнику, стій. Зупини
свій мистецький політ!
Я знаю, невдячна, але хочу бути собою.
Доля її почалася у місті Фастові одного благословенного літа. Була вона як отой “юний золотий кульбаб”, що проріс потім у її вірші. Хто знає, коли склався найперший рядок, але вірші Світлана писала завжди. Бігала босоніж, ходила до школи, зростала, гарнішала. І писала вірші. Їхала до Києва вступати до університету імені Т. Шевченка на факультет журналістики, складала сесії, бігала на побачення… І писала вірші. Дивувалася, тримаючи в руках першу свою книжку: ось вони, її вірші, уже відокремлені від неї, але все одно теплі й живі… Потім буде ще багато книжок, вона стане лауреатом багатьох літературних премій, але та — найперша — книжечка залишиться найдорожчою.
Світлана подорослішала, набула досвіду, стала ерудованою й елегантною. Столичне життя має свої закони. Та юний золотий кульбаб неможливо було заасфальтувати, як неможливо загубити стежку до старого малинника…

…Ще з такими крилами
необтятими,
ще з такою глибокою вірою
у слова,
ще з такими очима
наївними й світлими,
ще з такою печаллю вселенською,
ще молода.
І за будь-яких життєвих обставин вона писала вірші. Вони рятували від болю душу, а голосу додавали дзвінкості, та й зараз додають, два виспівані нею наймення, дві прекрасні поеми, дві донечки — Анна й Анастасія.
Дуже нелегко бути поетом, коли ти мама двох дорослих дочок, а ще заступник директора каналу “Культура” на Українському радіо і маєш безліч різних обов’язків і невідкладних справ… Але існує така собі шпарина між світами, і то є простір поезії, де стоїть на хмаринці темнокоса жінка золототіла, простягає руку і дарує прозорі квіти, що їх бере нізвідки…

З роси у сонце золотий кульбаб
…цивілізації, століття і морози
Так героїчно вистоявши, знов
Хоробру щічку виставив і гріє.

Світлана пише прозу, філософську і містичну. В її романі “Мертва кров” є все, що можна уявити в цьому жанрі: упирі, які живуть і діють у багатолюдному місті, колишній монах, що став відлюдником, лікар-збоченець та француженка-отруйниця, падре-екзорцист та індійський йог. Плетиво примарного павутиння у наелектризованому просторі, єднання містики й реальності, жаху та буденності дає той часово просторовий континіум, з якого виростають філософія і намагання осмислити наше буття в усіх його можливих проявах.
Ви, юна жінка, ви, погідна лань,
Злітаєте над цим недремним містом
Із тим, хто вас боїться, як свічі
Метелики, проте летить за вами…

Ця поезія має назву “Нічний політ”. І таку саму назву має нова книга поезій Світлани Короненко, яку презентували минулої весни у книгарні “Є”. Я там була, сиділа поряд зі Світланою і почувалася дуже щасливою, бо мені випало не лише виконувати наші спільні пісні, а ще й проілюструвати цю поетичну збірку моїми графічними роботами, за що я Світлані щиро вдячна.
Світлані Короненко підвладний прямий ефір, коли радіослухачі озиваються до неї, запитують, розповідають, пропонують, дякують. Дзвінки летять на її голос, як на світло.
Поезія — то її щоденний і щонічний труд, її життя і радість, і ті потрясаючі хвилини, коли перечитуєш і дивуєшся: тобою чи не тобою написано…
Голос її легкий, природний і щирий. І коли лунає з радіоприймача: “З вами Світлана Короненко”, ми радіємо, що вона з нами.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment