Станіслав ЗМІЄВСЬКИЙ,
м. Одеса
У місті Бендери Придністровської Молдавської Республіки відкрили пам’ятник українському письменнику Івану Котляревському. Видатний майстер слова був справжнім героєм і про це в Придністров’ї пам’ятають. У цій республіці третину населення становлять українці.
Іван Котляревський у 27 літ став військовим і за 14 років дослужився до штабс-капітана. Брав участь у російсько-турецькій війні, відзначився в баталіях під Ізмаїлом і Бендерами. Одного разу він, ризикуючи життям, виїхав на ворожу територію і зміг залучити на російський бік буджацьких татар чисельністю до 50 тис. вершників. За цю блискучу дипломатичну місію й інші заслуги Котляревський був нагороджений орденом Святої Анни III ступеня. А ще він, за дорученням полкового начальства, вів журнал воєнних дій, рукопис якого дійшов до наших днів. Є там і докладний опис узяття російськими військами Бендерської фортеці 1806 року, після чого Бендери стали частиною Російської імперії.
І хоч із того часу минуло 204 роки, мешканці міста не забули свого літописця. Саме на території воєнно-історичного комплексу “Бендерська фортеця” вони встановили пам’ятник українському поету й драматургу, автору “Енеїди”. Мармурове погруддя виготовив скульптор Петро Герман. А 24 грудня 2010 року відбулося урочисте відкриття монумента за участі президента ПМР Ігоря Смирнова, послів України, Росії і Болгарії у Республіці Молдова.
Промовці залюбки цитували Івана Котляревського, наголошували, що для всіх людей, які проживають у Наддністрянщині, пам’ятник йому буде символом українського народу. Лише виступ Посла Росії в МР Валерія Кузьміна вніс деякий дисонанс у святкове дійство. Він повторив заяложену тезу про те, що “російська, українська, білоруська культури народилися від одного кореня”.
До речі, 9 квітня минулого року в Наддністрянщині, у місті Бендери, було відкрито монумент на честь 300річчя Конституції Пилипа Орлика.
Тоді, у торжествах із нагоди 300річчя “першої української конституції”, відомої ще і як “Бендерська конституція Пилипа Орлика”, взяли участь президент Наддністрянщини Ігор Смирнов і заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко. Вони і відкрили монумент у вигляді розгорнутої книги з українським та латинським текстами: рідкісний випадок, коли пам’ятник встановлюють не людині, а історичному документу, який вона створила. Конституція Пилипа Орлика варта такого пошанування. На цьому наголосив, зокрема, і президент Наддністрянщини: “Не слід соромитися говорити про конституцію соратника Мазепи. Підписання її у стінах Бендерської фортеці стало важливим демократичним кроком в історії України й інших держав Європи. У запорізького козацтва були складні відносини з Російською імперією. Це можна по-різному оцінювати з погляду сучасної політики. Придністровський народ сильний тим, що не переписує історію, не підбудовує її під політику, а завжди пам’ятає, якою ціною довелося відстоювати своє право жити тут”.
Представники нечисленних делегацій з України, що брали участь у відкритті двох уже згаданих тут монументів у ПМР, висловлювали надію, що рано чи пізно на території фортеці буде височіти і пам’ятник Іванові Мазепі, бо 14 жовтня 2008 року тут була закладена плита на місці майбутнього монумента. Його планували відкрити 2009 року, у трьохсоту річницю з дня смерті звитяжного гетьмана. Ідею увічнити у Бендерах пам’ять Івана Мазепи підтримали депутати Верховної Ради ПМР Любомир Риб’як та Володимир Боднар, який водночас очолює тут громадську організацію “Просвіта”. Вже й погруддя для пам’ятника скульптори давно виготовили, але офіційний Тирасполь уникає конфліктів із Москвою, тож погруддя Мазепи поки що не на постаменті, а в музеї, та й то не у відкритій для всіх експозиції, а зберігається у картонній коробці в музейному архіві.
Вважається, що ПМР — це цілковито проросійський регіон, обговорюється навіть можливість входження її до складу Росії. Тож найменший прояв проукраїнських настроїв у Придністров’ї сприймається Москвою як підрив її авторитету, як виклик на двобій.
Із розповідей одеситів, зокрема з “Просвіти”, які нерідко навідуються до Тирасполя й Бендер із подарунками для українських шкіл і бібліотек, знаю, як добре ставляться місцеві мешканці до України. Хоч на білбордах красуються портрети Путіна й Медведєва, біля мостів та інших стратегічних об’єктів стоять російські “миротворці” з автоматами, а панівною є російська мова, у ПМР діють українські гімназії та ліцеї, а Тираспольський університет носить ім’я Тараса Шевченка.
Українська діаспора ПМР потребує нашої підтримки, спілкування з майстрами мистецтв, є потреба у молодіжних і дитячих таборах на кшталт пластових. Годі й сподіватися, що такі дружні контакти й починання знайдуть розуміння чинної української влади. Тож покладатися слід на ініціативу громадських організацій і всіх не байдужих до долі численних українців у близькому зарубіжжі. Нас там чекають!
