ВИВЧАТИ УРОКИ МИНУЛОГО

img_0602oЗа ініціативи Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка 1999 року Указом Президента України встановлено і щорічно відзначається 22 січня як День соборності. 19 січня “Просвіта” з цієї нагоди провела “круглий стіл”. Участь у ньому взяли відомі науковці, громадські та політичні діячі. Подаємо найцікавіші виступи.

ВЛАДА НАСТУПАЄ НА НАЦІОНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України.
Дата 22 січня позначена двома вікопомними подіями: цього дня 1918 року, в приміщенні київського Будинку вчителя було підписано IV Універсал, який започаткував Українську Народну Республіку як незалежну державу. Фактично була дана однозначна відповідь на одвічне питання: що може гарантувати перспективу української нації. Це власна національна держава. А 1919 року, саме в цей день на Софійській Площі в Києві було проголошено Акт Злуки між УНР і ЗУНР. Це також подія, спрямована на творення соборної української нації, українського духу, на об’єднання українських земель. Ці дві події відгукнулися через багато років ще однією, про яку маємо згадати сьогодні. Це ланцюг Злуки 21 січня 1990 року, який засвідчив, що українська нація кінця ХХ століття не втратила історичної пам’яті, засвоїла уроки історії, що мета, актуальна на початку ХХ століття, залишилася животрепетною і в кінці століття. Українська нація 1990 року продемонструвала свою волю далі виборювати незалежність, яку й здобула через рік. Нам треба не тільки усвідомлювати значення тих далеких подій, а й перекинути місток у сучасність.
Перший урок полягає в тому, що перспективу українська нація, держава матиме лише на шляхах поступальних: демократичних, національних, а не на перейдених, забарвлених космополітизмом.
Сьогодні ми бачимо, як правлячий режим Януковича по горло загруз саме в радянській тоталітарній ментальності. Ознаками цього є згортання процесів демократизації, торпедування національних засад Української держави. Різноманітні підтримки Сталіна і пов’язані з цим арешти — це все з арсеналу радянської влади, що вона застосовувала у боротьбі з українством, і з арсеналу московської влади, що ми вже бачили перед війною у Чечні.
Думаю, що сьогодні наступ на українство, національну державність посилюватиметься. Ми бачимо, яка деструктивна робота ведеться зі створення так званого нового підручника історії, який фактично позбавляє українців національної пам’яті, не орієнтує на патріотизм. Нам пропонують відмовитися від поняття колоніального статусу України, начебто це породжує в українців меншовартість, притлумлює нашу волю. Думаю, навпаки, така оцінка підкреслює, що ми навіть у колоніальному статусі знаходили технології, які дозволяли українській нації утриматися в цьому світі, та ще й продукувати загальнолюдські цінності. Таке визначення змушує нас здійснити низку постколоніальних заходів на відновлення цілісності української нації, розвиток культури, на виправлення ситуації, щоб національний організм міг одужати.
Історія, зокрема IV Універсал української Центральної Ради свідчить, що територія УНР — це територія, на якій проживає переважна більшість українців, тобто йдеться про об’єднання етнічних територій. Нинішні заяви про поліетнічність, полікультурність — це фактично ревізія держави національного типу.
Минулий рік був не просто роком втрачених можливостей — це був рік повсюдного розчарування. Частина громади розчарувалася в попередній владі, яка зазнала поразки на президентських виборах, а ті, які підтримували нову владу, також розчарувалися, бо не побачили жодних реформ, спрямованих на покращення життя. Натомість 2010 рік фактично пішов на те, щоб забезпечити узурпацію влади однією політичною силою. Узурпація влади — це кримінальний злочин. Треба відверто про це говорити. Замість реформ іде наступ на національну пам’ять, українську ідентичність. Влада цей наступ продовжуватиме, намагатиметься запустити змію міжусобиць між різними національними силами, верствами українського населення. Ми повинні дати колективну відповідь на такі зазіхання.
Відправною точкою такої колективної відповіді має бути акція 22 січня — не лише в Києві, а й по всій Україні. Тому важливо забезпечити цю акцію кількісно і якісно, відкинувши вузькопартійні й особисті інтереси.
Ще один урок тих далеких часів полягає в тому, що пацифізм на державному рівні призведе тільки до поразки. Ми бачимо, що теперішня влада фактично обеззброює українську націю. Я, Юрій Костенко і Ярослав Джоджик подали до Верховної Ради законопроект про те, щоб фінансування Збройних сил України відбувалося на рівні 2 % від обсягу внутрішнього валового продукту. Верховна Рада його не підтримала. Те, як забезпечує влада Збройні сили тепер (менше 1 %) призведе до знищення нашої обороноздатності. Про це свідчить світова практика. Ми не можемо виконати сучасні завдання, які стоять перед Збройними силами. Така недооцінка була й на початку століття. Тоді переоцінювали діалог із Росією, і це обернулося тим, що Росія оголосила війну Україні й таким чином задушила УНР.
Ще один урок полягає в тому, що треба вчасно приймати рішення.
Дуже добре, що був Акт Злуки, акт проголошення УНР. Це дві точки фіксації наших цілей. Але якби тодішні лідери були на своєму місці, то рішення варто було приймати у період максимального піднесення національно-визвольного руху, українського духу, а не в критичні часи, коли з усіх боків наступають вороги, державний організм розривають внутрішні суперечності. Вчасні політичні рішення дуже важливі й для нас. Те, що наша влада прийняла рішення про позаблоковість, ще раз довело, що вона не думає про стратегію розвитку української нації, оскільки навіть Росія пішла на зближення з НАТО. Сьогодні владі нема чого сказати своїм громадянам щодо безпеки. Загрози й виклики українській безпеці не зменшилися, тому це рішення невчасне й шкідливе.
Основна мета нашого “круглого столу” — відзначити події 1918—1920 років, поговорити про ланцюг Злуки 1990 року, визначити уроки тих подій і навести місток із сучасністю, щоб ми могли дивитися з перспективою в наше майбутнє.

МАГІЧНЕ СЛОВО
“ЄДНІСТЬ”
Лілія ГРИГОРОВИЧ, народний депутат України.
Дозволю собі загострити увагу на цьому магічному, енергетичному й такому многостраждальному слові — єдність, злука. Для українців це особливе слово, тому що тривалий час ми були розметені по задвірках чотирьох держав. Ми співаємо про єдність у наших молитвах, закликаємо до єдності повсякчас: до політичної, суспільної тощо. І от 22 січня 1919 року ми стали свідками цієї єдності, яка стала реальністю, відбулася. Ця подія має величезне значення, сильну енергетику, тому що в ній приховано механізм єднання. Як ви гадаєте, якби тоді було сказано: єднаймося під Петлюру, президента УНР, чи під Петрушевича, президента ЗУНР, чи єдність би відбулася? Єдналися не під суб’єктивне, єдналися під Україну. Тому урок перший: єднаймося під велику справу. Якщо будемо цим користатися, завжди матимемо успіх.
Урок другий: безвихідних ситуацій не буває. Тоді окупаційне кільце стискалося довкола України, яка проголосила незалежність і на східних, і на західних теренах. Дія до справжнього виключає поразку.
Акт Злуки 1919 року на Софійському Майдані дає підстави нашій історії заперечувати думку, яку нам нав’язують: мовляв, українські землі з’єдналися 1939 року, за Сталіна. Акт Злуки 1919 року — це лише перший етап унікальної формули: Україна на віки! Кожне покоління має своє призначення. Призначення одного покоління — проголошувати незалежність, другого — утверджувати кров’ю. А нашому поколінню призначено будувати Україну на віки: соборність українських земель, єдність української нації, помісність Української Церкви. У цьому сильна, потужна Україна. Незворотна і назавжди. Хай нам у цьому допоможе Бог.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ — ВІРА В РІДНУ ЦЕРКВУ
Дмитро СТЕПОВИК, доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, професор.
Хочу нагадати, що 1 січня 1919 року головний отаман УНР Симон Петлюра видав державний Закон про незалежну Українську Автокефальну Православну Церкву.
Знаючи історію інших країн, Петлюра прекрасно розумів, яку роль відіграє Церква при становленні державності. Наприклад, Болгарія ніколи б не звільнилася від турецького ярма, якби не було Болгарської Православної Церкви і вірності болгарського народу своїй прабатьківській вірі. Вони пережили 500літнє турецьке ярмо, і за те, що сталося в 1870х роках, завдячують не російсько-турецькій війні, а вірності болгарського народу своїй Церкві.
Величезної ролі Церкви не врахував Михайло Грушевський, який не надав значення урядовому Указові Петлюри про незалежну УАПЦ, і не сприяв його ратифікації Центральною Радою. Грушевський тоді сказав: “Обійдемося без попів. Вони (москалі) соціалісти і ми соціалісти, якось помиримося без церкви”. І це, на моє глибоке переконання, було однією з головних причин поразки УНР навіть при тій прекрасній Злуці, яка відбулася 22 січня. Сьогодні треба говорити про те, що Акт Злуки — це добре, але те, що не залучена була до цього Церква — велика втрата.
Цей урок прекрасно усвідомили інші держави, насамперед наша сусідка: через узурпацію Церкви можна зашкодити будь-якій нації. І нині з приходом надзвичайно агресивного Патріарха Кирила Гундяєва з ідеєю “Русского мира” почалася акція на знищення української державності — через знищення УПЦ КП. Наприкінці 2010 року з’явилися перші ознаки рейдерського захоплення нових храмів, побудованих за останні 17—18 років виключно на гроші парафіян Київського Патріархату, за “сльози” нашого віруючого народу, який отримував мізерні зарплати. Захоплення новозбудованих церков відбулося в Макарові Київської області, у Донецькій області, була спроба захоплення в Таращанському районі. І це лише початок, бо влада не тільки підтримує ці дії, а й керує цим процесом.
2008 року в Константинопольського Патріарха Варфоломія була ідея приєднати УПЦ до себе як митрополію. Він почав тиснути на нас, щоб ми зреклися патріаршого управління і повернулися до традицій Середньовіччя, як було в Київській Русі. А тоді на синодах вони вирішуватимуть, чи дати нам незалежність, чи не дати. Звичайно, ми відкинули цю ідею. А сьогодні Константинополь повністю став на бік Москви, погодився на знищення Київського Патріархату.
Називати церкви неканонічними — це страшна облуда. 325 року Вселенським Собором був прийнятий Символ віри. У ньому Церква позиціонується тільки 4 пунктами: Єдина, Свята, Соборна й Апостольська. Ніде не сказано, що є канонічні й неканонічні церкви. Московська, Болгарська, Сербська, Грецька — всі церкви постали за таким самим сценарієм, як сьогодні постає УПЦ КП. І, звичайно, проти них теж боролися. Але основа нашої Злуки, нашої національної єдності є в кожній родині, адже хтось обов’язково ходить до церкви. Ми — християнізована нація. Адже найбільше вірян належить до православ’я. Близько двох років тому ми почали переговори з УПЦ МП. Вони вже погоджувалися на об’єднання, але після обрання Патріархом Гундяєва, він суворо наказав Сабодану уникати будь-яких контактів. Нині УПЦ МП знову стала п’ятою колоною не тільки в церковному житті, а й в Україні.
Серед учасників “круглого столу” присутня дуже компетентна людина з питань канонічного права Православної Церкви, професор Олександр Саган, він може дати детальну довідку, як бомбуються в останні 18 років наші державники з прекрасними українськими прізвищами, великі патріоти. Впустили Московський Патріархат, як вовка впускають в овечу кошару. Це було 1992 року за нашого першого президента Леоніда Кравчука. Він, до речі, був проти, але два державники, а серед них і мер Києва Іван Салій, коли ми зайняли Лавру, прислав ЗМОП і Київський Патріархат звідти викинули. Дозволили, щоб там оселився Сабодан із його напівтерористичним угрупованням.
Віряни протестуватимуть проти приниження, підтримуючи Патріарха Філарета, бо Київський Патріархат із його 14 мільйонами вірян, з єпископатом, священництвом, зі студентством 7 семінарій і академій, іншими структурами, які ми створили за ці 18—19 років, це теж одне з Божих чудес, посланих Україні, відколи постав Київський Патріархат.
У нас 75 % у державі — корінне українське населення, незважаючи на світові війни, Голодомор та інші катаклізми. Бог із нами, він захищає нас і допомагає нам. Тож поможімо самі собі. Тоді й злука буде, і єдність. Єдність формується на основі ідеї. Яка це ідея? Національна ідея — це віра в Бога, у свою рідну церкву.

ЗАКЛИКАТИ ЛЮДЕЙ ДО ДІЇ
Роман КРУЦИК, голова Київської організації товариства “Меморіал” ім. Василя Стуса.
Хотілося б сказати про ті недоліки, які є причиною ситуації, що ми маємо через 20 років незалежності. 1991 року, проголошуючи Акт незалежності, ми не зберегли тяглості поколінь до державотворення. Ми створили нову державу, не згадавши, що прагнення українського народу до державності ніколи не зникало: від Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Боролися за державу ОУН—УПА, багато інших українців.
Усі народи в своїй історичній науці намагаються зберегти тяглість історичних подій, завдяки яким вони існують. Наші сусіди прибалти, інші народи, які виходили з СРСР, проголосили відновлення незалежності, а ми — нову незалежність. Пам’ятаю, коли Микола Плав’юк передавав Леоніду Кравчукові Клейноди, Кравчук сказав: “Нам необхідно законодавчо закріпити спадковість УНР і сьогоднішньої Незалежності”. На жаль, того не було зроблено. Але цю крапку в історії треба поставити.
Минулого й позаминулого року я їздив по Україні, коли піднімали документи в архівах. Я просто вжахнувся, коли вивчав документи періоду УНР. Воїни армії УНР досі не реабілітовані, вони й сьогодні, в незалежній Україні вважаються офіційно ворогами народу. Люди, які творили нашу державу в такій страшній боротьбі, досі належно не пошановані.
Але що робити нині, як бути? Читаю різні заяви, в яких засуджують події, які відбуваються сьогодні: арешти опозиції, антиукраїнські випади міністра освіти, перипетії з українською бібліотекою в Москві й бачу одне: засуджуємо — і все. А треба закликати людей до дії, інакшої ради нема. Іти на якісь силові методи не можна. Є інші методи. Згадаємо гасло: “Свій до свого по своє”. Думаю, що сьогодні треба закликати людей передплачувати українську періодику, не купувати російських книжок, ходити в українські кооперативи по продукти. Нас ігнорує наш сусід — чому ми не можемо відповісти тим самим? Закликати людей не відвідувати УПЦ МП, яка є ідеологічним центром нашого північного сусіда й одним із центрів русифікації нашого народу, нищення нашої мови й культури. Якщо парафіяни до неї не підуть, тієї церкви не буде. Все це треба людям роз’яснювати. Підозрюю, що існує спеціальна група, центр, який веде боротьбу і з УПЦ КП і з Греко-Католицькою Церквою. За 19 років незалежності у Західній Україні за дуже загадкових обставин спалено близько 200 церков.
Тому, я вважаю, сьогодні єдиний метод — просвітлювати людей, подавати нашу правдиву історію, історію нашої Церкви і відмітати те, що нам намагаються насадити окупанти, які сьогодні очолили українську владу. Відзначення пам’ятних історичних дат — один із напрямів такої роботи.

