ПЕРШИЙ ТОМ ЗОЛОТОГО ДВАДЦЯТИКНИЖЖЯ: РАДІСНО… І ГІРКО

75Дмитро ПАВЛИЧКО,
Дмитро ПИЛИПЧУК

Нарешті, ми тримаємо в руках перший том “Словника української мови” у 20-ти томах (видавництво “Наукова думка”)! Видання передплатне; один із нас нічого не знав про нього; інший, філолог і редактор, не тільки завсідник книжкових виставок, а й практичний лексикограф, подбав про передплату цього видання і для себе, і для свого друга, і для брата, який живе на Поділлі. Одержуючи цей фоліант на 912 сторінок у видавництві на вул. Терещенківській, 3, кожен із нас пережив хвилини надзвичайної радості: нарешті, український народ матиме справді потужний, великий лексикон своєї мови, опрацьований на високому науковому рівні, і, сподіваємося, буде виданий на такому ж видавничому рівні, як отсей перший том!
У розділі “Література” наведено реєстр безмаль усіх найважливіших джерел української лексикографії, 43 позиції, — від “Словаря української мови” Бориса Грінченка в чотирьох томах до “Словника-довідника з українського літературного слововживання” (2004) С. І. Головащука.
Отримавши перший том цього золотого Двадцятикнижжя, ми дізналися телефоном (від самого директора Українського мовно-інформаційного фонду (УМІФ) НАН України Володимира Широкова) про те, що число гасел у новому словнику буде втричі більшим ніж в одинадцятитомнику, що вийшов у 1971—1980 роках.
У новому тлумачному “Словнику української мови” (який, до речі, за своїм обсягом має перевищити перше видання “Современного словаря русского литературного языка” в 17ти томах, 1950–1965) вперше буде цитовано майже 200 нових авторів, яких українська радянська лексикографія навмисне чи вимушено замовчувала (Емма Андієвська, Роман Андріяшик, Богдан-Ігор Антонич, Іван Багряний, Василь Барка, Олесь Бердник, Іван Білик, Володимир Винниченко, Микола Вінграновський, Микола Воробйов, Олекса Воропай, Іван Гнатюк, Василь Голобородько, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Іван Дзюба, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко, Майк Йогансен, Ігор Калинець, Олександр Кониський, Наталена Королева, Ліна Костенко, Григорій Кочур, Андрій Крижанівський, Іван Крип’якевич, Богдан Лепкий, Роман Лубківський, Аркадій Любченко, Оксана Лятуринська, Євген Маланюк, Тарас Мельничук, Борис Нечерда, Іван Огієнко, Олег Ольжич, Тодось Осьмачка, Валер’ян Підмогильний, Олена Пчілка, Улас Самчук, Володимир Свідзінський, Григорій Сковорода(!), Михайль Семенко, Василь Стус, Василь Сухомлинський, Олена Теліга, Борис Харчук, Микола Хвильовий, Олег Чорногуз, Павло Чубинський, Грицько Чупринка, Маркіян Шашкевич, Валерій Шевчук, Гео Шкурупій) або ж які утвердилися в літературі вже по завершенні першого (одинадцятитомного) видання СУМа (Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Володимир Забаштанський, Оксана Забужко, Андрій Кокотюха, Марія Матіос, В’ячеслав Медвідь, Павло Мовчан, Віктор Неборак, Євген Пашковський, Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Василь Шкляр, Володимир Яворівський).
У 20томнику перші 18 томів містять загальну лексику, а географічні назви (близько 70 тисяч назв) подано в останніх двох томах. У надзвичайно ґрунтовній передмові до Словника (т. 1) зазначено, що “у його авторів виробився новий погляд на тлумачний словник як на певну “Summa Lехісоgrаfiае”…” Таке тяжіння до повноти словника не може не тішити.
Як зазначено на стор. 10й Словника, сьогодні лексикографічна база Українського мовно-інформаційного фонду, якому надано статус науково-дослідного інституту НАН України, налічує понад 550 тисяч реєстрових одиниць. Порівняймо: в одинадцятитомнику (1971—1980) було подано 137109 слів.
Якщо взяти до уваги, що на момент завершення роботи над Словником (у штаті інституту було всього-на-всього 43 особи (і лише 25 наукових працівників!) і що мовно-інформаційний фонд виконував надзвичайно великий обсяг робіт за програмою “Словники України” (досить сказати: тільки “Орфографічного словника української мови” вийшло 9 видань!), — важко не назвати працю колективу УМІФ над новим СУМом науковим і творчим подвигом. До роботи над Двадцятикнижжям долучилися науковці Інституту української мови, Інституту мовознавства імені О. О. Потебні, Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національного лінгвістичного університету (загалом працювали близько сорока лексикографів).
