ЧИ ОБ’ЄДНАЮТЬ ІДЕЇ СОБОРНОСТІ НАШИХ ДЕМОКРАТІВ?

Час готуватися до виборів. Парламентських, президентських. Незалежно від того, коли вони відбудуться, адже помічено: підготовка до нових виборів починається наступного дня після проведених. Вибори — цивілізований шлях, яким національно-демократичні сили можуть прийти до влади. І це єдина реальна можливість для України утвердитися справді незалежною, демократичною державою європейського типу, а не московською колонією. Для цього потрібно зовсім небагато: об’єднання демократів. Це просто. Це найважче.

Петро АНТОНЕНКО

Маємо те, що очевидне й сліпому. Втім, ще в давнину казали: “Сила ворога — в нашій слабкості”. Сила тих, хто довів Українську державу до такого стану, — в слабкості тих, хто мав цьому протидіяти: демократичних сил, національної еліти. Це діагноз. Тож час лікуватися!
Кожному зрозуміло, що парламентських виборів не буде у березні 2011 року. Ця дата здається зараз просто несерйозною, хоч, між іншим, саме вона випливає з Конституції України 1996 року, яка “відновлена” в країні рішенням Конституційного Суду. Альтернативна дата — вересень 2012 року, тобто по завершенні повної 5-річної каденції нинішньої Верховної Ради VІ скликання. Поміж ними називають осінь нинішнього і весну наступного року. Коли ж вибори — насправді не знає ніхто, бо дату визначатимуть не за словом законності, демократії, конституційності, а за політичною доцільністю для влади. Тож не будемо ворожити.
Отже, почнімо з готовності до виборів національно-демократичних сил — в аспекті готовності до об’єднання на них! Основні політичні сили Майдану, що були при владі попередні роки — БЮТ і “Наша Україна” (називаємо у послідовності місць, які посіли на президентських виборах їхні лідери — Юлія Тимошенко (2 місце) і Віктор Ющенко (5 місце). На перший погляд, тут готовність до об’єднання (не те що у форматі одної партії чи навіть блоку, а бодай непоборювання) здається нижчою нуля. Чвари тривають. Звинувачення від виборців, що саме ці чвари “здали” Майдан і Україну регіоналам, не діють. “Найбільша моя помилка в політиці — це Тимошенко”— це й сьогодні теза й позиція Ющенка. Найбільшою своєю помилкою Юлія Тимошенко називає те, що почала розвінчувати оточення Ющенка (читай — боротьбу з ним) лише восени, а не влітку 2005 року, першого року помаранчевої влади, коли прем’єр “все роздивилася й зрозуміла”. Іти БЮТ і “НУ” з цим на вибори? Це ж те, про що тільки й мріють регіонали. Україні залишається лише уповати, що всередині цих політичних сил, за якими ідеали Майдану, прекрасні державницькі ідеї, мільйони виборців, визріє така критична маса, яка скаже своїм вождям — “Годі!”
Згадаймо “старі” національно-демократичні сили. Показовим у плані аналізу поразок, готовності до оновлення, до об’єднання став черговий з’їзд Української народної партії. Показовим майже повною відсутністю і першого, і другого, і третього у цьому більшому осколкові колись могутнього Народного Руху, в цій партії, яка силиться подати себе істинно державницькою в таборі демократії. Кажуть, грім не вдарить, мужик не перехреститься. Над цією партією вдарило вже скільки громів, але… Перший — убогий результат УНП на виборах 2006 року, коли вона прокотилася повз парламент.

Другий грім, оглушливий, вдарив над УНП на останніх президентських виборах, коли голова партії Костенко, балотуючись усупереч бажання більшості партійців (у цьому можна не сумніватися), а за рішенням партійного генералітету, набрав жалюгідні 0,2 відсотка голосів. Що в 10 разів (!) менше, ніж на попередньому його балотуванні після розколу Руху 1999 року. Третій грім вдарив на осінніх місцевих виборах.
