Він народився у подільському селі Скородинцях над Серетом 8 жовтня 1925 р. у селянській родині Анни та Ілька, рільника і теслі. Турбота про хліб ніколи не затуляла мрій про визволення України з чужинецького ярма, а українська пісня живила душу дорослим і дітям. До неї був особливо чутливий старший брат Павло — співак і диригент. Він приніс у родину захоплення співом чоловічого хору Дмитра Котка, на концертах якого бував у 1930-х роках у недалекому від Скородинець Чорткові. У Чортківській бухгалтерській школі, де навчався Степан, учитель Сельський також захоплено оповідав учням про Кошиця і Котка. “Я це сприйняв так, що спів хору Котка сягав своїм мистецтвом хмар, а капела Кошиця — високих небес, — згадує Степан Стельмащук. — Усе це відкладалося у свідомості, інтригувало й переслідувало мене роками”. Це й визначило майбутню професію Степана Стельмащука. Поштівка 1930-х років зі світлиною хору Котка, згадує він, “була мені наче талісман під час військової служби”.
Після демобілізації та вечірньої школи навчався у Львівському музичному училищі (1950—1954), Львівській консерваторії (1954—1959). Навчаючись на 3 курсі, став керівником хору студентів Львівського педагогічного інституту, що з січня 1960 р. перебазувався до Дрогобича. Там викладав на музично-педагогічному факультеті, 37 років незмінно керував хоровою капелою “Бескид”, писав музичні твори, навчальні посібники, зокрема: “Гармонічний аналіз хорових партитур: Посібник для вищих навчальних закладів Міністерства освіти” (Дрогобич, 1995); “Педагогічні пісні: Практичні матеріали для вчителів середніх і загальноосвітніх шкіл” (К., 1997), “Двадцять українських коляд” (Дрогобич, 1998), “Служба Божа. Для мішаного хору” (Львів, 2002), “Зі знаком Його доброти: Спогади про Станіслава Людкевича” (Дрогобич, 1991). Композитор С. Стельмащук — унікальний інтерпретатор народного мелосу. Він писав музику до “Слова о полку Ігоревім”, до поезій Т. Шевченка, М. Шашкевича, С. Руданського, М. Старицького, І. Франка, У. Кравченко, Б. Грінченка, Р. Купчинського, Ю. Шкрумеляка, В. Сосюри, Я. Славутича, Янки Купали та багатьох інших. Його музичну антологію ще тільки починає відкривати Україна.
У періодиці С. Стельмащук друкував цікаві спогади про Василя Барвінського, Романа Сімовича, Євгена Козака та багатьох інших українських митців, а фундаментальній праці про Дмитра Котка він присвятив майже 30 років. Книжка “Дмитро Котко та його хори: Статті, рецензії, спогади, документи” (Дрогобич, 2000) — це найкращий пам’ятник диригентові українського хорового співу.
Відомі його розвідки в журналах на теми фольклору: збірники “Сто українських народних пісень села Скородинці на Тернопільщині” (К., 1967), “Пісні Тернопільщини” (два випуски спільно з П. Медведиком), (К., 1989, 1993), “Ой зібралась звірина: Українські народні пісні-казки для дітей” (К., 1991). С. Стельмащук записував фольклор ще зі студентських років, цю працю продовжував зі студентами й викладачами кафедри теорії й історії музики Дрогобицького педінституту ім. І. Франка. З його ініціативи видано збірник “Перший ужинок (матеріяли фольклорної практики 1989—1994 рр.)” (Дрогобич, 2002).
Чарами українського народного мелосу Степан Стельмащук майстерно оздобив свої вокальні ансамблі: тріо “Цвітка дрібная!” на слова М. Шашкевича в супроводі фортепіано (36 муз. творів на слова М. Шашкевича. — Вінніпег, 1992), солоспів на слова Б. Грінченка “Зима”, пісні для молоді шкільного віку, що їх публікував журнал “Світ дитини”, та багато інших.
Педагог, науковець, активний член НТШ, композитор, член ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, щиро відданий Україні Степан Стельмащук плекав національну свідомість, почуття національної гідності, пропагував рідну історію. Багатий життєвий досвід він яскраво описав у кількох автобіографічних нарисах: “Три наддніпрянці” (Трускавець, 1996), “Від “визволення” до “перемоги”. Спогади з часів Другої світової війни в 3х частинах: 1. Під першими совітами; 2. Так було за німців; 3. В Червоній армії” (Трускавець—Львів, 2000).
Степан Стельмащук чимало робив як просвітянин. За його ініціативи був виданий плакат “Шляхом української державності” з портретами видатних українських діячів. Цей плакат прислужився багатьом учителям та учням у всіх куточках України. За участі Степана Ільковича проведено багато музичних вечорів. За його ініціативи виконано заповіт Дмитра Котка, на могилі якого нарешті зробили напис — сотник УНР.
Гостра думка, чудове почуття гумору Степана Стельмащука додавали засіданням Ради Галицького районного об’єднання м. Львова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка приємної атмосфери і можливості знайти вірні рішення у складних ситуаціях. Як шляхетна інтелігентна людина він завжди скеровував діяльність просвітян у виваженому напрямі. На одному з останніх засідань він ділився планами щодо доповненого перевидання книжки про Дмитра Котка, про листування із земляками диригента.
Степан Ількович жив Україною, в його душі віддзеркалювалися чари української пісні й музики, в його серці жила велика любов до людей, до родини, до краси в житті й мистецтві. Коли в “Просвіту” приходив цей стрункий, елегантний, сивий, з приємною усмішкою чоловік, у присутніх поліпшувався настрій, розмова ставала жвавішою, а опрацьовані документи змістовнішими.
3 січня цього великого Просвітянина не стало. Його буде бракувати нам, колегам, Львову й усій Україні.
Галицькі просвітяни