ПРЕЗЕНТУЄМО НОВЕ ВИДАННЯ
Василь КЛІЧАК, директор Видавничого Центру “Просвіта”, голова Київського обласного об’єднання “Просвіти”.
Тема української революції, яку сьогодні обговорюємо, події 1918—1920х років завжди нас цікавитимуть, бо завжди шукатимемо відповіді на запитання: чому не відбулася українська держава? Чому вона не утвердилася? Причин було багато.
Чимало літератури на цю тему опубліковано й видано, але й надалі відкриваються нові факти. Як відомо, після проголошення Універсалу Центральної Ради 22 січня 1918 року, сталися страшні події, битва під Крутами. За образним висловом Євгена Маланюка “крутянські герої своєю кров’ю підписалися під ІV Універсалом”. Два роки тому ми видали книжку: “Крути. Січень 1918 року”. Упорядкував її Ярослав Гаврилюк, народний артист України, знаний кіноактор і актор театру, який за покликанням створив громадську організацію — Культурологічне товариство “Герої Крут”, близько 10 років збирав матеріали. Це найповніше видання про Крути. Книжка мала широкий резонанс.
Незабаром з’явиться доповнене перевидання за підтримки голови “Просвіти” Павла Мовчана. Відомий історик Сергій Білокінь додав свіжі матеріали. Зокрема дослідив Глухівську трагедію, коли більшовики увірвалися в Глухів, де жорстоко нищили місцеве населення. Особливо страждали єврейські сім’ї. У книжці є спогади учасників битви під Крутами, записані тепер від нащадків крутянських героїв.
28 січня у Будинку письменників плануємо провести презентацію нового видання.
І про Крути, і про Київську трагедію, коли Муравйов увірвався до Києва і по-звірячому нищив людей, написано багато. Але додаються нові свідчення, нові акценти. У попередній літературі факти подавали так, нібито це була самодіяльність Муравйова, який мав жорстокий характер. Насправді він виконував чітку вказівку з Кремля від Леніна: українців нищити, топити в крові, щоб залякати народ.
Вивчаючи уроки минулого, проектуючи їх на сучасність, завжди відкриваєш щось нове.

СИСТЕМНО ПРАЦЮВАТИ З МІСЦЕВИМИ РАДАМИ
Олег ЯЦЕНКО, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Студентське братство”.
Скажу від імені молоді про необхідність побудови мостів від минулих подій до сучасності. Вчора відомий письменник Андрій Курков в інтерв’ю Бі-бі-сі сказав, що як раніше в історії відбувалося протистояння двох частин суспільства: влади й народу, то й зараз відбувається щось подібне. Зараз проти нас, — сказав він, — діє не армія, як тоді у 1918—1919 роках, а інші органи, уповноважені державою. Нині відбувається відкат того, що було зроблено в плані національного відродження в Україні, яке здійснювалося тривалий час. Зараз найголовніше — знайти точки опертя, щоб повернути те, що було зроблено, і йти далі.
Пропонуємо однією з таких точок визначити місцеві органи влади, де нині, принаймні в Західній Україні є більшість для прийняття рішень. Ми розробили на 5 років програму, альтернативну до того гуманітарного курсу, який здійснюється офіційною владою. Назвали її “Програма розвитку української мови, культури та історичної свідомості громадян” і подали на розгляд до місцевих рад. Уже є рішення Львівської обласної ради зобов’язати місцеві адміністрації виділити цього року понад 3,5 мільйона на цю програму. Так само є вже рішення Тернопільської міської ради. Зараз працюємо у всіх територіальних одиницях (міста, області, райони) Західної України, щоб було здійснено системну й фахову підтримку національному відродженню. На жаль, програми розвитку рідної мови існували здебільшого формально, все зводилося до окремих свят, конференцій, “круглих столів”. Досвід ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, коли просвітяни йдуть до навчальних закладів із конкретними дисками для молоді, набув значного поширення. Хочемо підтримати те, що робить товариство “Меморіал”, вивчаючи й поширюючи конкретні історичні матеріали. Закликаю всіх звертатися до місцевих рад, щоб фінансували через місцеві бюджети і презентації, й пересувні виставки, а також поширювали ідеї Соборності. Щоб не тільки на Різдво чи на інші свята у Західній Україні приймали школярів зі Сходу, а щоб приймали, наприклад, переможців місцевих конкурсів, конкурсів наукових робіт Малої академії наук тощо. Тобто перейти від розмов про те, як треба любити рідну мову, до конкретних справ. Ми пропонуємо оновлювати бібліотечні фонди, експозиції в музеях, створювати пересувні виставки, максимально застосовувати арсенал інформаційних засобів ХХІ століття, щоб завдяки самоврядним програмам здійснювати системну роботу щодо розвитку національної свідомості, історичної свідомості, як це записано в 11 статті Конституції, але не виконується нинішньою владою. Сьогодні розглядатимемо широку хвилю депутатських звернень різних рівнів. Нам повідомили, що вони вже розробляють відповідні програми і готові втілювати наші пропозиції в життя.

Матеріал підготувала
Надія КИР’ЯН
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

2 thoughts on “ВИВЧАТИ УРОКИ МИНУЛОГО

  1. Leonid

    ійогозаклики “Вдаримо у дзвони до українців”,”Раз ми є ,то де?,,”.Не роблячи висновків іне діючи,ми товчемо,на жаль,воду в ступі.

  2. Leonid

    НЕ тільки вивчати, а і робити висновки та діяти відповідно останнім,при слухатися до того,що пропонують дописувачі,зокрема.Як О.Солецький раніше,як О.Яценко сьогождні. Нарешті ми чуємо,що”національний лорганізм має одужати”Слдавіа Богі ,чуємо заклик кликати людей дою дії.Маємо загадати А.Погрібного і й

Leave a Comment