Грудневий партійний з’їзд — і не те що жодного каяття чи бодай самокритики від партгенералітету, а й повна відсутність самооцінки: що взагалі означало оте облудне балотування на президентських виборах? А в середовищі рядових партійців усе наполегливіше лунає визначення — “зрада”. Місцеві вибори було визнано мало не успіхом партії, яка, як було заявлено в документах з’їзду, зайняла 11 місце серед понад 120 партій, що балотувалися. Цікаво, звідки така статистика, якщо для цього треба було б порахувати мандати всіх отих віртуальних 120 партій по всіх понад 30 тисячах виборчих дільниць країни і по всіх видах виборів, від обласних до сільських рад. А головне — яка велика честь зайняти 11 місце серед 11 чи 12 реальних партій!
Ніщо не навчило і вже не навчить нічому цю партію, яка дедалі більше скидається на якийсь спецпроект з руйнації демократичних сил. Після таких погромів на кількох виборах — жодної відставки на з’їзді: голови партії, його заступників, Центрального проводу. Натомість — самовідвід висунутих делегатами кандидатур при виборах голови досвідченими партійними “зубрами”, такими як Заєць, Слободян, Асадчев. Схоже, були вміло “відрізані” від балотування й такі цікаві молоді лідери, як голова Рівненської УНП і “Просвіти” Ніколіна, яку не спромоглися обрати бодай заступником голови партії, при тому, що з’їзд обрав їх аж сім! Може, хоч на цьому з’їзді хворої партії її лідером був би обраний Василь Червоній, але такі політики чомусь рано помирають.
Єдиним мікроскопічним позитивом з’їзду було кволе рішення почати, здається вже удвадцяте, “процес об’єднання” демократичних сил. З ким — не названо, хоча в демократичному середовищі конкретно називають три партії, які начебто ведуть переговори про об’єднання в одну. Це, окрім УНП, “Наша Україна” та відокремлений свого часу її уламок “За Україну!”, партія, яку очолює В’ячеслав Кириленко. Молодий, розумний політик, якого давно можна було б обрати і головою УНП, і спікером Верховної Ради, а чому не було обрано, це теж питання чесного аналізу. Втім, наскільки відомо, ні Кириленко, ні Костенко не повинні стати головами цієї об’єднаної партії, як і лідери “НУ” — голова “Нашої України” Валентин Наливайченко і її почесний голова Віктор Ющенко. І ще одна передумова: нова партія повинна мати нову назву, інакше це буде не об’єднання, а приєднання до когось.
Що ж, це реальний серед наших малореальних варіантів об’єднання. Затримка за малим: вгамувати гонор і самих членів партій, насамперед УНП, де ніяк не усвідомлять, що вони вже не пуп демократії, і партвождів. Слово тепер за партійцями.
Які ще перспективи об’єднання? Варто нагадати першу п’ятірку виборчого списку Блоку “Наша Україна — Народна Самооборона” на останніх парламентських виборах восени 2007го: Луценко, Кириленко, Яценюк, Гриценко, Катеринчук. П’ять цікавих політиків молодшої генерації, п’ять партій — і кожен лідер при своїй. Перше, що спадає на думку, — як непросто їх об’єднати. Друге — які дріб’язкові всі ці “перешкоди”, коли йдеться про долю України! Тож чи не згадати, що Луценко, попри тюремні ґрати і напіввіртуальність його “Народної самооборони”, залишається її ідейним лідером. Катеринчукові теж доведеться чітко визначитися, на якому стільці сидіти. Гриценко і його партія “Громадянська позиція” готові до об’єднання в єдину партію — на цьому наполегливо наголошує сам політик. І навіть Арсеній Яценюк, якого похапцем записують у “придворну опозицію” і який є самодостатнім політиком, цілком вписується в таке об’єднання. Бодай у форматі демократичного виборчого Фронту, якщо його партія “Фронт змін” не буде вливатися в об’єднану партію. У цьому Фронті знайдеться місце й іншим силам. Скажімо, “Єдиному центру”, абсолютно штучному утворенню, партії, зліпленій на хребті “Нашої України”. Її фіаско на останніх місцевих виборах, відкритий перехід лідера партії Балоги в табір регіоналів, на посаду міністра в уряді Азарова — все це має спонукати рядових партійців до запитання: “Так де ми і з ким?” Знайдеться місце в такому об’єднанні й менш помітним силам, таким, як Українська партія, та ще дрібнішим, яким “нєсть числа”, і вони множаться — щойно зареєстрована сто вісімдесят якась там у переліку партія “Рідна Вітчизна”, так, наче Вітчизна буває двоюрідною.