Якщо перше видання СУМа розроблялося понад сорок років, то завдяки повній комп’ютеризації лексикографічного процесу на друге видання Словника витрачено у багато разів менше часу. І виявляється, що ще 21 лютого 2007 р. в інтерв’ю газеті “День” Володимир Широков уже повідомляв про завершення роботи над Двадцятикнижжям. Тоді ж він зазначив, що “запланований наклад — тисяча примірників”(!!!).
Особисто для тих, хто довідався про це щойно, таке повідомлення стало громом з ясного неба. Виходить, що Кабінет Міністрів України ще 11 лютого 2004 р. видав розпорядження про надання національній словниковій базі (створеній в УМІФ) статусу “наукового об’єкта, який є національним надбанням”, але разом із тим після завершення роботи над тлумачним словником державної мови не виділив для його видання на паперових носіях жодної копійки. І це при тому, що УМІФ, природно, розраховував на те, що з допомогою держави вдасться значно збільшити (хоч би до 10ти тисяч примірників) принизливо малий наклад СУМа. Тим часом 1й том Словника замість багатотисячного накладу видано в кількості… 1000 примірників! (До слова: наклад першого видання СУМа становив 30 тисяч примірників). Але й це ще не все! Виявляється, видавництво “Наукова думка” абсолютно не пропагувало 20томник у ЗМІ, за винятком безликого повідомлення на сайті видавництва, в якому не те що не було розкрито суть цього видання як унікального набутку нації, а й навіть не названо наукову інституцію, що розробила цей словниковий продукт, не кажучи вже про кількісні та якісні параметри Словника, його авторів, редакційну колегію, принципи створення, структуру тощо.
Наприкінці серпня “Наукова думка” ще не приймала передплату на Словник, а в жовтні на сайті видавництва було зазначено: “Замовлення приймаються до 30 вересня 2010 року”. Тобто на збір замовлень (чи на незбір замовлень?!) вирішили дати один місяць. Видавництво не видрукувало жодного плаката про цю подію, жодного буклета про 20томник. Як не крути, а інакше, як відвертим саботажем Словника, ці факти назвати не можна. Гірко. Особливо якщо згадати, що передплата на перше видання СУМа на початку 70х проводилася в сотнях міст України, було видано буклет і плакат про майбутній лексикон. До речі, до складу редакційної колегії 11томника, окрім інших вчених, входили академіки Максим Рильський і Павло Тичина, адже вихід тлумачного словника національної мови — подія історичного масштабу.
Ми були прикро вражені, довідавшись від директора “Наукової думки”, що видавництво зібрало передплату але на… 100 примірників Словника! Це — національне приниження і ганьба! Такої ганьби ми не зазнавали навіть від комуністичного тоталітаризму! Коли видавництво прямо відмовилося прийняти від нас передплату на наступний, другий том Словника і ми прямо спитали у директора видавництва: “Вам що, влада заборонила організацію передплати?!”, — він промовчав, не заперечив цього, пояснив, що коштів на видання 20томника Академія наук не виділила, а тому немає жодної гарантії, що 2й том Словника взагалі вийде.
Усе це дуже логічно вкладається в поведінку сьогоднішньої малоросійської влади, яка не проти будь-що вписатися в “Русский мир” патріарха Кирила. Але ж як бути із клятвою Віктора Януковича в Каневі при нашій національній святині про те, що українська мова й далі буде єдиною державною мовою в Україні?! Адже Президент і далі має пам’ятати, що він є гарантом дотримання Конституції держави і, зокрема, її статті 10ї!
Нехай би Президент пригадав усе-таки, що він як Прем’єр-міністр підписував у 2004му розпорядження № 73р про надання національній словниковій базі статусу “наукового об’єкта, який є національним надбанням”. Словник у 20ти томах — це оте саме національне надбання, що його треба персоніфікувати у майбутні книжкові фоліанти, якими пишалися б у будь-якій європейській країні. В України тим більше підстав гордитися своїм Двадцятикнижжям, що Український мовно-інформаційний фонд, створивши інтегровану лексикографічну систему “Словники України” (випускається на лазерних дисках), вже на початку третього тисячоліття увів Україну до клубу країн з комп’ютерною лексикографією. Цією гордістю мали б пройнятися і Президент, і Прем’єр-міністр. І то вже сьогодні, коли вкрай треба подбати про 20томник у Державному бюджеті на 2011й рік, не забувши, до речі, і про кошти на завершення випуску багатостраждального Етимологічного словника української мови в 7ми томах, друк якого розтягли на… 30 років (!) і додрукову підготовку 6го і 7го томів котрого, як можна зрозуміти з публікацій в Інтернеті, вже завершено.
Держава мусить дбати і дбатиме про державну українську мову та українську культуру, якщо вона буде українською. Інша, протилежна орієнтація призвела б країну і суспільство до потрясінь і духовної Руїни. Із цього має виходити у практичній мовно-культурній політиці наша влада, незалежно від регіонального її походження. Отже, нам залишається сподіватись на здоровий глузд та (поможи, Боже!) патріотичні почуття очільників держави.
А коли влада не дбає про національну словникову базу, то про це маємо дбати ми самі — письменники, академіки, професори, викладачі, вчителі, журналісти, видавці, діячі культури і мистецтва, наші вищі навчальні заклади, школи, бібліотеки, меценати та благодійники. Якщо хтось зумисно приховує від суспільства інформацію про такі події, як поява золотого Двадцятикнижжя, — то треба ж нам самим дбати про доступність скарбів рідної мови! Вкрай дивно, що навіть наша патріотична(?) преса не інформує суспільство про долю 20томного Словника української мови. Ми звертаємося до українських газет і журналів з проханням передрукувати цю статтю, надавши їй відповідного резонансу.
Хотілося б, аби й мовознавці, причетні до цього й подібних проектів, не чекали милості від держави та ЗМІ, а били на сполох.
Ми, звичайно, свідомі того, що в реалізації книжкового (та й онлайнового) проектів Словника української мови у 20ти томах дещо можна (і треба!) було б доопрацювати. Аналізуючи “Список літературних джерел Словника” (Т. 1, С. 59–61), ми помітили, що, вочевидь, через недостатнє фінансування та неопрацювання сотень і тисяч публікацій за межами Словника опинилося досить багато українських авторів, цитати з творів яких могли б лягти в корпус Словника1; незадовільно представлений український художній переклад2; разом з тим Словник ще не вільний від багатьох представників графоманської (парткомівської) літератури, про яку Микола Лукаш склав було таку іронічну шпигачку:
Лугом іду, коня веду,
Бенедетто Кроче.
Сватай мене, Козаченку, —
Так Збанацький хоче.
Авторам Словника не варто уникати доброї традиції європейських лексикографів: у кожному томі зазначати кількість зафіксованих у томі слів, як це робили й упорядники першого видання СУМа. А оскільки склад цитованих авторів як загалом, так і в конкретних томах, вочевидь, постійно змінюватиметься, то список авторів слід було б складати новий для кожного окремого тому (тоді він буде адекватним). І ще одне: позначаючи імена тих авторів, що вперше цитуються в другому виданні СУМа, треба виділяти їх курсивом дещо уважніше. Скажімо, в т. 1 подано курсивом імена М. Вороного, П. Глазового, П. Грабовського, Є. Гребінки, П. Гуріненка, Дніпрової Чайки, М. Драгоманова, М. Драй-Хмари, І. Драча, Уляни Кравченко, П. Куліша, М. Куліша, В. Мисика, Б. Олійника, Є. Плужника, В. Поліщука, Григора Тютюнника, хоч ілюстрації з їхніх творів у першому виданні СУМа подавалися. А загалом важливо, щоб частота цитування того чи того автора бодай приблизно відповідала питомій вазі імені (за цим параметром уважний читач мимоволі визначатиме і систему цінностей, що їх сповідує колектив лексикографів, і рівень їхньої наукової сумлінності).
Але найголовніше — це зробити наклад Словника якомога більшим і забезпечити його безперебійний друк. В жодному разі не можна припустити позбавлення права індивідуальних покупців на придбання Словника, як це буває з державними замовленнями: в роздріб має реалізуватися щонайменше половина накладу видання.
Ми чекаємо, що на цю публікацію відгукнуться і Президент, і Прем’єр-міністр, і Держтелерадіо, і, звичайно, Президент НАН України. Адже подібні події в лексикографії трапляються один раз на півстоліття. А з огляду на характер та обставини випуску видання — воно унікальне!

17.12.2010
Літературна Україна. — 2010. — 23 грудня. — № 47. — С. 6.

