«Замість сонетів і…» (електронна листівка для Самашедшого)

В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ

Один славетний персонаж зізнавався: після прочитання хорошої книги йому кортить зателефонувати авторові. Відповідно до сучасних смаків, такому ентузіасту годилося б набирати для письменника SMS або інтернет-послання… Реєстр технічних новинок примножується, а приголомшливих мистецьких приводів для відгуку бракує. Усе ще заплутаніше, якщо прагнеш поділитися міркуваннями і з літератором, і з його героєм. Надто, якщо персонаж — програміст, спроможний зламати всі незримі паролі рецензента й відправити “цензора в собі” на антивірусний карантин.
Публікація довгожданого роману Л. Костенко відбулася у прикметний період. Причина тому — не лише гучний усесвітній кібер-скандал чи вітчизняні перекроювання інформаційного простору. Йдеться й не про легалізацію чорнобильського туризму, у якому оповідач твору вбачає кощунство. Здається, вихід “Записок… самашедшого” збігся в часі з черговим посиленням цікавості до класичних “Записок сумасшедшего”. Окремі з недавніх перепрочитань книги напрочуд близькі за духом до відкриттів письменниці. Знана російська інституція, приміром, підготувала експериментальну виставу за Гоголем. Усі події романтичної повісті розгортаються в Інтернеті. Тут Поприщін — затятий комп’ютерний користувач, уява котрого перенесена на монітор. “Чи навпаки: монітор в уяву”, — у суголос припустив би український Самашедший, пригадуючи фаховий анекдот про комп’ютерну інверсію.
Для Л. Костенко вдавання до кібернетичної царини не є міражною terra incognita. Варто згадати, що серед дійових осіб драматичної поеми “Дума про братів неазовських” були два програмісти. Перший дивувався щодо Сахна Черняка: “… Як поети могли прогледіти таку постать у віках?..” Цей докір переростав у намір “оцифрувати” історію та пристосувати машину до написання вичерпного, об’єктивного ліро-епосу.
На тлі “художнього попередника” Самашедший сповнений гострішого скепсису. За всіх надій на гідну “лінію оборони” він визнає: “Ми статисти духовної пустелі”. Але творення віртуального світоустрою не втрачає цікавості для оповідача. На відміну від Першого програміста, Самашедший “якийсь… дивний історик”. “Дивність” полягає в прагненні заповнити прогалини в сьогоденні, а не минувшині. Молодому київському інтелігентові важить примирити масштаби людські, приватні та глобальні. Емоційні контури катастроф накладаються на побутові потрясіння, мовби химерні шифрувальні таблиці для віднаходження чогось потаємного. Найголовніше при цьому зберегти чутливість за пересічних інформаційних хитросплетінь.
Головний герой роману сам пручається думці про те, що став літописцем. На певну вільність у фіксуванні спостережень указує, зокрема, й різний обсяг “річних нотаток”. Після зламу тисячоліть “щільність” у викладі подій поволі зменшується. Міркуючи про ефемерний “діаріуш людства”, Самашедший обачно стережеться не “вітрів Історії”, а кухонного протягу. Ретельне вираховування найкрихітніших пасток, пильнування інтимного простору позначається й на умовному імені персонажа. Так, він точно не офіційний Самовидець. І перевагу надає не оцифруванню, а ласкавому самоіронічному одомашненню “Сумасшедшего” з “петербурзької повісті” ХІХ ст.
Дивно, що “Записки…” мало не відразу після виходу почали сприйматись як цілком “публіцистичний роман”, насущний щоденник. Реалістичного складника не бракувало, наприклад, у прозі В. Домонтовича чи М. Капора. Утім, обидва згадані письменники у питомих для себе літературах пов’язуються з богемною інтелектуальною традицією. Прискіпливість Л. Костенко у згромадженні достеменного фактажу теж спирається на виразну художню інтригу. Книга будується не як декларативний “рухомий рядок” у теленовинах, а як саркастичний концептуалістський колаж:
“У Каліфорнії горять ліси.
На південну Африку випав сніг.
У Таїланді помер леопард від пташиного грипу.
У Колумбії вкрали єпископа”.