Об’єднання партій доволі строкатого національно-демократичного спектра в єдину партію поки що малоймовірне, тож можна і треба вести мову про об’єднання в широкий демократичний Український Фронт, який би вистояв на виборах і Верховної Ради, і президента. Звичайно, краще було б почати процес об’єднання демократичних сил вчора. Але краще сьогодні, ніж завтра, бо завтра може бути досить сумним. Та тепер ініціативу об’єднання демократії мають взяти на себе рядові виборці, партійці, які надто багато бідкаються про “чвари і розколи” вождів, замість того, щоб нарешті згадати, що вони — громадяни. Саме вони мають в ультимативній формі поставити вимогу об’єднання перед лідерами демократії. Бо альтернативи йому нема. Точніше, альтернатива об’єднанню є — зникнення. Не партій, національно-демократичних сил — держави. Прикладів у новітній європейській історії вистачає.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “ЧИ ОБ’ЄДНАЮТЬ ІДЕЇ СОБОРНОСТІ НАШИХ ДЕМОКРАТІВ?

  1. Leonid

    « ВІД СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ – ДО ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ»?! ЧИ НАВПАКИ?..
    Яку соборність мав на увазі, зокрема, Д.Павличко, коли закликав охочих на Софіївський майдан? І якої України? Про єдність якої нації йде мова? Про консолідацію української нації, про що йде мова в статті 11 Конституції України і яку складають етнічні українці, більшість суспільства, з розвитком етнічної самобутності спільно з іншими народами і національними меншинами при цьому? Чи про єдність надуманої політичної нації, себто, багатонаціонального народу України, громадян України? І коли вона та соборність, злука відбудеться? І чи відбудеться взагалі, якщо і далі дбати про єдність єдиної політичної нації, як казав свого часу В.Ющенко в ноу-хау до Дня 18-тих роковин незалежності, з єдиною національною ідеєю в єдиній національній державі, вже неукраїнській Україні? І що тоді криється за національними інтересами і чи спільні вони для всіх народів і національних меншин України? Чи може застаріли вимоги статті 11 Конституції України про забепечення державою розвитку українською нацією із етнічних українців і всіма народами та національними меншинами ЕТНІЧНОЇ. мовної, релігійної, культурної самобутності? І ,нарешті, чи маємо працювати на самовизначення української нації через побудову національної української держави Україна? Як не прикро, святкування Дня соборності і на 20-тому році незалаежності ,те, що ми бачили і почули, не дає відповіді, які ж висновки із попередніх років зробили для себе ті сили,які вважають себе національно-патріотичними, демократичними, і чи зроблять вони ці висновки будь-коли.