_______________________________
1 У Словнику нині бракує таких імен, як Іван та Михайло Андрусяки, Дмитро Антонович, Олена Апанович, Роман Бабовал, Дмитро Багалій, Юрій Бадзьо, Володимир Базилевський, Юрій Барабаш, Віктор Баранов, Василь Барладяну, Юліан Бачинський, Сергій Білокінь, Катерина Білокур, Наталка Білоцерківець, Василь Бобинський, Богдан Бойчук, Михайло Брайчевський, В’ячеслав Брюховецький, Григорій Ващенко, Любомир Винар, Іван Вишенський, Михайло Возняк, Валерій Войтович, Сергій Гальченко, Лесь Герасимчук, Любов Голота, Святослав Гординський, Михайло і Богдан Горині, Леонід Горлач, Сергій Грабовський, Леонід Гребінка, Василь Гренджа-Донський, Ярослав Грицак, Андрій та Дмитро Гродзинські, Валерій Гужва, Юрій Дараган, Ярослав Дашкевич, Любко Дереш, Володимир Державин, Ярослав Дзира, В. Домонтович, Дмитро Донцов, Віталій Дончик, Дмитро Дорошенко, Євген Дудар, Сергій Єфремов, Олесь Жолдак, Світлана Жолоб, Аркадій Жуковський, Микола Жулинський, Петро Засенко, Володимир Затуливітер, Василь Захарченко, Дмитро Іванов, Юрій Іздрик, Юрій Іллєнко, Валерій Ілля, Олександр Ірванець, Ярослав Ісаєвич, Світлана Йовенко, Аркадій Казка, Святослав Караванський, Петро Карманський, Ірена Карпа, Абрам Кацнельсон, Ігор Качуровський, Леонід Кисельов, Юрій Клен, Іван Климишин, Юрій Ковалів, Степан Колесник, Філарет Колесса, Петро Кононенко, Віктор Кордун, Роман Корогодський, Михайло Косів, Григорій і Платон Костюки, Михайлина Коцюбинська, Богдан Кравців, Дмитро Кремінь, Сергій Кримський, Володимир Кубійович, Лесь Курбас, Остап Лапський, Орест Левицький, Юрій Липа, В’ячеслав Липинський, Іван Лисяк-Рудницький, Наталя Лівицька-Холодна, Левко Лук’яненко, Володимир та Іван Лучуки, Іван Мазепа, Іван Малкович, Василь Марочко, Валерій Марченко, Юрій Меженко, Володимир Мельниченко, Тарас Мельничук, Іван Миколайчук, Микола Міхновський, Ладя Могилянська, Володимир Моренець, Анатолій Мороз, Валентин Мороз, Михайло Москаленко, Михайло Наєнко, Дмитро Наливайко, Віктор Недоступ, Неда Неждана, Леонід Новиченко, Іван Огієнко, Олександр Оглоблин, Михайло Орест, Марко Павлишин, Ігор Павлюк, Галина Пагутяк, Володимир Панченко, Оксана Пахльовська, Петро Перебийніс, Симон Петлюра, Володимир Підпалий, Сергій Плачинда, Федір Погребенник, Анатолій Погрібний, Юрко Позаяк, Юрій Покальчук, Леонід Полтава, Олександр Пономарів, Мирослав Попович, Омелян Пріцак, Тарас Прохасько, Володимир П’янов, Роман Рахманний, Петро Ребро, Феодосій Роговий, Ірен Роздобудько, Богдан Рубчак, Степан, Михайло і Ярослав Рудницькі, Софія Русова, Василь Рябий, Микола Рябчук, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Тамара Севернюк, Лев Силенко, Володимир Січинський, Вадим Скуратівський, Василь Скуратівський, Василь Слапчук, Йосиф Сліпий, Олекса Слісаренко, Микола Сом, Богдан Стельмах, Ярослав Стельмах, Олекса Стефанович, Степан Смаль-Стоцький, Михайло Стрельбицький, Надія Суровцова, Остап і Юрій Тарнавські, Олекса Тихий, Костянтин Тищенко, Олесь Ульяненко, Назар Федорак, Тарас Федюк, Павло Филипович, патріарх Філарет, Мойсей Фішбейн, Тарас і Петро Франки, Микола Холодний, Володимир Цибулько, Леонід Череватенко, Дмитро Чередниченко, Станіслав Чернілевський, Дмитро Чижевський, Євген Чикаленко, В’ячеслав Чорновіл, Ганна Чубач, Євген Шабліовський, Володимир Шаян, Андрей Шептицький, Юрій Шерех (Шевельов), Григорій Штонь, Микола Шудря, Володимир Шухевич, Ігор Юхновський, Дмитро Яворницький, Василь Яременко, Михайло Яцків, Ярослав Яцків, а також багатьох відомих перекладачів.
2 З відсутніх у СУМ-20 перекладачів досить назвати таких, як Євген Тимченко, Петро Карманський, Леонід Гребінка, Освальд Бурґгардт, Ірина Стешенко, Леонід Первомайський, Дмитро Білоус, Ірина Стешенко, Євген Попович, Дмитро Паламарчук, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віктор Коптілов, Анатоль Перепадя, Михайло Москаленко, Андрій Содомора, Йосип Кобів, Роман Лубківський, Ростислав Доценко, Олекса Синиченко, Ольга Сенюк, Леонід Череватенко, Євген Дроб’язко, Леонід Махновець, Юрій Лісняк, Грицько Халимоненко, Світлана Жолоб, Сергій Борщевський, Віктор Шовкун, Михайло Литвинець, Олександр Мокровольський, Валерій Гужва, Дмитро Чередниченко, Лесь Герасимчук, Микола Мірошниченко, Олександр Гриценко, Максим Стріха.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment