Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.
Найперший “Кобзар” Тараса Шевченка вийшов, як відомо, 1840 року. А далі історія зафіксувала сотні перевидань цієї епохальної книги. Її передавали від батька синові, з покоління у покоління. Відтак “Кобзар” став не просто поетичною збіркою, а своєрідним духовним заповітом. Заповітом для України і для кожного українця, який бачить свою державу під банями соборів і під сонцем свободи. Зважаючи на таку значимість Шевченкового слова, на Рівненщині започаткували широкомасштабний просвітницько-дослідницький проект “Найстаріший “Кобзар” у моїй родині”. Він спрямований на учнівську молодь, яка вестиме пошук старих “Кобзарів”, вивчатиме їх долі та долі людей, що опікувалися виданнями минулих століть, збиратиме матеріали про подвижництво земляків. Уся ця пошуково-дослідницька робота має втілитися у літописне видання, яке називатиметься — “Найстаріший “Кобзар” у моїй родині”.
Презентація проекту відбулася у Рівненській обласній бібліотеці за участі вчителів, учнів і студентів з усіх районів області, слухачів Рівненської малої академії наук. Своє слово про значення “Кобзаря” в українській літературі та історії мовили письменники, працівники бібліотек, освітяни, науковці. Своєрідний старт до пошуку старих “Кобзарів” і написання творів дала одна з найактивніших просвітянок області Наталя Савчук, яка і зініціювала цей проект.
— Ідея про такий масштабний захід з’явилася після серії матеріалів у газеті “Слово Просвіти”, присвячених давнім “Кобзарям”, — розповідає Наталя Савчук, — зокрема, тим, які мають причетність до Рівненщини. Так, директор Ярославицької школи Млинівського району Віктор Посільський зберіг унікальний примірник воєнного “Кобзаря”, виданого у Львові 1942 року. А сім’я Борейків із Рівного аж три “Кобзарі” — це вінніпезьке видання 1960 року за редакцією Василя Сімовича; факсимільне видання “Кобзаря” 1840 року та повне наукове видання “Кобзаря” за редакцією та з примітками Василя Доманицького, яке вийшло 1907 року. Є на Рівненщині й “Кобзарі”, пробиті на війні осколками. Є і ті, які “пройшли” всю війну. Отож поле для пошуку та опису широке, ми зберемо не тільки унікальні видання, а й унікальний літопис минувшини, пов’язаний із “Кобзарями”.
— Прекрасна задумка, вірю у її змістовне здійснення, — зазначив на презентації проекту директор Ярославицької школи Віктор Посільський, — щодо збереженого у нашій родині “Кобзаря”, то його з фронту приніс додому один із маминих братів. Тривалий час ми цей “Кобзар” вважали сімейною реліквією, а недавно передали його у Ярославицький шкільний музей, аби став набутком не однієї родини, а ширшого кола шевченколюбів. Сподівання на явно ширшу аудиторію, зацікавлену і Шевченком, й історією рідного краю, виправдалися. Бо за цим виданням школярі почали писати дослідницькі роботи. Водночас радіє і вся моя родина, що сімейна реліквія стала у пригоді молодому поколінню.
…Здається, нещодавно стартував “Найстаріший “Кобзар” у моїй родині”, а дослідники вже активно взялися до роботи. Так, за словами голови Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України Лідії Рибенко (а саме письменницька організація разом із обласною організацією Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка й управлінням освіти та науки облдержадміністрації взялася за організацію заходу), на адресу Спілки від учнів надійшло кілька цікавих історичних есе та оповідань, пов’язаних із долею “Кобзаря”. Зокрема про те, як під час пожежі все майно згоріло, а “Кобзар” залишився неушкодженим.
Підбиття підсумків цього конкурсу заплановане на березень наступного року під час відзначення Шевченківських днів.