    Були зрозумілими дії влади, команди В.Януковича, яка послідовна в своїх намірах об,єднати Україну такою ,якою є вона сьогодні, відкинувши духовність, обіцяючи зростаючі соціальні стандарти, всеохоплюючі реформи, дбаючи про непорушну вертикаль влади, говорячи про національні інтереси невідомо якої нації. Ось як сказав про це , зокрема, сам Президент України В.Янукович: »Маємо спільне прагнення жити в мирі і добробуті незалежно від Сходу і Заходу « Головний ідеолог владної команди Ганна Герман на 5 каналі ТБ доповнює :» Цей день, День злуки, багато сказав нам про настрої суспільства…Ми бачимо єдність в простих людях. Люди не хотіли зла і не пішли до зла …Люди хотіли ПОТІШИТИСЯ з посмішками,шукали добро..Люди давно між собою об,єдналися. У нас є соборна держава..Нас єднає наша земля, Україна,батьківщина добрих людей, лагідна земля.Запорука свободи- економічна могутність держави..Ми прийшли на руїну, а маємо збудувати дім» Зрозуміло, відкидаючи всіі звинувачення всіх в утисках свободи слова і жодним словом як українка не згадуючи про проблеми української нації, стан етнічних українців і вимоги статті 11 Конституції України, не згадуючи про головну проблему в Україні, консолідацію української націїї в складі етнічних українців, а не якоїсь полтчної нації,створення української більшості в суспільстві де-юре, себто, такої, яка б обирала завжди українську владу незалежно від політични х прапорів, цементувала би дійсну Соборність України… Не згадав про останнє в своїх запитаннях і журналіст, українець, Павло Куделя, як і більшість журналістів-українців. І не дивно, що двоє українців не захотіли торкатися головної проблеми Соборності України, закриваючи очі собі і суспільству на те: те ж саме демонстрували на торжествах на різних майданах в Києві і в своїх оцінках Дня Соборності 2011року і лідери національно- патріотичних, демократичних сил.
    На тому ж 5 каналі ТБ лідер Нашої України В.Наливайченко фактично повторив висловлене Г.Герман бачення проблеми соборності України:» Єдина формула єдності – заможне , успішне життя».Додає відоме всім : освіта,медицина,свобода слова… І ні слова ані В.Наливайченко,ані журналіст-українка не згадують про головну проблему.Неначе її не існує.Неначе вона вже вирішена.
    Не згадали про головну проблему соборності і політичні сили з промовистими назвами «За Україну!»,» Собор»,»Фронт змін» та їхні лідери , склавши на Контрактовій площі найбільшу карту України, чим ще раз наголосили як і В.Янукович на прагненні територіального об,єднання України, говорячи про єдину політичну націю, обіцяючи із декількох партій створити єдину політичну силу. Всі троє лідерів, зазначимо, українці, народні депутати України. За словами Г .Герман, лідери як і народ захотіли потішитися на День соборності України і потішити публіку, всю Україну черговими обіцянками про єдність, відповідними закликами до інших..І знову-ніхто із журналістів не згадав і не нагадав лідерам про головну проблему і статтю 11 Конституції України.
    А на Софіівському майдані, забувши про гасло Д.Павличка, закликали, зокрема, Ю.Тимошенко до зміни влади нинішньої, нічого не кажучи про наміри прийдешньої влади стосовно соборності України та якою та влада бачить останню: такою ,якою її бачить команда В.Януковича, без попередньої консолідації української( не політичної!) нації, чи все – таки –Соборність з цементуванням її консолідованою українською нацією з відповідною активною роботою над цим самої української громади .
    Склалося враження, що владна команда робила все , аби ніхто не згадав, що ж передбачали творці злуки і Акту злуки між ЗУНР і УНР майже сто років потому, а лідери національно –патріотичних, демократичних сил допомагали владній команді в тому, закриваючи очі на ганебний нинішній стан української «епідемічно хворої «нації, нації, яка» ще має народитися з українською мовою, культурою душею»(В.Захаренко), нації, оздоровлення і консолідація якої є безумовною передумовою існування соборності української України, а не Малоросії чи іншої держави з вивіскою «Україна», передумовою духовної єдності .
    Слава Богу, що про останнє не забули небайдужі українці, які стояли в живих ланцюгах на мосту Патона, у Львові, в Тернополі і в інших миістах західної України. Вони не вийшли потішитися, а своїм прикладом, дією намагалися привернути увагу влади і лідерів до того прикрого факту, що і сьогодн злуки немає, бо розкол України проходить не по Дніпру на Схід і Захід, а по серцям, розуму і душам етнічних українців, спотворених зросійщенням і денаціоналізацією українців, насамперед,на сході, півдні України і в Криму. Спотворених хворобою, яка нині поширюється по всій Україні, бо за словами В.Вітковського, хворе етнічне тіло української нації породжує стихійну русифікацію і денаціоналізацію, якій за 19 років незалежності протиставити не спромоглися нічого дієвого.
    То про яку злуку і соборність мали би говорити в рік 20-тих роковин незалежності, пам,ятаючи слова і думки авторів Акту злуки?! Прикро, що журналісти і вся Україна не звернули уваги на правдивіі слова Л.Кучми:» А злуки ж немає і сьогодні!»
    Дехто,зокрема,журналіст П.Антонеко в «Слові просвіти» намагався дати відповідь на запитання напередодні Дня Соборності:» Чи об,єднають ідеї соборності наших демократів?» День Соборності показав, що як і перед цим лідери національно-патріотичних , демократичних сил цураються дійсних ідей соборності, ідей оздоровлення і консолідації української нації.І не дивно, бо ми , скоріш за все, всі роки незалежності , за виключенням перших, мали справу з віртуальними цими силами.Адже ,які можуть бути національно-патріотичні, демократичні сили, коли має ще народитися українська нація з українською мовою, культурою, душею і коли ніхто не працює , щоб прискорити те народження?! Чи можна сподіватися на єдність віртуальних сил , особливо, їхніх лідерів?! Чи бачили ми представників цих сил в повсякденній роботі по вирішенню головної проблеми соборності? Навіть перед виборами працюють заробітчани за гроші, а не за ідеологію,і серед депутатів рад всіх рівнів більшість не члени партій,а спонсори, які проштовхували грошима партійні списки. Кажуть, зокрема, що у всій Одеській області – 60 членів «Просвіти», а в Миколаївській розшукують і не можуть знайти їх.Так,без сумніву в Києві, на західній Україні ці сили працюють, але на інших територіях, скоріш за все,прийдеться їх розшукувати. То про які ідеї і єдність маємо говорити?!
    Г.Герман в тому ж інтервю 5 каналу ТБ сказала і таке :»Я мрію про День Соборності, коли влада і опозиція візьмуться за руки!» З огляду на те , що відбувалося 22 січня 2011 року, нинішня влада і нинішня опозиція в свої поглядах на соборність України без попередньої консолідації української нації, з розмовами про добробут, єдину політичну націю фактично уже взялися за руки в політичній грі біля владного корита попри риторику і взаємні звинувачення.
    Нам же небайдужим українцям, тим, хто стояв в живих ланцюгах із словами «нехай політики гризуться, а ми залишаємося», залишається сподіватися , що якщо ми на 20-тий рік незалежнсоісті перейдемо від слів до діла оздоровлення і консолідації української нації, то зробимо перші кроки до створення української більшості суспільства, яка буде здатною обрати дійсно українську владу з українською опозицією, бо іншій не буде тоді місця на політичній рені.Ось тоді вони , українська влада і українська опозиція, міцно візьмуться за руки в день омріяної авторами Акту злуки, в прийдешній день Соборності української України, а не Малоросії чи іншої держави з вивіскою «Україна».
    М.Аркас в «Історії України-Русі» назвав період після Богдана Хмельницького, період розбрату українців, руїною, наслідки якої для України трагічні..Чи не переживаємо ми сьогодні духовну руїну української справи з тих же причин і з тими ж наслідками, коли , за словами Л.Костенко, ми врачаємо незалежність, коли, як стверджує у своїй заяві Патріарх Філарет, є план знищення і української Церкви,УПЦ Київського патріархату..Чи не до нас з Вами слова Т.Шевченка:»Схаменіться недолюди, діти юродиві! Подивіться на рай тихий на свою країну, полюбіте щирим серцем велику руїну, розкуйтеся , БРАТАЙТЕСЯ…Нема на світі України, немає другого Дніпра». Поки не пізно…Бо як сказав В.Наливайченко маємо медаль , на одній стороні якої – шлях в Малоросію, а на іншій – гризня лідерів української справи.То маємо розраховувати на себе, побратими – українці, щоб з такою медалью не зустрічати день народження неньки-України, 20-ті роковини незалежності. І хай нам допомагає Бог!
    Леонід Пінчук ,Миколаїв, шанувальник і дописувач А.Погрібного.

Leave a Comment