Не слід забувати, що “електронне письмо” — визнане й досліджуване явище. І коли Самашедший потайки схиляється над клавіатурою, ідеї про драматизм, ігрову природу, метафоричність кібертексту не здаються порожніми. До того ж, у громаддя повідомлень раз по раз проривається містифікація (майже як шмат червоної свитки, на яку часто посилаються оповідач із дружиною). Замість заяложеного смайлика тут доречно трапиться епізод, приміром, про снігову людину, котру бачили під Кобеляками, “навіть хотіли вибрати в парламент”.
Ракурс у веб-камер, котрі встановлює автор, дібраний вибагливо й динамічно. У цьому легко пересвідчитись, якщо відстежити прогулянку героя відреставрованим Майданом Незалежності: “Кам’яні гармошки сходів, мильні бульбашки ліхтарів… Велетенський бутафорський глобус обертається над галактикою барахла… А над усім цим… — кам’яна каплиця, на каплиці колона, на колоні куля, на кулі ноги, на ногах дебела дівка у плахті… Незалежність у сусальному золоті. Круто”.
Якщо ж охочий читач покладатиметься на слух, швидко з’ясується: твір наскрізно ритмізований. Стійкішим, аніж виокремлення сумірних розділів, у книзі виявляється членування тексту на фрагменти з одним реченням в абзаці. У стислих пластичних уривках були викладені й рефлексії Л. Костенко в нещодавній антології “Сновиди”.
Справді, усі “Записки…” — візерунок “строф” та “антистроф”. Після тривалої “внутрішньої еміграції” видатна поетеса повернулася з напозір прозовим романом. Однак це достеменний блискучий “роман-верлібр”. З такою рисою пов’язана побічна (радше формальна, а не змістова) інтрига твору — спостереження за ритмічними перепадами чи наростаннями. Подібно до молодого П. Тичини, письменниця змушує збагнути дещо суворе та прекрасне, “замість сонетів і октав”. Дещо невимовно ліричне, але замість тенорських рулад про “заворожені крила джмеля”, над якими збиткується Самашедший. Дещо таке звичне для Л. Костенко, але вкрай відмінне від “заочницького фанатизму” до кількох її підручникових рядків.
До речі, багато образів із віршів шістдесятниці проглядається в рядках із роману. Плач багдадського злодія в атакованому Іраку несхибно асоціюється з риданням коника серед трав, коли той же “багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій”. Міркування про глобалізаційний воландівський глобус, налитий вогнем, відтінюють рядок “Страшний калейдоскоп. В цю мить десь хтось загинув”. А в підкреслюваному мерехтінні пейзажів чи роздумах героя про сестру-кришнаїтку іноді вгадується, що “вся в гірляндах, як індійська жриця, // весна ряхтіла в іскорках роси”.
Досвід автора у виведенні ліричних і поемних суб’єктів сприяє майстерному прописуванню персонажів твору. Про типовість родини Самашедшого навряд чи може йтися. Зате у членах його сім’ї та приятелях уловлено суттєвіше — симптоми часу. Селінджерівський Голден Колфілд (той самий, що волів телефонувати літераторам) мав від народження сиве пасмо волосся. Майже за пророцтвом Гесіода про кінець світу. Зведений брат сучасного програміста — Тінейджер — не вимикає плеєр із записами звуків живої природи. Батька, перекладача з по суті екзотичних мов, друкують у піратський спосіб. Наукові керівники з Академії наук подаються у тривалі “відрядження” до Буркіна-Фасо чи на принадну держслужбу.
Однак, попри численність “антистроф”, нова книга Л. Костенко про любов. Кохання без злягань і збочень, гіперсексуальності й інтертекстуальності. Як каже головний персонаж: “… Я старомодний. Я втрачаю від неї голову” (курсив В. Л.). На тлі таких “простих” звірянь невідчепні новини снуються, мов субтитри до якогось класичного пристрасного фільму… Мабуть, настільки наснаженого почуття у нашій літературі вже давно не змальовувалося. Суттєві причини — образ, біографія героїні. Для Самашедшого, інколи перевтіленого в сентиментального трубадура, “важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах”. (Через це, між іншим, дуже не хочеться втрачати недорозгаданість Дружини! Письменниця вже ділилася планами видати роман про “другу половину” Самашедшого. Але, насмілюся припустити, такий крок не обов’язковий. Замість дамських букетів із “квітами зла” читач “Записок…” уже отримав вичерпний ескіз до “мистецтва любові”!)…
… От, власне, усе це можна було б написати в електронній листівці до “дивного історика” й ліричного кібернетика в одній особі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment